Український журнал - 4/2009

Український „Діагноз“ у Берліні

Текст: Катерина Сліпченко, Львів

   Цього року до конкурсної програми короткометражних фільмів одного з найпрестижніших кінофестивалів світу Берлінале було відібрано короткометражну стрічку українського режисера Мирослава Слабошпицького „Діагноз“. Її було відібрано не лише до програми показів „Berlinale shorts“, що складається з 28 картин, знятих у 17 країнах світу, але й включено до конкурсу, куди потрапило лише 11 фільмів, які змагалися за „Золотого“ і „Срібного ведмедів“.

   Стрічку знято за підтримки Ліги українських меценатів і фармацевтичної фірми „Дарниця“ без жодної участі Служби кінематографії Міністерства культури та туризму України та інших державних установ. У фільмі головні ролі виконали К. Бєлова, М. Кущов, О. Семишкур, В. Губерначук.

   Перегляд тривав при переповненому залі і, на відміну від конкурсу повного метра в Берлінале Паласт, тут не було ані червоної доріжки, ані суконь haute couture, ані інших гламурних атрибутів. Проте було людно, людяно та невимушено. Зрештою, для жорсткої стрічки про юних київських наркоманів гламур – не найкраще тло. А от робоча атмосфера, у якій відбувався перегляд, пасувала для цього якнайкраще.

   „Діагноз“ М. Слабошпицького розповідає про молодих наркоманів. Дів чина Таня потрапляє до пологового будинку, де з’ясовується, що вона – ВІЛ-інфікована, як і її новонароджений син. Батько дитини, також наркоман, вирішує позбутися немовляти, відключивши його від апарата штучного дихання. Проте в останній момент не наважується... Але гепі-енду годі чекати. Тим більше, що жахливі події знято холоднокровно, а герої вражають не стільки жорсто кістю, скільки байдужістю. Навіть перед переглядом глядачів попередили: людям, хворим на психічнірозлади та епілепсію, краще залишити зал. Таких, на щастя, не було.

Прекрасні візитівки,які щезають швидко

Проте реакцію стрічка викликала неоднозначну. Так, знаменитий російський кінокритик Д. Тасбулатова вважає, що тема справді існує, проте у фільмі використана кон’юнктурно: „Чому обирати саме її із цілого спектра дійсності? Справа не в тому, що існують заборонені теми, та чомусь я відчуваю саме тут “запах” кон’юнктури. З іншого боку, приємно і почесно, що Україна бере участь у конкурсі короткометражок, тому що мені здається, що країни, де кіновиробництво розвинене ще слабо, неодмінно повинні репрезентувати свою продукцію. У ціломуце дуже позитивний момент, що українська стрічка є в конкурсі на великому міжнародному кінофестивалі“.

   На жаль, українське кіно розвивається таким чином, що навіть ті фільми, які отримали відзнаки на фестивалях, не залежно від провалу чи тріумфу, просто щезають в українському кіно-просторі. З цим погодився і режисер фільму Слабошпицький, який після показу наголосив, що в Україні досі не прийнято говорити про гострі соціальні проблеми мовою кіно. Він зняв свою стрічку в документальній манері. Дружина режисера і продюсер стрічки Олена Слабошпицька зізнається, що й досі не може спокійно дивитися на екран.

   Хоча картина не отримала фестивальних відзнак, сама її участь у конкурсі стала прекрасною візитівкою для України. Тим більше, що останній раз українська картина брала участь у цьому кінофорумі шість років тому (тоді картина С. Коваля „Йшов трамвай №9“ отримала „Срібного ведмедя“).

Партизанські успіхи можливі

Крім конкурсної програми, вже традиційно Українська кінофундація та міжнародний бренд „Nemiroff“ представляли українське кіно на Берлінале. З 5 по 15 лютого в рамках Європейського кіноринку Берлінського міжнародного кінофестивалю відбулися офіційні ринкові прем’єри нових вітчизняних фільмів. На цьому престижному кінофорумі презентували п’ять українських стрічок: картина „Живі“ Сергія Буковського, новий фільм Кіри Муратової „Мелодія для Катеринки“, вже відома в Україні стрічка Романа Балаяна „Райські птахи“, дебют Марини Кондратьєвої „Одного разу я прокинусь“ та пригодницький анімаційний повнометражний фільм „Пригоди бравого вояка Швейка“. Під час Берлінале-59 також відбулася презентація нового двомовного каталогу „Українські фільми 2008–2009“. На честь українського кіно в рамках Європейського кіноринку відбувся урочистий прийом.

   Утім, „винуватець“ головної кіно-події у Берліні М. Cлабошпицький переконаний, що такі заходи не надто сприяють розвитку українського кіно: „Українське кіно не матиме шансів для повноцінного розвитку, доки не зміниться керівництво державної служби кінематографії. Поодинокі партизанські успіхи можливі. Але це будуть поодинокі удачі ентузіастів. Адже, якщо ви згадаєте всі наші фестивальні здобутки останніх часів, всі вони відбулися всупереч державній політиці в галузі кінематографії“.