УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 6/2009

Газопроводи. Без України

(Скачати весь номер: 6/2009 [PDF, 1.8 Mb])

Текст: Лубош Палата, редактор газети "Лідове новіни"

 

   „Мене то твоє ,Східне партнерство‘, чи ,Південний коридор‘, чи як там його, взагалі не цікавить“, – кричав на мене колега, який того дня керував відділом внутрішньої політики. „Це найважливіша подія, яка відбулася за час чеського головування в ЄС, і якщо ти цього не розумієш, то мені тебе шкода“, – гнув своє я, намагаючись домогтися, щоб на першій сторінці розділу внутрішньої політики було розміщено ознайомчий матеріал про „Східне партнерство“ і бодай одна гідна стаття про „Південний коридор“. Мого колегу може вибачити те, що важливість цих проектів не зрозуміла і більшість прем’єрів та президентів Західної Європи, свідченням чого є те, що більшість, замість поїхати самій, відправила міністрів закордонних справ або просто міністрів. Більше всього відзначились австрійці, які вислали лише посла, що можна трактувати не інакше, як жест виразної неповаги. Була 16-а пополудні, і я, після трьох годин голосної суперечки, здобув для двох колег (які два дні сумлінно відвідували всі прес-конференції та багатогодинні зустрічі з різними експертами) лише сто рядків на посередню новину та коротеньку замітку про „Південний коридор“. А потім сталося невелике чудо у вигляді „флешки“. Для непосвячених: так називають найважливішу новину агентства, яку необхідно публікувати відразу. Це коли ви сидите за комп’ютером, монітор заблимає червоним, ще й запищить мобільний телефон, на який ця новина прийде також. У „флешці“ йшлося про те, що на саміті „Південний коридор“ (куди разом з представниками країн-членів ЄС та країн „Східного партнерства“ приїхали також представники Туреччини та центральноазійських пострадянських республік) було укладено угоду про газопровід „Набукко“, який простягнеться через Туреччину, Грузію та Азербайджан. І хоча домовленість було досягнуто лише на політичному рівні, це був важливий крок, який уможливить побудову газопроводу. Журналісти раптом отримали подію, і два дні саміту в Празі начебто набули змісту. „Тепер вже зрозуміло, що ту трубу ми дотягнемо аж до Азербайджану, а цього навіть у найгіршому випадку має вистачити, щоб “Набукко” почав працювати“, – розводився в кулуарах один з чеських політиків. І хоча центральноазійські правителі, які, за словами одного чеського дипломата, відправили до Праги „другі найвищі делегації“, нічого на саміті не підписали, але вже те, що вони подбалипро делегації такого рівня, щось означає. „Вони просто підписують уже готові контракти, і лише у той момент, коли мають з того гроші“, – пояснив мені один з організаторів саміту.

   Росіяни, хоч і отримали запрошення на саміт „Південний коридор“, однак не приїхали. Зате підготували приголомшливу відповідь. Лише кількома днями пізніше в Сочі Росія в особі В. Путіна підписала з країнами Балкан та Італією договір про будівництво газопроводу „Південний потік“ (South Stream), що повинен доставляти природний газ до Італії, Угорщини та Австрії через Чорне море та Балкани. Чеський прем’єр Мірек Тополанек (нині вже колишній), один із найбільших ентузіастів „Набукко“, визнає, що попит на природний газ не є нині і не буде найближчим часом настільки значним, щоб обидва газопроводи були прибутковими. Якщо росіяни збудують „Південний потік“ і „Північний потік“ (Nord Stream, що має прямувати через Балтику), то займуть майже монопольну позицію постачальника цієї сировини в країни ЄC. Окрім політичних та державних інтересів тут йдеться про величезні гроші. Росіяни від своїх постачальників з Центральної Азії (передусім Туркменістану) купують газ за третину-четвертину тієї ціни, за яку його потім продають Західній Європі. Згідно з оцінками, йдеться про суму вісім-десять мільярдів доларів щороку.

   У цій стратегічній грі, де на кону не тільки гроші, але й геополітичний вплив, осторонь залишається Україна і, до певної міри, Білорусь, яких ці нові проекти оминають. Коли кілька років тому Москва намагалася запровадити проект газопроводу „Ямал ІІ“ через Білорусь та Польщу до Німеччини, то Варшава висловилася проти, оскільки не хотіла вибивати ґрунт з-під ніг України. Зараз про Україну вже ніхто не думає. Київ знаходиться на узбіччі європейських інтересів та пріоритетів, і велика частина українських політиків бачить єдиний вихід із ситуації – відновити дружбу з Росією.

   Це небезпечно, а для європейських амбіцій України – смертельно. „Ми проти розширення Євросоюзу далі на Схід“, – сказав перед травневим самітом у Празі російський міністр закордонних справ С. Лавров. Ось про що йдеться в цих іграх із газопроводами. От тільки це дуже важко пояснити навіть керівникам моєї газети.

 

Український журнал