Український журнал - 4/2009

„Альфа“ в „Нафтогазi“

Текст: Богдан Бачинський, Львів

4 березня загін спеціального призначення „Альфа“, що підпорядковується СБУ, увірвався до офісу державного монополіста на енергетичному ринку нафти і газу НАК „Нафтогаз“. У даному випадку офіційна і неофіційна версії силового захоплення компанії є однаковими – вилучення всіх документів, які стосуються підписання Юлією Тимошенко угоди з Росією на поставкув Україну газу.

За зізнанням президента України Віктора Ющенка, він не тільки повністю підтримує дії СБУ, а ще й особисто контролює це „газове“ розслідування. Таким чином, є очевидним, що діяльність СБУ в цьому випадку напряму пов’язана з протистоянням Ющенка та Тимошенко у боротьбі за владу в країні.

   В 2009 році протистояння цих політиків вперше стало нагадувати бойові дії із залученням не лише медійних спецзаходів, але й реальних силових структур. Приводом до такої неадекватної поведінки служби безпеки є отримане від Ради національної безпеки та оборони доручення перевірити дотримання українськими посадовими особами законодавства при проведенні переговорів та укладенні контрактів щодо газу з Росією. Однак банальною причиною, через яку виконати це доручення не може ні СБУ, ні Генеральна прокуратура є те, що основну газовуугоду, яку підписали Тимошенко і Путін, в Україні мало хто бачив. А точніше– не бачив майже ніхто, окрім головних фігурантів газових угод та найбільш довірених людей Тимошенко.

   Цікаво, скільки разів президент за допомогою того чи іншого органу державної влади ввічливо й у письмовій формі просив представити цю таємничу угоду. Важко порахувати, однак його терпіння має колосальний потенціал. Адже з дня підписання угод і до дня проведення засідання РНБО минув майже місяць, і ще майже місяць – до силових дій співробітників СБУ. Важко уявити, щоб у будь-якій країні ЄС один із найбільш важливих для економіки країни документів був недоступний для вивчення не лише основним контрольним органам, але й главі держави.

   Втім, крім отримання передбачених в угоді базових показників для можливості здійснення макроекономічного аналізу та прогнозування, СБУ виконує ще одне завдання Ющенка, яке не має економічного підґрунтя і пов’язане тільки з політикою, зокрема, з президентськими виборами. Президент, вочевидь, володіє інформацією про зміст газових угод. А отримавши необхідні документи, він розраховує, що зможетримати прем’єра в залізному кулаку, дозволяючи лише незначні тактичніперемоги, і маючи можливість у будьякий момент зірвати розвиток стратегічних планів Тимошенко. Йдеться передовсім про недопущення обрання Тимошенко президентом, а також про зрив сценарію ще більшого обмеження повноважень президента шляхом внесення змін до Конституції.   Найкрасномовнішим свідченням того, що президент пішов правильним шляхом є погрози прем’єра Росії Володимира Путіна перекрити газ Україні і ЄС. Достатньою підставою такої погрози Путін вважає силові дії СБУ по вилученню газових документів. Сумнівно, що Путін ризикнув би погрожувати ЄС, якби йшлося лише про порятунок його українського протеже – Юлії Володимирівни. Вочевидь, отримавши газові угоди, Ющенко зможе використати їх для посилення позиції України в спілкуванні з великим північним братиком.

   Про президента Ющенка завжди говорять, що він не є сильним політичним

стратегом, що він досить миролюбний і надає перевагу ліберально-демократичному способу вирішення питань, однак так само підкреслюють, що він може бути страшний у своєму гніві, якщо опоненти притиснуть його до стінки. Останні події в країні пов’язані з об’єднанням БЮТу та Партії регіонів заради наступу на повноваження президента та викорінення його впливів на політику в країні. Події ці, мабуть, і були тією останньою краплею, яка змусила Ющенка застосувати елементи силового сценарію. Окрім того, як стверджують джерела, наближені до президентської команди, озброївшись аргументом, що лише він зможе вивести країну з економічного колапсу, Ющенко тепер не зупиниться і діятиме максимально рішуче. Особливо, зважаючи на те, що втрачати йому немає чого. Майбутнє президентство він уже втратив, тепер він може боротися тільки за збереження свого обличчя перед нащадками та історією. Сучасний політик, який не змушений оглядатися на думку електорату та не скований увагою преси, може зреалізувати поставлену перед собою мету. Питання лише в тому, яка сьогодні мета в президента, і чи виправдає вона засоби, що використовуватимуться для її досягнення.