УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 7/2007

Ми повинні вирішити, де хочемо бачити закінчення Європи і початок Росії

(Скачати весь номер: 7/2007 [PDF, 3.7 Mb])

Текст: Лубош Весели, аналітик Дослідного центру Асоціації з міжнародних питань

 

Закордонний комітет Європарламенту (як перша євроінституція) 5 червня ц.р. відкрито визнав за Україною право завершити свої європейські аспірації членством в ЄС. Європарламентарі відважилися на стратегічно важливий крок, про який бюрократи Комісії не наважувалися й подумати. Залишається сподіватися, що цю позицію підтримають усі посли Європарламенту, включно із чеськими, і що цей крок підтримає чеська дипломатія.

Якщо українська внутрішньополітична криза — згідно з очікуваннями — вирішиться мирно, і заплановані на осінь парламентські вибори пройдуть за демократичними стандартами, слова українських політиків про європейську орієнтацію нарешті сприйматимуться поважно. Чимдалі зрозуміліше, що інтеґрація України в ЄС належить не лише до інтересів України, але так само вона є і в інтересах Унії. Бо хоч і зрозуміло, що чимраз агресивніша риторика Владіміра Путіна адресована передовсім російським виборцям, не можна виключити, що його наступник не будуватиме свою владу в опозиції до європейських цінностей та інтересів. Росія вже нині намагається монополізувати транзит і постачання нафти й газу в Європу, чим шантажує деякі європейські країни та більшість своїх сусідів, до того ж намагається розчленити Європейський Союз на т.зв. «раціональну» (читай — проросійську) та «антиросійську» частини.

Україна в цьому питанні є ключовою не лише тому, що (за відомим висловом) без її контролю Росія не може стати дійсно імперією, але також тому, що успішна трансформація українського суспільства, дотримання демократичних стандартів і верховенство права може стати прикладом для громадян її східнього сусіда. Однак, якщо Європа залишить Україну в теперішньому вакуумі, то не виключено, що в близькому майбутньому вона перетвориться на російський сателіт, і фактичний європейсько-російський кордон буде проходити балтійськими країнами, східною Польщею, Угорщиною та Румунією.

Саме тому політику Євросоюзу щодо України не можна пов’язувати в один вузол із турецько-європейськими стосунками. Бо, незважаючи на те, що обидві країни стратегічно важливі і перебувають у складних трансформаційних та модернізаційних процесах, — їхня подібність на цьому і закінчується. Українське внутрішньополітичне життя, хоч яке розбуркане й далеке від політичної культури західноєвропейських країн, але політичні конфлікти в Україні не вирішує — як у Туреччині — армія, та й ситуація з дотриманням людських прав та свобод в обидвох країнах не до порівняння. І хоча формально Туреччина, на відміну від України, є офіційним кандидатом до вступу в ЄС, та саме Україна, східний сусід Унії, поза сумнівами, має більший потенціал і волю для інтеґрації та майбутнього членства в ЄС.

Євросоюз повинен запропонувати Україні якомога конкретніші перспективи інтеґрації, передусім — у кількох базових галузях. Це стосується болючої проблеми лібералізації та перспективи скасування віз, оскільки отримати шенґенську візу для українця набагато складніше, ніж отримати візу в США, хоча США не має з Україною спільного кордону. Дуже важливим є також встановлення конкретних термінів для організації зони вільної торгівлі, оскільки ЄС після свого розширення в 2004-му є найбільшим торговим партнером України. Простір для набагато тіснішої співпраці є і в галузі енергетики. ЄС мав би підтримати побудову нової інфраструктури і допомогти запроваджувати нові економні технології в промисловості та енерговиробництві, котрі через свою нинішню неекономність чимраз дужче узалежнюють Україну від російських ресурсів. Україну бажано також якнайшвидше інтеґрувати в такі європейські програми, як Сократес, що дозволяє молоді з країн ЄС відбувати частину навчання закордоном.

Підтримка інтеґрації України до європейських структур є життєво важливою для Чехії, а в той же час — викликом і нагодою для чеської дипломатії. І не лише тому, що підписання нового договору про взаємини між ЄС і Україною могло б здійснитися під час чеського головування в Раді ЄС у першій половині 2009 року.

Український журнал