Український журнал. Музика
УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 1/2009

Музика

(Скачати весь номер: 1/2009 [PDF, 2.3 Mb])

Старе військо в нових мундирах 

 

Віктор Морозов. „Армія світла“ 

 

   Цей альбом, який вже восени з успіхом презентували у Львові та Києві, – подарунок насамперед давнім прихильникам Віктора Морозова та Костя Москальця. Кожен із них має власний доробок і як літератор, і як музикант, має і власну аудиторію, не завжди тотожну. Та існує також особлива аудиторія Москальця–Морозова як тандема.

    Це й ті, хто пам’ятає перші виступи „Не журись“ і зберігає раритетні касетні записи кінця 1980-х. Але є й трохи молодші, які почули тоді ще не таку культову пісню „Вона“ Москальця у виконанні Морозова в альбомі „Четвертий кут“ (1993), або й зовсім молоді, для яких першим став альбом 2000-го „Треба встати і вийти“. 

   Водночас „Армія світла“ – диск не до кінця сподіваний. Так, склад виконавців і творців фактично не змінився. Всі тексти та музика, як і в попередньому спільному альбомі, – авторства Костя Москальця (за винятком народної пісні „Дубе, дубе

зелений“). З попереднього альбому перейшли сюди й музиканти „Четвертого кута“ Олег Ярема (гітара, клавішні) та Олег „Джон“ Сук (бас-гітара). Крім них, грають і Андрій Надольський на ударних, Юрій Дуда на клавішних і трубі, а також чимало запрошених музикантів на різних інструментах – від акордеону й скрипки до альта, віолончелі й туби. Співає, звісно ж, Віктор Морозов.

    Але той, хто шукатиме тут настроєвого продовження альбому „Треба встати і вийти“, може бути здивованим. Про інтимну ностальгійність „Старого кіна“ або ліричність „Аліни“ чи „Світлого нектару“ нагадають лише окремі композиції – „Дощ“, „От уже й зима“ й, може, „Не тікай“.

   „Армію світла“ можна б назвати своєрідною реабілітацією авторської патріотичної пісні. Патріотичної в найширшому сенсі, бо про Україну – або будь-яку іншу країну – тут ніде не йдеться. Та це, зрештою, і непотрібно, – достатньо прозорою є вже головна метафора. „Армія світла“ – це щось значно більше, ніж лише назва титульної композиції. Ледь не фентезійна боротьба Добра зі Злом, Світла з Темрявою відбувається тут чи не в кожній пісні – хай то буде „повстання

маків“ („Маки“), політ „останнього воїна“ „понад полем бою“ („Останній воїн“), молитовне прагнення „кров спинити“ в „Алілуї“ чи очікування весни, з якою скінчиться війна („Уже весна“). 

   Деякі композиції і музично, й текстово стилізовано під народні: „Приїхали з-за Дунаю хлопці вельми задумані“ або „Зірка ясна“. „Наливайко“ – варіація веселої застільної пісеньки з невигадливими мелодією та словами. „Матриця“ відсилає вже до реалій зовсім іншої – електронної – доби з „цифровими дощами“ та „віртуальними людьми“, тож навіть голос Морозова в якийсь момент „пропускають“ через комп’ютер. А завершується все знову традиційними, цього разу маршовими, ритмами народної пісні.

   Стиль співу Віктора Морозова, і музика й слова Москальця є настільки індивідуальними, що порівнювати їх із кимось просто немає сенсу. Альбом у доброму сенсі настроєвий. Та що, певно, найсуттєвіше, – його зроблено з любов’ю і до самої музики, і до слухачів. А вже це стилізувати чи імітувати просто неможливо.   

 

сайт http://victormorozov.com 

 

Оцінка: 8/10 

 

 

Святослав Вакарчук. Вночі  

 

   Кожен професійний музикант, незалежно від того, в якому жанрі він працює, в якийсь момент відчуває потребу коли не зовсім змінити, то хоча б розширити межі свого стилю. Таке бажання природне, але ризиковане, бо нові шукання й експерименти можуть і не знайти підтримку в слухача. Подвійно ж (бо й фінансово) ризикують музиканти, які рухаються в некомерційний бік.

   Святослав Вакарчук, лідер „Океану Ельзи“, однієї з найуспішніших на сьогодні українських груп, створив зовсім інакший для себе альбом. Як і свого часу Олег Скрипка з авторським проектом „Відрада“, Вакарчук не фігурує тут як лідер групи, що принесла йому найбільше визнання. Хоча насправді всі музиканти з „Океану Ельзи“ в альбомі присутні: Петро Чернявський (гітара), Денис Дудко (бас-гітара), Денис Глінін (ударні) та Мілош Єліч (клавішні; він, до того ж, є автором однієї з композицій та музичним продюсером альбому). Але впізнаваним тут і справді є лише Святослав Вакарчук: його особливий тембр, вимову і стиль виконання важко із кимось сплутати.

    Музика ж свідчить про відчутну зміну смаків автора. Як розповідав Вакарчук в одному з інтерв’ю, останніми роками найближчим для нього став джаз – музика, до якої він прийшов через захоплення вокалом Біллі Холідей.

    B проекті грає один із найталановитіших молодих саксофоністів Богдан Гуменюк, а його імпровізаційне соло на флейті в композиції „Не йди“ (до того ж, у супроводі етнічних іранських інструментів) надає музиці взагалі якогось екзотичного східного колориту. Відомими в джазовому середовищі є й двоє інших музикантів – Олексій Саранчин (тут він грає на роялі) й Сергій Охримчук (скрипка).

   Та Вакарчук не обмежується лише джазом. Класичних обертонів альбомові додає Національний симфонічний оркестр – як у ширшому складі в одній з двох центральних композицій „Така, як ти“ (що відразу нагадує про подібні баладні експерименти багатьох відомих рок-музикантів), так і в камернішому варіанті струнного квартету або й навіть соло на скрипці Кирила Шарапова. Якоїсь незвичайної краси звучанню додає і гобой Юрія Мандрика (особливо в „Колисковій“), акустична гітара Олексія Морозова, як, зрештою, і контрабас Дениса Дудка, на якому музикант в окремих номерах грає замість бас-гітари.

   Є в альбомі й фольклорні мотиви. І найцікавішою в цьому сенсі є композиція Мілоша Єліча „Дзвони“, написана цілковито в мелодиці балканського фольклору (з його характерним ритмом сім восьмих), яка, в супроводі струнного квартету й з українським текстом, все одно звучить трохи по-українськи. Загалом експеримент Святослава Вакарчука виявився дуже вдалим. Мало того, „Вночі“ – може, найкращий із альбомів музиканта. У кожному разі, найбільш особистий. .   

 

Оцінка: 8/10

 

Роксоляна Свято, Київ

Український журнал