Український журнал - 2/2009

„Поклади золота“ Володимира Винниченка

   Текст: Марко Роберт Стех, Торонто

   „Поклади золота“ – один із чотирьох романів Володимира Винниченка (1880–1951), які залишилися невиданими за життя автора. (З-поміж цих чотирьох лише „Слово за тобою, Сталіне“, надруковане 1971-го в Нью-Йорку і перевидане в 1990-х в Україні, загальновідоме серед шанувальників творчості письменника. Про інші, а зокрема „Вічний імператив“ і „Лепрозорій“, досі знають лише фахівці.)

   „Поклади золота“ – це перший широкомасштабний прозовий твір, написаний після того, як виснажений роками гарячкової політичної діяльності, яка рідко залишала час і енергію для творчості (хоча в 1921–1924 рр. він таки написав свою „Соняшну машину“), Винниченко покинув у 1925-му Берлін і переїхав з дружиною до Парижу. В той час його драми ще з успіхом завойовували сцени відомих театрів від Іспанії до Норвегії, ще знаменита італійка Емма Ґраматіка гастролювала столицями Європи з його „Брехнею“, і це поки що забезпечувало Винниченкові засоби для прожиття.

   В цей час радянського НЕПу й економічної стабілізації в СРСР, час українізації в Україні та повернення на батьківщину з еміграції багатьох провідних діячів на чолі з Михайлом Грушевським, Винниченка неодноразово заохочували приєднатися до хвилі радянофільських репатріантів. З 1926-го спершу видавництво РУХ, а згодом і Державне Видавництво України друкують його романи і драми (в ДВУ планується й багатотомне видання його творів), ба навіть платять авторові солідні гонорари. А проте Винниченко не поспішає повертатися в Україну, – залишається недовірливим спостерігачем, скептичнішим од багатьох політично консервативніших колег. Його глибинна недовіра до більшовицької влади знаходить явне відбиття і в детективно-шпигунсько-політичній фабулі його нового роману (завершеного в Сен-Рафаель на півдні Франції в жовтні 1927-го), тож невипадково видавництва в УРСР після місяців збентеженого мовчання категорично відмовляються від рукопису, заявляючи, що „наша радянська суспільність, трудящі нашої країни... таких “покладів золота” не приймуть“.     

   Однією з найочевидніших причин тієї відмови є трактування Винниченком чекістів, про яких, мовляв, „автор говорить у романі, як про розбещених садистів, і на тім у нього вичерпується вся характеристика їх“. Утім, антирадянськість роману лежить набагато глибше, вже в самій концепції символічних „покладів золота“, захованих у надрах української землі, та загрожених як з боку більшовиків, що намагаються їх викрасти, так і з боку інтересів західного капіталу.

   Як не дивно, однак, українська еміграція теж не зацікавилася романом, і він уперше проник за межі авторового архіву щойно в 1988-му, завдяки маловідомому виданню нью-йоркського УВАНу. Символізм українських „покладів золота“, призначених, насамперед, для забезпечення потреб українського народу, але за посередництвом його і цілої Європи, досі шукає резонансу в уявленнях  Винниченкових земляків.