Український журнал - 10/2008
Що чекати від Євросоюзу?
(Скачати весь номер: 10/2008 [PDF, 2.4 Mb])Текст: Лубош Палата, Брюссель
редактор газети „Лідове Новіни“
Хто нічого не чекає, той не дивується, коли зрештою нічого не відбувається. Навпаки, буває приємно здивованим, коли відбудеться хоча б що-небудь. З цієї точки зору успіхом було вже саме скликання Європейським Союзом позачергового самміту щодо Грузії у Брюсселі на перший день вересня.
Там, за кілька годин до його початку, я зустрівся з приятелем, що бачив пропозиції ухвал самміту, які за кілька днів до того французи, що головують в Євросоюзі, розіслали країнам-членам. Як справжній брюссельський чиновник, він не міг навіть натякнути, що в них міститься, але як приятель сказав мені: „Нічого від цього не чекай”.
Слова мого давнього приятеля підтверджував і той факт, що Грузію на самміт запрошено не було, що неприємно нагадувало схему Мюнхенського договору вересня 1938 року, про який у нас у Чехії кажуть приповідкою „про нас, без нас”. Однак важливою різницею було те, що, на відміну від Мюнхена, де у переговорах про знівечення Чехословаччини брали участь Адольф Гітлер та Беніто Муссоліні, у Брюсселі Володимир Путін та Дмитро Медвєдєв не були. До того ж, на відміну від Мюнхена, на брюссельському самміті були і друзі Грузії – поляки, прибалтійські держави, чехи.
Грузини, на відміну від чехословаків у вересні 1938, до Брюсселя свою делегацію на чолі з прем’єром вислали, яку чеські та польські дипломати інформували про цілий перебіг самміту. А чеський прем’єр Мірек Тополанек навіть знайшов час для зустрічі з грузинською делегацією ще до початку самміту.
Незважаючи на те, великі надії на те, що Європейський Союз, як великий, півмільярдний гігант жорстко поставиться проти російської окупації Грузії, ніхто робити не міг. Зрештою, при слові самміт кожен уявляє, що там дійсно щось відбувається. На жаль, переважно це не так, ціле засідання більше нагадує зібрання комуністичної партії 80-их років. У принципі очікується, що з попередньо підготовленими висновками всі погодяться. І коли хтось виступає проти, то це буває такою ж несподіванкою, якби хтось проголосував проти ухвал чергового з’їзду комуністичної партії. Тільки в Євросоюзі за це не виключають, не посилають до Гулагу, але всі є дуже, але дійсно дуже розсердженими і про витівку відповідного державного мужа пам’ятають ще дуже довго.
Самміт в Брюсселі розпочався о третій годині, кінцева прес-конференція була оголошена на половину сьомої, офіційно було заявлено, що кожний прем’єр-міністр чи президент країни-члена ЄС протягом засідання отримав час на виступ, ну, спробуйте вгадати скільки? – три хвилини. З перервами на каву, сигарету, сирагу чи туалет (і європейські державні діячі є людьми) так просто вийшло. Тобто не вийшло, бувалі брюссельські кореспонденти попереджали, щоб я не рахувався з прес-конференцією о половині сьомої, оскільки ще ні разу не було, щоб все встиглось вчасно. А на самміті щодо Грузії „складнощів” очікувалось немало – разом з чехами, прибалтами та поляками, на росіян були розсерджені і британці та шведи. На цілком протилежному боці були німці, колишнього канцлера яких росіяни відверто купили, і хто знає, кого ще купили „невідверто”. Ще більше "проросійськими” були, наприклад, італійці, які поводились, неначе росіяниїм пообіцяли нафту за десять доларів, а природний газ за п’ятдесят. А коли о пів на сьому було оголошено, що прес-конференція відкладається, деякий час здавалось, що відбувається щось багатообіцяюче. Що, наприклад, Ярослав Качинські гримнув по столу, або британський Ґордон Браун підвівся і проголосив, що ще один Мюнхенський договір Британія не допустить. Однак за півгодини все закінчилось, так що жодні великі очікування не виправдались.
Зрештою все закінчилось все ж таки краще, ніж зовсім погано. Якщо відкинути обов’язкові фрази про Росію як і надалі можливого стратегічного партнера ЄС, то виходить, що Євросоюз був досить жорстким щодо росіян. Він засудив однобічне визнання Південної Осетії та Абхазії та оголосив росіянам ультиматум про відхід з території Грузії. І навіть доповнив цей ультиматум датами. Але передусім домовився про те, що надішле до Грузії своїх вояків. Двісті осіб, тобто майже нічого, але якщо це сприймати як авангард більшого контингенту, то хоча б дещо. На допомогу Грузії Євросоюз виділив півмільярда доларів і можливо ще додасть, що є не маленькі гроші.
Але що найголовніше, Євросоюз таки вимусив Росію відійти з Грузії, посилає вояків, і гроші, разом з її тіснішим залученням до ЄС, будуть також. Так само треба розглядати асоціаційну догоду з Україною, котра була обіцяна Віктору Ющенку кілька днів потому. Багато хто писав про розчарування, що після російської окупації Грузії Україна мала отримати ясну пропозицію членства в Євросоюзі, але таким чином речі в нинішньому ЄС не робляться.
Від нинішнього Євросоюзу, що загруз в проблемах, не здатний прийняти навіть Лісабонський договір та живе в травматичному шоку від великого розширення, від такого Союзу не чекаймо нічого. Тоді він нас час від часу приємно здивує.
