УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 1/2009

Останній багатий Дід Мороз

(Скачати весь номер: 1/2009 [PDF, 2.3 Mb])

Текст: Лубош Палата,

редактор газети "Лідове новіни"

 

   Здіймається вітер. Могутні будівлі падають. Дахи зірвані, рівень води піднімається, ріки виходять з берегів, люди стоять по коліна у пронизливо холодній воді, плавати у якій неможливо. Жодний пагорб не здається достатньо високим, під водою опиняється, здається, весь світ і ніхто не знає, де рівень води досягнув своєї кульмінації, а де ще буде зростати. Люди стоять, дехто вже промок до самих кісток, дехто ще намагається сховатися під дощовиками та парасольками, вдивляються у темно-сталеве небо і запитують самі себе, коли це вже скінчиться? Публіка зосереджено дивиться на екран, де йде фільм. Фільм, акторами якого є ми всі. Називають його фінансова, економічна або хтозна ще яка криза, але це є природна катастрофа. Не пожежа, – як я писав два місяці тому, – значно гірше.     

   Катастрофа, про яку власне ніхто нічого не знає. Мільярди і мільярди доларів вже було витрачено і змарновано, але не схоже, щоб це допомогло, швидше – навпаки. Щодня все гірше. „Треба буде переписати підручники економіки“, – кажуть мудріші і відверто зізнаються, що не мають жодного уявлення, що буде завтра, за місяць, за рік або за два. Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Євросоюз, ООН щодня видають нові „уточнені“ прогнози, в яких майбутнє виглядає все чорнішим. Держави складають, а парламенти голосують за бюджети на наступний рік, але відвертіші міністри фінансів визнають, що не уявляють, що буде за рік.

   А ми, яким ще кілька місяців тому було так добре, не можемо повірити, що буде погано. Можливо, так погано, як не було вже років п’ять, десять або двадцять. А, можливо, ще набагато, набагато гірше. І ніхто не порадить, що робити. Чи залишити заощаджені гроші в банку, де вони можуть швидко втратити ціну, або взагалі зникнути, коли банк збанкрутує. Або навпаки, купувати, щоб хоч щось мати. Несподівано хвилюємось про все, про що ми вже навчились не хвилюватися. Чи будемо мати роботу, чи в змозі будемо забезпечити родину, чи заплатимо іпотеку, чи залишиться у нас бодай дах над головою, якщо вже на нове авто не вистачає грошей. Це будуть дивні різдвяні та новорічні свята. Одні вже бояться купувати подарунки під ялинку, інші ж купують навіть більше ніж раніше, кажучи, що „наостанок“. Таких небагато, тому магазини вже у грудні розпочинають передріздвяний розпродаж, щоб продати хоча б щось. Офіціанти у ресторанах скаржаться, що гості перестали давати чайові і замовляють дешевші страви, а це може означати, що подібні заклади спорожніють у майбутньому. І будемо носити із собою бутерброди та каву в термосі, як ціле життя носив на роботу мій прадід. Автомобільні заводи, гордість чеського, та й цілого центральноєвропейського економічного дива останніх років, від початку грудня стоять, і стояти будуть, як мінімум, до початку Нового року. Іноземців, найманих робітників, тобто найменш захищених, вже звільнили. Тисячі працівників отримали кількатижневу оплачувану відпустку, але жодної впевненості у тому, що повернуться на роботу, вони не мають.

   То будуть дивні різдвяні та новорічні свята, але можливо, будуть вони початком іншої, либонь, кращої доби. Доби, коли може й не буде стільки грошей, не буде роботи, але коли зросте вартість речей, які ми, засипані грошима, перестали цінувати, перестали їх помічати. Звичайну людську порядність, здатність жертвувати собою заради інших, допомогу у біді – буде то час, коли важливі речі відділяться від неважливих і другорядних. Час, коли ми, можливо, кілька років не матимемо грошей, щоб провести відпустку біля моря, але коли  вартість любові, родини та друзів знову отримає ту ціну, яка їм належить. Найвищу ціну. У той час, коли нікому з нас не буде надто добре, будемо змушені знову навчитися давати тим найслабшим допомогу з того, що у нас ще залишатиметься. Це буде складно, оскільки багато з нас не ділилось і у часи достатку та добробуту. У важкі часи прийде і багато спокус, багато простих рецептів на вирішення складних проблем, з’являться самозвані лідери, які будуть обіцяти неможливе і вказувати на винуватців нашої раптової нужди. Залишитися на шляху свободи, розуму та порядності буде важче і, можливо, на нас чекатиме велика боротьба з темними силами, про які ми думали, що вони зникли назавжди.

   Зараз ми всі є акторами голлівудського фільму катастроф, у якому ідилія спокійного життя змінюється кошмаром. Та у випадку голлівудського фільму ви принаймні впевнені, що він закінчиться щасливо. А у фільмі, початок якого вже йде, щасливий кінець залежатиме від кожного з нас.

 

Український журнал