УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 1/2009

В імперському товаристві. Кілька штрихів з інтернет-сайтів

(Скачати весь номер: 1/2009 [PDF, 2.3 Mb])

   Текст: Марко Смеречинський, Варшава

 

   На хвилі повідомлень медіа і емоцій навколо русинської теми, викликаних заявами, що приходять із Закарпаття, прозвучала інформація про російський слід цих подій. Однак, як виявляється, не лише у Москві думають, як розіграти цю карту. Задніх не пасуть також прихильники „единой и неделимой“ із... Мінська.

 

  Доказів представленої вище тези і того, що тут йдеться не лише про якусь змовницьку теорію подій чи звичайне русофобство – не мало. Таку інформацію можна у великій кількості знайти на багатьох сайтах. Між іншими, з даних інтернет-сторінок можна було довідатись і про те, що т.зв. Альтернативний уряд Закарпатської Русі своє таємне засідання провів у столиці країни, яка є „передовою“ у питаннях прав громадян – у білоруському Мінську.

   Для того, щоб переконатися, що на заяви з Мукачева було конкретне замовлення і що їхньою метою було урухомити процес підтримки русинів з боку Москви та Мінська, достатньо поглянути на документи, розміщені на сайті www.imperya.ru, зокрема на „Обращение участников общественных слушаний, Подкарпатская Русь и Русский мир‘“. Те, що тут мова не лише про зустріч кількох політиканів, про маргінальні ідеї хлопців, котрим наскучив одноманітний гірський побут, можна переконатися, навіть побіжно гортаючи інші статті, розміщені, наприклад, на сайтах http://rpmonitor.ru , http://www.imperya.ru чи http://russkie.org. А для відповіді на запитання, звідки ж береться таке, а не інше, бачення теми русинства авторами, котрі публікуються на названих сторінках, варто лише згадати, що сайти, про які йдеться, належать до промовистого утворення „Кольца Патриотических Ресурсов“, що відразу позиціонує їхні ідеологічні стрижні. Багатозначні вже самі заголовки, приміром, стаття Александра Рубльова „Русины и Европа. Примут ли Подкарпатскую Русь в Евросоюз?“, чи того ж автора: „Охота на ведьм в Закарпатье. На русинских лидеров обрушился репрессивный каток, гламурного‘ СБУ“ та „,Триста спартанцев‘ поедут в Закарпатье? Преследуя русин, Ющенко противопоставляет Украину Европе“. Які цілі і аргументи використовують прихильники русинів, хто їхній союзник, а хто ворог, можна дізнатися з розміщеного на сайті http://rpmonitor.ru інтерв’ю: „Киев должен пойти навстречу законным требованиям русинского народа“. З побіжного аналізу малої частки подібних за змістом сайтів, статей, документів, ініціатив не зникає почуття, що випадкового у політиці не буває, що у будь-яку мить Москва (певні політичні і державні кола) готова підтримати „прогресивні сили“. І зробить це у будь-якому регіоні колишнього СРСР (як треба, то почне справу від зустрічей русинів у мінському екзилі). Змінилася, щоправда, риторика заяв, тепер вона адаптована до сучасного політоточення, акцент ставиться не на права трудящих, а на європейські норми, право на збереження мови, автономію і тому подібне. Зараз російські „визволителі-оборонці“ також не починають дій з висилання танків – як це було 17 вересня 1939 р., коли в ім’я „захисту українців та білорусів“ війська СРСР напали на Польщу, зараз справи починаються з роботи у білих рукавичках – з інформаційної війни. Поки що ця війна більше розрахована на мобілізацію своїх однодумців, на називання ворога, але можна не сумніватися, коли буде потреба, то про „гноблення русинів“, „тоталітаризм Києва“ передові демократи із Росії та Білорусі, захисники європейських стандартів по відношенню до національних меншин заговорять, закричать і в ООН, і де завгодно.

 

 

Український журнал