УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 6/2009

Журналістика на далекому Сході

(Скачати весь номер: 6/2009 [PDF, 1.8 Mb])

Текст: Ярослав Гребенюк, Луганськ

  

Зміни, які зненацька захопили Україну 2004 року, відбилися на ЗМІ східного регіону наступним чином: відкриті політичні наїзди на окремі редакції зійшли нанівець, а економічні важелі застосовано таким чином, що майже будь-яку інформацію можна провести в ефір чи то на шпальти газет. Отже, світ ЗМІ
Луганської області можна назвати світом суцільної „джинси“.

 

Як було
   Як будувалися стосунки між владою та ЗМІ до 2004 року? Комунальні видання отримували свій нещедрий пайок з кишень платників податків – в обмін на повну лояльність. Приватні ЗМІ, редакції яких підтримували під час виборів „не нашого“ кандидата в президенти, працювали під постійним настирним наглядом караючих органів. Тоді газети „Луганчани“ і „Молодогвардеец“ отримали низку судових справ – у тому числі, й особисто від губернатора Луганщини Олександра Єфремова та голови Луганської облради Віктора Тихонова (зараз обидва –нардепи, заступники Януковича у фракції ПР). Юристи облдержадміністрації
в робочий час захищали приватні інтереси губернатора, у тісній співпраці з судами – так, Кам’янобрідський райсуд Луганська допустив до розгляду справу Єфремова проти „Луганчан“, хоча пан губернатор сплатив лише 8 гривень 50 копійок державного мита (замість потрібних 7500 гривень). З газетою відмовилися працювати в обласній друкарні, її довелося друкувати аж у столиці. Водії штабу Ющенка, які розповсю джували газету, працювали під наглядом ДАІ та міліції (іноді їм доводилося й ночувати за ґратами).
   Уявлення про тодішні звичаї глибинки дає й такий епізод: 29 листопада 2004 року натуральні донецькі братки (це не словесна фігура – нападників потім виявили, це були мешканці Донеччини) напали на мітинг „помаранчевих“ перед Луганською облдержадміністрацією. Кілька журналістів, робітників штабу Ющенка,
отримали тілесні ушкодження, спостерігач з Канади Сільве Росель потрапив до реанімації з проламаним черепом. Журналіст газети „Гривня+“ Андрій Діхтяренко написав після цього статтю, у якій запитав, чому міліціонери, що охоплювали площу кільцем, не втрутилися і не затримали нападників? Реакція була миттєвою:
директора газети особисто запросив губернатор Єфремов і наказав звільнити журналіста. У деяких редакціях, правда, існувала й політика „невтручання“: журналістів, які відкрито підтримували Ющенка, на час кампанії звільнили від PR-завдань на користь Януковича. Костянтин Скоркін, колишній репортер сайту
„Схід-Інфо“, згадує, що йому навіть не забороняли ходити на роботу в оранжевому шалику (за це в нього були неприємності вже на мітингах). Денис Киркач, колишній кореспондент телеканалу ЛКТ згадує, як він пішов до директора ЛКТ і заявив, що він – українець, отже не може знімати наклепницькі сюжети проти Ющенка. Хлопця не чіпали і вижили з редакції значно пізніше. Ще можна згадувати багато подібних випадків з тих часів. Але й не забудьмо спитати: чи була преса, яка підтримувала „народного президента“, завжди чистою в прийомах? Зазвичай, була – бо тих неподобств, що коїла „злочинна влада“ на місцях, вистачило б і на 100 газет. Проте траплялося, що на шпальтах газети „Луганчани“, „На днях“, які фінансував штаб кандидата в президенти Ющенка друкувалися дуті рейтинги (отримані безпосередньо з Києва). На сайті Луганського штабу Ющенка „Выборы–2004 по-лугански. Хроники беспредела“, бувало,
виходили „вкиди“ з інформацією без посилань на джерела.

 

Як стало
   Розквіт та подальше цвітіння луганських газет відноситься до істин беззаперечних. Незважаючи на деякі епізоди „кидалова“, луганські журналісти можуть нормально утримувати себе – особливо, якщо вони не цураються „джинси“. Відтоді відкрилося
чимало газет та сайтів, частина з них прижилася. У Луганській області після виборів 2006 року з’явилися фракції БЮТ в обласній та міських радах. Чи то в бютівців була така установка, але вони виявилися найбільш послідовними в створенні нових ЗМІ. До БЮТ у Луганську належать популярні газети „Молодогвардеец“, „Реальная газета“, „Свободный репортер“, у місті Лисичанськ – газета „Лисичанський дебют“. Відома в Луганську газета „Вечерний Луганск“ належить нардепу від ПР Володимиру Ландіку, газета „ХХІ век“ – у сфері впливу голови луганського „Єдиного центру“ Валентина Дзоня.
   Є діючі політики, що не мають власних ЗМІ, але вони не вбачають у цьому трагедії – однакові матеріали виходять щотижня як в помаранчевому „Свободному репортере“, так і в біло-блакитному „Вечернем Луганске“. Відзначимо й і зовсім
нечувані для Луганщини речі: в області з’явилася газета „Восточный вариант“, куди вирішили підтягнути високими гонорарами кращі пера регіону – в газеті не існує жодних обмежень щодо тем та способів їхнього висвітлення. „Восточный
вариант“ заснували люди, близькі до губернатора Олександра Антипова – у минулому голови фракції Партії регіонів в обласній раді. А на сторінках газети можна прочитати, що голова Луганської обласної ради Валерій Голенко (відомий борець з ОУН-УПА) за державні кошти заасфальтував дорогу до свого маєтку
в селі Геївка; з недавніх скандалів – розслідування, яким чином нардеп-регіонал Юрій Бойко прибрав до рук водоканали Лисичанська та Сєвєродонецька. Тим часом у газеті регіонала Ландіка „Вечерний Луганск“ має постійну колонку місцевий осередок ВО „Свобода“, де луганцям подаються відомості про Бандеру, Шухевича та інших борців з московською навалою.

   Чи дає подібне різноманіття якісь переваги в роботі журналістів? З одного боку, дає – політики відучилися ображатися безпосередньо на редакцію, яка надрукувала інформацію, що псує їхню репутацію. Політик чи бізнесмен, замість закрити газету через суд, як це бувало наприкінці 90-х, просто бере гроші та йде в ту саму газету друкувати власну версію інциденту. З іншого боку, ті, хто фінансує газету, складають бюджет таким чином, аби редактор та кілька його працівників цікавилися переважно замовною інформацією, бо на зарплатню широко не розженешся.

 

Методи тиску

   Залишилося з’ясувати, які методи тиску на ЗМІ застосовують влада і бізнес. Хазяї застосовують проти працівників власних редакцій відомий спосіб: вільному – воля! Не подобається працювати тут, шукай інше місце, офіційного працевлаштування майже ніде немає, і людей, які б скаржилися на те, що їм недоплатили, вже довгий час не було. Останній конфлікт такого штибу – з редакцією інформагенції „Схід-Інфо“, яка на той час була в сфері впливу місцевих регіоналів, зокрема банкіра Едуарда Лозовського („Український комунальний банк“) та „газовика“ Юрія Бойка. Знервовані відсутністю грошей, журналісти розіслали лист до Ющенка, Тимошенко, Януковича. Особливо щемить, коли читаєш підрахунки, на яку суму 2006 року були пропіарені Янукович особисто та ПР загалом: „На сайті “Схід-Інфо” у період з січня по листопад 2006 було опубліковано більше 1237 інформаційних матеріалів, присвячених Партії регіонів, Віктору Януковичу, Олександру Єфремову, Віктору Тихонову, що в грошовому виразі склало б 250 тис. грн.“

   Констатуємо, що саме в Луганську є варіативність у роботі ЗМІ. Проте, є на Луганщині території, де господаря не влаштовує плюралізм думок у жодному вигляді. Час від часу виносяться на люди конфлікти між газетою виконкому маленького міста та, приміром, місцевою райадміністрацією, голова якої може встромляти палиці в колеса „газети мера“ – не впускати журналістів на заходи, не давати акредитації. Найяскравіший приклад „магнатства“ – місто Сєвєродонецьк, де мер Володимир Грицишин панує вже 16-й рік. Олегу Севастьянову, журналістові газети „Огни Северодонецка“, після статті про дитячу проституцію заборонили писати про рідне місто. Севастьянов розповів, що представники Грицишина просто

„по-людськи“ попросили власника газети не дозволяти „штрафнику“ писати про Сєвєродонецьк. „Огни“ розповсюджуються також і в сусідньому Лисичанську – от, нехай про Лисичанськ і пише. З Лисичанськом пов’язана ще одна цікавинка:

Грицишин останні півтора року з успіхом бореться з місцевим осередком Партії регіонів. Регіонали втратили можливість виступів на місцевому ТВ – керівництво не захотіло брати гроші ні за „джинсу“, ні за матеріали під грифом „реклама“. Допомогла винахідливість, прикладом якої ми і завершимо цей калейдоскопічний

матеріал – сєвєродонецькі регіонали поїхали до Лисичанська, де є телекомпанія „Акцент“, що транслює програми й на Сєвєродонецьк, дали грошей і тепер із сусідської телекомпанії розповідають землякам „правду про мера“.

 

 

 

 

„Джинса“ – широковживаний термін в журналістиці України та Росії, позначає матеріали замовного характеру, за які редакції чи окремі журналісти отримують гроші чи послуги. Головна умова „джинсового“ матеріалу – споживача не попереджають про замовність сюжету чи статті, отже, він їх сприймає як чесний результат журналістської праці.

Український журнал