УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 4/2009

Музика

(Скачати весь номер: 4/2009 [PDF, 2.6 Mb])

ShockolaD+Pl. Намбер ван

(Наш Формат, МА, 2008)

 

 

 Сучасна музика на фольклорній основі – ще донедавна саме таке поєднання звучало досить оригінально, аби стати запорукою успіху музикантів. Та зі збільшенням кількості етно- та й просто музичних фестивалів, появою нових груп і дисків зростають і слухацькі запити. Виконавська професійність, оригінальність і, зрештою, яскравість іміджу (те, що робить цих музикантів не подібними на решту) – всі ці речі стають дедалі важливішими для української аудиторії.

   Львівська група ShockolaD виникла ще 2004 року й за час існування не раз світилася на різних фестивалях в Україні і за кордоном. Та якщо раніше говорити про якусь домінанту в смаках молодих музикантів було важко (вони й самі визнають, що шукають „точки перетину між різними світобаченнями: джаз, фанк, етно, електронна музика“), то після появи дебютного альбому з промовистою назвою „намбер ван“ її таки можна визначити: йдеться про етно-джаз, до того ж, у його найцікавіших проявах.

   Участь у записі альбому взяли троє українських музикантів (лідер групи і барабанщик Ігор Гнидин, вокалістка Дана Винницька та піаністка й клавішниця Анастасія Литвинюк). Іншим музичним складником, позначеним на альбомі коротким „Pl“, є знані польські контрабасист Міхал Ярось і трубач Томаш Домбровський. Така співпраця, що стала можливою завдяки участі українських музикантів у програмі „Gaude Polonia“, спричинилася до появи дуже цікавого проекту, інтернаціонального не лише за складом, а й за суттю: український фольклор органічно перетікає тут у традицію європейського (власне, польського) джазу, доповненого енергетикою популярної нині World Music.

   Майже п’ятдесят хвилин звучання – і лише чотири композиції. Чи ж не ризикований, як на дебютний альбом, експериме нт? Адже музиканти йдуть далеко не найпростішим шляхом: вони не обмежуються аранжуванням народних пісень, а творять, по суті, власні авторські композиції, в яких упізнавана мелодія стає лише точкою відліку.

   І експеримент виявляється успішним. Альбом хочеться слухати й переслуховувати, бо ж це цілий букет виконавських технік і стилів. Ця музика енергетична й смачна, як і належить справжньому шоколаду.

   До того ж кожен музикант отримує змогу показати свої можливості в довгих сольних партіях. Голосові практики Дани Винницької (вона ж і виконує всі головні теми в альбомі) мають чималий діапазон: від автентичного народного співу до джазового „скету“. Так само і з Анастасією Литвинюк: в „Українській сюїті“ її фортепіано уподібнюється до цимбалів; в наступній композиції вона вже виконує на ньому класичні імпровізаційні пасажі; а у „Вийди, вийди, Іванку“ „Fender Rhоdes“ додає відомій народній пісні нереальності електронного звучання.

   „Ми довго шукали на мапі, якою є Україна музична. Ми хотіли бачити її не кітчевою, не шароварською і не попсовою, а вільною, як імпровізація в джазі і глибокою, як народна пісня…“, – пишуть музиканти в диску. Що ж, здається, вони й справді її знайшли.

Оцінка: 8/10  

 

 

 

Русичі. Щебетала пташечка

(„Комора“, 2008) 

 

   „Мандрівний етно-гурт“ – так про них пишуть журналісти, зважаючи на чималий етно- фестивальний стаж музикантів. „Фолк-рок група“ – так вони означили себе самі, виявляючи цим власні музичні преференції. І перше, й друге справді про них, „Русичів“, групу з Білгорода-Дністровського, що взялася за „популяризацію народної музики“, поєднуючи „давні мелодії з елементами сучасних гармоній та ритмів“.   Дебютний альбом „Щебетала пташечка“, записаний наприкінці минулого року, вже з успіхом презентували в межах невеликого турне найбільшими містами України.

    Десять добре знаних народних пісень (серед них і „Вербовая дощечка“, „Ти казала“, „Ой, за гаєм“, „Грушечка“, „Стоїть дівча“, „Ти до мене не ходи“ та ін.) набувають у виконанні музикантів з-під Акермана тієї легкості й прозорості, яку тільки й може подарувати поєднання фолку з роком, а також елементами фанку, ска, реґґі (останнє – особливо в композиції „Щебетала пташечка“, що й дала назву всьому диску) та ще багатьма музичними стилями.

   Перераховувати все, що спадає на думку при слуханні альбому, насправді немає сенсу (хоч спокуса й виникає), бо ефект від такого синтезу ледь не синергійний: кінцевий музичний продукт виявляється чимось більшим, аніж лише сумою всіх доданків.

    Хоча не менш очевидно, що гурт тяжіє-таки до естетики рок-музики, з властивими для неї виразними ритм-секцією (Анатолій Красовський на ударних, Іларіон Лебедєв на бас-гітарі) та вокальною партією. Власне, ще однією перевагою „Русичів“ є те, що відразу троє музикантів у групі співають: Людмила Мазур (головна солістка), Богдан Нікіруй (лідер гурту, що, крім того, грає на скрипці та сопілці) та вже згаданий Іларіон Лебедєв (він грає і на гітарі). Звісно, особливого колориту надає і присутність в альбомі Dj Roota.

   Музика гурту й справді щонайкраще відповідає атмосфері колективного піднесення, що панує на фестивалях, де слухачі потребують не лише якості (вона, без сумніву, також є, адже музиканти роблять свою справу фахово і з задоволенням), а й драйву, потужної хвилі позитиву, що здатна накрити з головою.

Оцінка: 8/10

 

Роксоляна Свято, Київ   

 

 

 

Сергій Жадан та „Собаки в космосі“

 

    Харківський літератор Сергій Жадан та харківський ска-гурт „Собаки в космосі“ вперше виступили разом наприкінці 2007 року, коли „Остання барикада“ проводила свою передноворічну „Антийолку“. Жадан читав тоді ще свіжі вірші з „Марадони“ в музичному супроводі (знайома після випадку Андруховича практика), і публіці така співпраця відверто сподобалась. Втім, сприйняття що музики, що поезії наживо – не те саме, що на диску або в книжці. Тим не менш співпрацю вирішили продовжити, і наприкінці минулого року з’явився альбом під назвою „Спортивний клуб армії“.

   Назва, до речі, має не тільки абревіатурне значення – з восьми треків, які увійшли до альбому, є щонайменше один про спорт і один про армію. Натомість „СКА“ – тобто, ска, – на цьому альбомі значно менше ніж можна було очікувати від „Собак“. І це на краще, бо хоч який би драйвовий ска-панк не видавали харківські хлопці в своїх попередніх альбомах (якраз 2008 року вийшов останній, під назвою „Група шукає продюсера“), він усе ж звучав одноманітно і швидко набридав. У дуеті з Жаданом останній, певно, сказав своє вагоме слово стосовно музичного наповнення, тим більше, його музичні смаки, якщо судити з численних згадок у книжках, вельми різноманітні й непогані.

   Власне, на панкові мелодії було би важко покласти Жаданові вірші. Перші три  треки, цикл великих сюжетних верлібрів з „Марадони“, особливо добре вказуютьна це. Це вірші про перетини кордонів, про контрабанду та про стосунки Східної та Центральної Європи (а зовсім не про гіпотетично цілісну „Центрально-Східну“). Кожен із цих верлібрів продовжується фразою на кшталт „почали співати свої пісні, такі дивні, що навіть своїми словами не перекажеш, але приблизно такі:“ й закінчується відповідними „піснями“. Тут „Собаки“ грають неквапливе й навіть ліричне ска, часвід часу навіть роблячи несподівані переходи, зміни ритму і мелодики, залежно від перипетій текстів. З’являються нетипові для цього гурту, але гарно виконані клавішні партії. Коли Жадан згадує у вірші про „наше греко-католицьке ска“, вони закінчують трек дивовижним програшем, побудованим на традиційних гуцульських мелодіях– при цьому весь трек на задньому плані негучно лунають якісь народні співи.

   Музика в „Спортивному клубі армії“ майже завжди дуже залежить від тексту, в хорошому сенсі залежить. Трек „Торчок“, який оповідає про сумного пацієнта „обласної наркології“, цілком очікувано виконано в ритмах реггей. Найвеселіший,справді „трешовий“ трек – кумедний діалог мами і сина під назвою „Воєнкомат“, де після кожної строфи, начитаної Жаданом посеред тиші, „Собаки“ видають примітивний і забійний кавалок панку. До речі, в „музичній версії“ цей вірш не містить того нелогічного завершення, яке читач знаходить у книжці; справді, це зіпсувало бивраження від такої пісні. А коли Жадан декламує свій вірш про поминки, „Собакив космосі“ винаходять найнесподіваніше застосування своїм улюбленим трубам– вони імітують какофонію похоронних оркестрів.

   Але і це ще не все: з якихось причин творці альбому вирішили, що тему етномузики на диску розкрито недостатньо, і закінчили його чудним бонус-треком під назвою „Галя“. Тут немає Жадана, і „Собак у космосі“ тут теж, здається, немає. Це просто народна пісня, виконана гарним голосом Галини Бреславець із „Ойри“ під мінімальний народнопісенний музичний акомпанемент. Власне, шанувальникам Жадана чи меломанам її слухати вже цілком необов’язково. Серед інших бонусів диску – два відео з Гуляйполя-2008 та чудовий буклетик із віршами, начитаними на альбомі.

   В підсумку маємо досить несподіваний запис, який змушує по-новому подивитися на „Собак у космосі“ та знову подивуватися з талантів Сергія Жадана. Письменник начитує вірші чітко, своїм звично експресивним і трохи хриплим голосом, роблячи несподівані інтонації. Власне, фанатам вистачило б і простої начитки автором його творів. Натомість „Собаки“ забезпечили розмаїте і цікаве музичне наповнення, якену ніяк не об’єднується під спільним знаменником „ска“, як би широко не розуміти цей термін. Дуже приємний альбом, однозначно розрахований на аудиторію куди ширшу, ніж аудиторія читачів Жадана.

 

Ігор Самохін, Київ 
Український журнал