Український журнал - 10/2007

Листівка з Ізраїля

Текст: Петро Андрусечко, Тель-Авів – Київ

У потягу Київ–Варшава із гарячого липневого запаморочення будить мене дзвінок мобільного телефону. Пропонують поїхати до Ізраїля. Виявляється, що організовується прес-тур для журналістів з України та Казахстану, шукають також когось із Польщі. Тур відбувається на запрошення корпорації SELA (її головний офіс знаходиться в Тель-Авіві), яка активно розвиває свою діяльність не лише в Україні, але й у державах Центрально-Східної Європи. Однак основна проблема полягає в тому, що виїзд із Києва — за п’ять днів. Після хвилини роздумів я приймаю пропозицію. На щастя, громадянам Євросоюзу візи до Ізраїля не потрібні. Ось так несподівано я потрапив на Святу Землю!

Зв’язки України з Ізраїлем досить міцні, підтвердженням чого є, крім усього іншого, заповнені літаки на лінії Київ–Тель-Авів: пасажири різного віку, деколи цілі родини. На летовищі імені Бен Гуріона солідний контроль. Тель-Авів вітає гарячим вологим повітрям. Як з’ясується пізніше, в Ізраїлі кілька кліматичних зон. Вражає тісна забудова «старої» частини Тель-Авіву у стилі Bauhaus.

Свої штаб-квартири тут розмістили чимало фірм. Ізраїль — держава успіху, принаймні в економічному сенсі. Незважаючи на достатньо несприятливі природні умови, країна цілком успішна в самозабезпеченні продуктами сільського господарства (імпортує лише пшеницю, експортуючи надлишки інших товарів). Справляють враження плантації бананів. Варто пам’ятати, що клімат в деяких регіонах країни аж ніяк не лагідний. Ізраїль відомий також продукцією високотехнологічних підприємств, що їх чимало зосереджено неподалік Тель-Авіва.

В Ізраїлі кажуть, що в Єрусалимі моляться, в Хайфі працюють, а в Тель-Авіві розважаються. Попри такий спрощений образ Ізраїля, Тель-Авів і справді — не лише місто бізнесу, але й розваг. Тут багато ресторанів з найрізноманітнішою кухнею (включно з російською та грузинською), чимало клубів (у тому числі з російськомовною музикою), де також нікого не здивує спів українських пісень. Іммігранти з колишнього СРСР (з України також) складають впливову силу, навіть і політичну. Працюють російськомовні теле- та радіостанції. Російськомовний мільйонер Аркадій Гайдамак має великі політичні плани в Ізраїлі.

Як результат — ледве не в кожному місці можна порозумітися російською, а майже в кожній крамниці працює російськомовний продавець. Російська витіснила навіть польську, яку колись можна було почути значно частіше (останню польську книгарню в Тель-Авіві закрили кілька років тому).

Ми їдемо до Єрусалиму. Наш водій Ян із Вінниці — скарбниця анекдотів про євреїв. Самоіронія тут надалі в пошані, і ніхто не ображається з приводу єврейських жартів, хоча чимало історій складено про російських та українських туристів. (Наприклад, про жінку, яка, почувши історію про Успіння Ісуса Христа та Діви Марії, відповіла: «…а непоганий космодром тут у вас»).

Попри побоювання моїх супутників, слідів військового конфлікту майже не трапляється. У центрі Тель-Авіва навіть поліції не видно. Щоправда, при вході до кожного клубу, ресторану чи крамниці сидить озброєний охоронець, і потрібно завжди бути готовим до обшуку, як гардеробу, так і торб. Але до цього швидко звикаєш: наступного дня при вході до бару я автоматично піднімав руки для прискорення контролю. Однак перед в’їздом до Єрусалиму укріплені пости нагадують, що тут буває по-різному.

Єрусалим має помірніший, аніж загалом в Ізраїлі, клімат. Гріб Господній, вулички, якими я ходив, мають таємничу атмосферу. Щоб дістатися до Стіни Плачу, треба знову пройти прискіпливий контроль. Багато поліції (в якій служить чимало молодих дівчат), солдатські пости, та й назагал — дуже багато зброї. Дорога до мечеті на арабській території перекрита. Видніються викуплені євреями будинки в арабській частині, перероблені на фортеці.

З Єрусалиму їдемо на Мертве Море. Про те, що ми виїжджаємо на палестинські території — Західний берег — свідчать лише блокпости на дорогах та фрагменти знаменитої стіни. Західний берег, на відміну від Сектора Газа, залишається поки що спокійним.

Більшість нашої групи — дівчата. Як каже Ян, на вигляд «наших» жінок євреї перестають молитися. Вечеря в арабській місцевості (її назва, на жаль, забулася), в ресторані, що належить вихідцям із Кавказу (вони осіли тут у ХІХ столітті). Здається, саме тут відбувалося весілля Алли Пугачової та Філіпа Кіркорова. Ми трішки побалакали про це з нашим водієм Яном, який твердить, ніби євреї абсолютно не розуміють тих зірок з Росії чи України, що завжди очікують на лімузини, якими тут ніхто не їздить. Порівнюючи вулиці Тель-Авіву з київськими, справді бачиш, що ізраїльська столиця виглядає скромніше. Ян також не розуміє, звідки в Україні найновіші моделі дорогих авто в такій кількості. Він виїхав на початку 1970-х, коли ніхто й не підозрював, що українськими дорогами замість «запорожців» та «жигулів» будуть їздити «лексуси» та «мерси».

Після подій сьогоднішнього дня ми вирішуємо замовити горілку — нам запропонували пляшку ціною 100 USD. Однак після втручання Яна (який пояснив, що незважаючи на вживання російської та української мов, ми не «олігархи») знайшлася оковита за 25 доларів.

Частою гостею в Ізраїлі є Юлія Тимошенко, яка прилітає сюди, здається, приватним літаком. Наш екскурсовод Ігор (емігрант з Риги) організовує тут також перебування Бориса Березовського, коли той буває в Ізраїлі.

Наступного дня ми їдемо до Назарету, Галілеї, де натикаємося на прояв міжкультурного конфлікту: відбувається молитва-мітинг на місці, де не дозволено будувати мечеть. Я відокремлююся від групи, щоб зняти кілька кадрів. Однак організатори не на жарт хвилюються: за десять хвилин дзвонить телефон, і мені кажуть повертатися. Нема чому дивуватись, адже на арабських територіях траплялись викрадення журналістів, хоча, підозрюю, в Назареті цього не траплялося.

Відліт. Перевірка багажу літака настільки прискіплива, що навіть не спаде на думку перейматися терактами. Літак «домашній», український «Аеросвіт»: обслуга не дивується проханням повторити порцію алкоголю. В салоні знову цілі родини. Зв’язки між Ізраїлем та Україною все ж відчутні. Через три години ми приземляємось у Борисполі.

P.S. Висловлюю вдячність корпорації SELA за можливість знайомства не лише з планами їх діяльності у Центрально-Східній Європі, але, насамперед, за нагоду пізнати історію та сучасність Ізраїлю.