Український журнал - 6/2009

Наші незалежні мафії

Текст: Ленка Віх, Прага

   Уряд Мірека Тополанека відправили у відставку в зв’язку зі, сказати б, дрібницею. Принаймні, дрібницею вона здається в порівнянні зі справою, через яку цей уряд безперечно мав піти у відставку, і набагато раніше.

   Офіційною причиною голосування про недовіру уряду – який, до речі, за два з половиною роки пережив чотири такі голосування – була справа депутата Петра Волфа. Саме йому мав допомогти медійною підтримкою близький співпрацівник нині вже колишнього прем’єра Мірека Тополанека, лобіст Марек Далік. Допомога полягала в тому, що він попросив репортера Чеського телебачення, аби той не пускав у трансляцію репортаж про слідство поліції у фірмі депутата Волфа. Розслідували справу зловживання державними дотаціями. Марек Далік попросив, а репортер відмовився.

   А тепер про справу, через яку уряд Тополанека давно мав би бути відправлений у відставку парламентом, якби там сиділи законодавці, які дотримуються законів, вірять у незалежність юстиції в Чехії та охочі їй підкоритися. Тобто про справу такзваної „юстиційної мафії“.

Прелюдія

   Все почалося в листопаді 2006 року, коли поліція взялася перевіряти сенатора Їржі Чунека, який, перебуваючи на посаді мера міста Всетін, у 2002 році порушив закон актом хабарництва. Але в грудні 2006 року він очолив Християнсько-демократичну партію, а в січні наступного року як коаліційний партнер Мірека Тополанека забезпечив собі посаду одного з міністрів уряду. Тобто його скандал був би скандалом нового уряду. Саме тому вже в грудні 2006 року в одному з празьких ресторанів відбувається зустріч, де двоє нібито посланців прем’єра просять міністра юстиції Їржі Поспішіла пригальмувати слідство. Міністр відмовляється. Але в лютому, знову в ресторані (цього разу не в празькому, а в Остраві), зустрічаються заступник голови Верховного суду Павел Кучера, радник уряду ЧР Павел Нємец і прокурор Златуша Андєлова, аби обговорити згадану справу. Того ж місяця Генеральний прокурор Рената Весецька знову зустрічається з П. Нємцом, П. Кучерою та З. Андєловою. В травні – наступна зустріч, на якій заступник голови Верховного суду каже, що „ситуація серйозна, і стабільність уряду має бути поставлена вище незалежності юстиції“. В червні Весецька в зв’язку з „процедурною помилкою“ забирає слідство в одного прокурора і передає іншому (з іншого міста), який упродовж трьох днів зумів простудіювати три тисячі сторінок, відкликати головного слідчого в справі Чунека, а згодом – припинити слідство взагалі. І так далі…  

Юстиційна мафія

   Нарешті в грудні 2007 року колишній Генеральний прокурор Марія Бенешова звинувачує сімох найвищих осіб чеської юстиції в незаконних діях, називаючи їх „юстиційною мафією“, за що наступного місяця ці особи подають на неї судовий позов за образу. Але суддя Войтєх Цепл відхиляє скаргу Весецької і К°, мотивуючи тим, що представники юстиції справою Чунека дійсно маніпулювали. А наприкінці лютого цього року Апеляційний суд анулює вирок судді Цепла і забирає в нього справу „юстиційної мафії“, що суперечить конституції, де записано, що кожен має право на свого суддю. Тобто ніхто не може лише через якісь процедурні чи інші службові причини відібрати в судді його справу. Для цього повинні бути конституційні причини. Такого, як стверджують високі представники юстиції, в чеському правосудді ніхто не пам’ятає. Бо конституцією передбачена ситуація, коли Апеляційний суд, виявивши помилки в роботі судді нижчої інстанції, скасовує його рішення і повертає йому справу для доoпрацювання. І лише у випадку, якби суддя Цепл відмовився виконати вимогу Апеляційного суду, суд вищої інстанції міг би справу в нього забрати. 

І як на це все прореагували чеські політики?

   Вони цією справою особливо не перейнялися. Весецьку з посту Генерального прокурора ніхто не відкликав, а в Парламенті не набралося потрібної кількості голосів, аби висловити недовіру уряду, припинивши таким чином тиск екзекутиви на незалежність правосуддя. Причина зрозуміла. Адже з незалежністю судів воював не лише уряд Мірека Тополанека. Проблеми з нею має і президент Вацлав Клаус, який програє одну битву за другою, але не здається і веде свій похід проти „судократії“. Незалежність правосуддя не подобається й іншим високим і рядовим політикам з найрізноманітніших партій. Варто згадати хоча б колишнього міністра фінансів Мірослава Калоусека, який своїх підлеглих закликав ігнорувати рішення Конституційного суду. Чи „диявольські танці“ сенатора Давіда Рата, який не лише відмовився прийняти і виконати рішення суду, але ще й подав на суддю, чий вирок йому не сподобався, позов за правопорушення.

   Юристи закликають політиків не топтати основу демократичної держави і забезпечити незалежність правосуддя, якщо не заради інших, то заради самих себе. Адже ніхто не буде довічно тримати владу в руках, і нікого до кінця життя не захищатиме імунітет. Однак політики, яким вже засмакувала влада, уявити собі такого не можуть. Просто, як сказав екс-міністр закордонних справ Карел Шварценберг: „У наших політиків ставлення до права таке, як у вулиці Перлова до цнотливості“. Пояснення для непражан: на вулиці Перлова продається кохання.  

На що сподіватися громадянам?

   Складається враження, що політикам все зіпсує якась „дрібниця“. То справа Волфа, в якій ішлося не про мільярди чи мільйони, а про кілька десятків тисяч євро – в державних масштабах цифра мізерна. То експрем’єр Станіслав Ґросс не зміг пояснити, звідки в нього знайшлося якихось там 30 000 євро для купівлі помешкання. Все це щонайменше наївно. Адже всім зрозуміло, що не справа Волфа спричинила політичний землетрус на початку цього року. І що „зайві“ 30 000 євро – не найбільший провал політики Гросса. На цей раз ниточки тягнуться до Празького Граду, до президента. Ну, а щодо майбутнього, то в майбутньому, без сумніву, теж знайдеться хтось, чиї амбіції та інтриги „спалять“ владу, яка забагато собі дозволяє. А влада дозволяє собі багато завжди.