УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 10/2007

Дивний» акцент у польському шкільництві

(Скачати весь номер: 10/2007 [PDF, 3 Mb])

Текст: Ростислав Крамар, Варшава 

У польському шкільництві дедалі виразнішим стає «східний» акцент. Йдеться не лише про ріст зацікавлення сусідами з-за Бугу, а й про все більшу кількість освітян із України, які працевлаштовуються в польських школах. Промовиста статистика: в 2005-му в Польщі видано приблизно 500 дозволів на працю українським учителям та лекторам іноземних мов, передусім англійської. Втім, якщо кілька років тому серед учителів-заробітчан домінували саме англісти, причому працевлаштовувалися вони переважно в східних, сусідніх з Україною воєводствах, то тепер педагога з українським паспортом можна зустріти і у варшавській агломерації, а навіть і в містах, що під німецьким кордоном. Нині «дивний» співучий акцент польські школярі зауважують уже не лише у викладачів іноземних мов: українці трапляються серед викладачів точних та природничих наук, а також — педагогів музичних шкіл. Іноді на наставника-українця можна натрапити й за геть несподіваних обставин, як, наприклад, у шаховому клубі, де тренують юних гросмейстерів, чи, скажімо, у... цирковій школі для наймолодших, що діє у варшавському мікрорайоні Вілянув. Дошукуючись відповіді на запитання, чому український учитель приїжджає до Польщі, передусім варто згадати про двосторонній договір щодо взаємного визнавання вищої освіти громадян. Процедура отримання документа, що підтвержує відповідність українського диплома вчителя аналогічному польському, вкрай нескладна. Тож за обставин, коли в багатьох школах РП бракує відповідно кваліфікованих кадрів (обов’язкова педагогічна освіта), прибулець із відповідним дипломом — рятівна паличка.Проте, якщо визнання української педосвіти в Польщі — процес украй спрощений, то цього не скажеш про саму процедуру працевлаштування. Вона анахронічна, забюрократизована й зовсім недешева (приймаючи на роботу іноземця вперше, працедавець сплачує державі за дозвіл майже тисячу злотих). Загалом полагодження всіх формальностей, пов’язаних із працевлаштуванням іноземця з-поза ЄС у польській школі, може тягтися навіть три-чотири місяці. Варто наголосити, що такий дозвіл потрібно з року в рік поновлювати. Тож без міцних нервів учителя та рішучості працедавця тут не обійтися. Та на процедурі працевлаштування, цьому «ходінні по муках», розчарування українського педагога, який зважився на польські заробітки за фахом, не закінчуються. Зарплатня в учителя-українця, навіть якщо за плечима в нього років зо двадцять вчительського стажу, буде зовсім невисокою, адже розпочинатиме він із найнижчої сходинки польської педкар’єри — з посади стажиста (приблизно 800 злотих «чистими», а це, як на польські умови, — кіт наплакав). Таким чином, залишається або паска затягти і кілька наступних років присвятити здобуванню чергових вчительських ступенів, а з ними — і відповідних доплат, або ж потрактувати школу як своєрідний трамплін для стрибка в ті галузі, де заробляють значно краще.В контексті розмови про українську присутність у польських школах, слід згадати й про курйозний вияв цього явища: іноді вчителеві зі Львівщини, чи Волині доводиться мати до діла з учнями-земляками. Заробітчани, вкорінюючись над Віслою, забирають з України дітей. Нині в польській столиці трапляються школи, а то й окремі класи, де є по кілька учнів-українців. Минулоріч на це явище звернула увагу громадська організація «Демократичне Товариство Схід», яка розробила спеціальну навчально-пізнавальну програму для польських учителів та учнів «Українська дитина в школі». Завдання проекту — наблизити для польських дітей Україну, зруйнувати дрімучі стереотипи на кшталт «українці не християни, бо не святкують Різдва водночас із нами».До речі, саме освітня ініціатива засвідчила про те, що українська присутність над Віслою почала набувати не тільки кількісних характеристик. Цієї осені у Варшаві за сприяння посольства України та міської влади почала діяти довгоочікувана українська суботня школа, де навчання розпочали 60 учнів. Водночас на базі однієї з початкових шкіл кілька дітей вивчають українознавчі дисципліни впродовж тижня. І хтозна, чи з цього скромного починання з часом не виросте повноцінна школа.  

Український журнал