Український журнал - 5/2009

Михайло Бублик: Немає жодного доказу існування „Молодої Гвардії“

Спілкувався Ярослав Гребенюк, Луганськ

Підпільна організація „Молода гвардія“ з шахтарського містечка Краснодон. Радянський символ непокори та непримиренності дозагарбників. Нас, п’ятикласників Ворошиловградської школи № 15,1984 року возили до музею „Молодої гвардії“, де показували особистіречі молодогвардійців, книжки „Молода гвардія“, перекладені на десятки мов. Ми бачили фотографії написів, що робили підпільники перед смертю на стінах казематів, ми пішки підіймались на терикон до шурфів, куди нацисти скидали трупи краснодонців. Закінчувалась екскурсія фотографуванням біля пам’ятника „Нескоренні“, далі автобус віз нас у Ворошиловград (колишня назва міста Луганськ), а тисячі піонерів поверталися до найвіддаленіших кутків Радянського Союзу. Чи залишило все це відбиток у пам’яті та душі? Авжеж. Молодогвардійці – канонізовані герої СРСР, були ще й земляками, це також важило чимало. Після „перебудови“ відбулося кілька спроб переосмислити діяльність організації, висловлювалися думки, що це був стихійний, часто хуліганський протест підлітків проти ненависної чужинської влади. І добре – без ореолу радянської пропаганди краснодонці здавалися більш людяними та природними. Але повернення в ідеологічне коло відбулося швидко. Вже в 2000-ні роки „Молоду гвардію“ взяли у політичні попутники проросійськи налаштовані організації, зокрема Луганська організація Партії регіонів. 65-річчя організації святкувалося на всеукраїнському рівні. Депутати Луганської облради навіть пропонували президентові Ющенку дати загиблим краснодонцям звання Героїв України.Отже, молодогвардійці – герої на всі часи? Ні, існує й інша думка: „Молода Гвардія“ – це суцільний міф, невдала розробка комуністичної пропаганди. Луганський журналіст Михайло Бублик вже з десяток років працює в архівах, розшукуючи документи про діяльність комсомольського підпілля на теренах Донбасу. Він твердо і безапеляційно стверджує: „Не існує жодного підтвердження діяльності ,Молодої гвардії‘“. Про це Михайло Бублик розповів „Українському журналу“.

Чому ви вважаєте, що „Молодої гвардії“ не існувало?

Існування „Молодої гвардії“ ніколи й ніким не було доведене. Поясню. Що таке організація – підпільна чи будь-яка? Це структура, яка залишає по собі матеріальні докази існування. Є два основних типи документів, які б могли дати підстави вважати реальним існування цієї підпільної організації: це документи власне організації та карні справи проти членів організації. Але жодного документа, який міг би підтвердити діяльність „Молодої Гвардії“ не існує.

Проте ці люди, краснодонські юнаки, загинули, про це є точні відомості…

Так, відомо, що окупаційна влада розстріляла певну кількість людейу Краснодонському районі, їхні тіла поскидали в шурф. Виникає питання – за що їх стратили? Про це в історії немає документальної відповіді. Навіть за окупаційної влади мала би бути певна документація, наприклад, вироки суду. Поліція на власний розсудне могла діяти. Вона мусила звітувати перед німецькою адміністрацією. Якщо суду не було, мало бути щось інше – звіти поліційної управи, гестапо. Бо ж точно відомо, що молоді краснодонці сиділи в камерах, відомо, що їх допитували й катували, але де всі ці документи, протоколи, вироки – ніхто не знає. Я запитував і в Анатолія Никитенка, директора музею „Молода гвардія“, чи залишилися подібні документи. Виявляється, жодного. Зробимо підсумки: підтверджень існування „Молодої гвардії“ не знаходимо серед документів німецьких каральних органів, не збереглося й документів власне „Молодої гвардії“.

А документи радянських органів? Коли до Краснодону ввійшла Червона армія, почалися перевірки, слідство над зрадниками. Що вони виявили?

Це третій тип документів, який міг би допомогти відновити повну картину – слідчі матеріали радянських органів. Тут уже згадок про „Молоду Гвардію“ багато. Проте, коли почнеш міркувати над появою цих згадок… Візьмімо свідчення Геннадія Почепцова – „канонічного“ зрадника. Я особисто читав цю справу, це багато томів. На перших допитах в НКДБ (Народний комісаріат державної безпеки) в лютому-березні 1943-го ні про яку „Молоду гвардію“ він не говорить: Почепцов знає лише організацію під назвою „Молот“. Цитата з рані- шнього протоколу: „Геннадій Почепцов… своїми провокаторськими діями зрадив підпільну комсомольську організацію ,Молот‘, члени якої німецькими окупантами були по-звірячому замордовані і кинуті в шурф“. Допити йдуть далі: „Якою була назва вашої організації?“ Відповідь: „Зі слів Главана Бориса підпільна організація називалась ,Молот‘. Вже в поліції я дізнався, що її чомусь називають, Молода гвардія‘“. Зауважимо, що спочатку він не каже „і“, а вважає „Молот“ і „Молоду гвардію“ однією організацією. А в протоколі від 24 березня він вже вичавлює: „Я був таємним агентом поліції, видав підпільну комсомольську організацію ,Молот‘ і підпільний партизанський загін ,Молода гвардія‘“. Ну, а після 5 червня з протоколів „Молот“ зникає взагалі. „Молоду гвардію“ називають і партизанським загоном, і партизанською групою. Є різниця – партизанська група і підпільна організація?

Чи можна приписати принаймні якісь виступи проти німців діяльності підпілля в Краснодоні?

На територіях Сталінської, Ворошиловградської областей і частини Ростовської області діяла фельджандармерія. Ернст Ренатус, якийз листопаду 1942 по лютий 1943 року обіймав посаду заступника шефа жандармського загону „Гауптманшафт“, залишив спогади. Він пише, що становище на Донбасі було спокійним. Після повернення радянської влади масово допитували поліцаїв, слідчих – жоден не сказав про прояви діяльності підпільників. Слідчий краснодонської районної поліції Михайло Кулєшов, що допитував краснодонську молодь перед стратою – нічого про це не чув.

Але про ці подвиги активно розповідали рідні й близькі, наприклад, Іван Туркенич, що залишився живий і повернувся до Краснодону.

Так, четвертий тип доказів – це спогади очевидців. Вся побудова цих доказів завалилася, коли в 1959 році реабілітували Віктора Трет’якевича – офіційного зрадника. Свідчення родичів фантастично різняться. Щодо Туркенича, то це – кадровий військовий. Він втік з полону і опинився в Краснодоні. І в нього напевне запитали: „Хлопче, а що ти робив на окупованій території? Чи ти, бува, не співпрацював з окупантами?“ І Туркенич пише суцільну фантастику,яка потім перейшла в книгу Алєксандра Фадеєва та у фільм: і машинив кювет скидали, і худобу розганяли, і біржу праці палили, і зброю збирали, і вішали в парку поліцаїв. Все це є й у спогадах близьких, зокрема мати страченого Василя Пиріжка, зі слів Туркенича, пише спогади, як її син з товаришами вішають у парку поліцаїв. Повторюю – серед допитаних радянськими органами ніхто нічого про це не чув. Слідчий Кулєшов зміг розказати тільки про пограбування машини з різдвяними подарунками. Про це дійсно є кілька свідчень. Так Почепцов на допитах зізнається, що юнаки пограбували німецьку машину з подарунками і вирішили роздати солодощі в клубі ім.Горького. Було багато молоді, та в клуб приїхав німець з шахтуправи і помітив на підлозі обгортку від німецької цукерки. Наступного дня заарештували директора клубу Мошкова і почалися арешти.

Однак німці страчують кілька десятків людей, червоні знаходять впливову організацію, яка стає відомою на весь світ. Як це пояснити?

Хто допитував краснодонців? Не німці. Ці слідчі були звичайними радянськими людьми, які добре пам’ятали процеси 30-их років. Вони звикли, що треба догоджати керівництву, що, раз взялися за справу, має бути результат. Так і в радянських органах робота велася на результат: вірогідно розповісти про героїчну боротьбу радянської молоді на щойно звільнених територіях. Зазначимо, що стаття про подвиги краснодонських підпільників з’явилася через два дні після повернення Червоної Армії в Краснодон. Судіть самі – чи можна було за два дні встановити достовірні факти?