УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 10/2008

Золота лихоманка по-азербайджанськи

(Скачати весь номер: 10/2008 [PDF, 2.4 Mb])

   Текст: Петро Андрусечко, Київ

 

   „Країна вічного вогню“, – так перекладається назва Азербайджану. Це пов’язано iз зороастрійськими святинями, які знаходились на його території. Нафта-сирець з поверхневих покладів виходила назовні і її підпалювали. 

   В Х ст. тут видобували щорічно близько чотирьох тисяч тонн сировини. Однак справжній вибух „лихоманки чорного золота“ спалахнув у Баку в другій половині ХІХ ст. Завдяки місцевій нафті свої статки примножили брати Нобелі та родина Ротшильдів.

 

  

   Я попрямував до Азербайджану, аби відчути емоції, які викликає „чорне золото“. Чому саме туди? Вже багато років я слідкую за проектом „Одеса–Броди“ і пишу про нездійснені польські та українські сподівання на каспійську сировину. Зрештою, тут почалась історія відносин людини з нафтою. Як писав на початку ХХ століття Джон Рід: „В Америці слово ,Баку‘ звучить як ,нафта‘“. Мушу визнати, що і мене охопила „лихоманка чорного золота“.

   Цю історію я міг би розпочати інакше. Грудень 1980 року, черговий вечір з батьками та ровесниками на десятому поверсі нашого будинку в Кошаліні, на Балтійському узбережжі. В тридцяти кілометрах від міста, у містечку Карліно, черговий день палає нафта, вибух якої стався 9 грудня під час пошукових робіт „чорного золота“. Усі збуджені, газети пишуть про наступні Арабські Емірати. Нафтове полум’я загасили на тридцять шостий день, а Польща, як відомо, так і не перетворилась на другі Емірати. Однак польський внесок в історію розвитку видобутку нафти є значним, хоча про нього часто забувають. Наприклад, винахідником піщаної помпи для гасіння палаючої нафти був польський інженер, який працював на початку ХХ століття у Баку, – Павел Потоцкі.

 

 

Польські сліди

   У 1852 році Ігнаци Лукаcевич і Ян Зех першими здійснюють дистилювання нафти. Роком пізніше розпочинається видобування польської нафти в околицях Кросна. У 1885-му аргентинський уряд запрошує польських спеціалістів для пошуку сировини. Під кінець ХІХ ст. вибухає „лихоманка чорного золота“ у бориславському басейні (тепер територія України, недалеко від Дрогобича). Галичина в ті часи стала третім виробником нафти у світі (!) після США та Росії. Ще в 1934 році Польща знаходилась на десятому місці серед виробників нафти.   Мене, однак, цікавить Азербайджан, а там, якщо йдеться про розвиток нафтової галузі, польських слідів також не бракує. Найважливішою постаттю, пов’язаною з азербайджанською нафтою, був інженер Вітольд Згленіцкі – геолог, нафтовик. Приїхавши у 1893 році до Баку, він повністю присвятив себе дослідженням, пов’язаним з нафтою. Винайшов устаткування для її видобутку, в тому числі для морського буріння. Визначив та окреслив поклади сировини в Каспійському морі. Його називали „батьком бакинської нафти“. Працював він також у Персії, за що отримав від шаха найвищу відзнаку. Був бізнеспартнером Нобелів та Ротшильдів. Назвістку про свою смертельну хворобу Згленіцкі написав заповіт, в якому передав прибутки зі своїх наф тових полів для створення Фонду „Каса імені  Мяновського“ (Kasa im. Mianowskiego), яка мала би бути „польською Нобелівською премією“. Невідомою була б доля польського аналогу, якби більшовики не конфіскували нафтову власність у Баку та околицях міста. В будь-якому разі, одна з тогочасних газет писала про Згленіцкого: „Людина, яка зробила з Баку Ельдорадо“. Отже, якщо на зламі віків в Азербайджані народились казкові багатства, воістину, це мала б бути земля обітована.

 

 

Контракт століття

   Приземлившись в Баку, я справді отримав враження, що опинився в Ельдорадо. Ціна візи для громадян Євросоюзу – 95 доларів – може налякати непрошених гостей. З аеропорту до столиці веде свіжопобудований за нафтодолари автобан. В передчутті емоцій, пов’язаних з „чорним золотом“, я помічаю на в’їзді в місто підприємство з видобутку та зберігання нафти. Набережна в Баку називається Проспектом нафтовиків, а на центральному бульварі стоїть вежа у формі нафтової башти, хоча її перше призначення, як розповідають місцеві жителі, – для стрибків з парашутом. Щоб побачити сучасні елементи нафтового промислу, варто поїхати замісто, на південь від Баку вздовж моря. На березі чимало нафтових вишок, а на віддалі, в морі, маячать видобувні платформи. В містечку Сурахани є давня святиня вогню – Атешгях. Саме сюди прибували з Індії (і приїжджають досі) послідовники Заратустри. Навколо будинків десятками стоять малі добувні вежі й характерні рухомі „молоти“. Тут видобувають нафту насамперед азербайджанські та арабські фірми. Втім, долю розвитку країни після набуття незалежності вирішували не вони. Як вже згадувалося, Згленіцкі вирішив, що „справжня“ нафта лежить у водах Каспійського моря. Наразі саме звідти Азербайджан черпає найвищі прибутки. Поклади нафти, найбільші в країні, відкрили у 1979–1987 рр., однак тоді СРСР прийняв рішення зупинити їх експлуатацію на користь сибірських родовищ. Нова влада в Баку скористалась цим.

    Недавно минуло чотирнадцять років з дня підписання Азербайджаном так званого „Контракту століття“. 20 вересня 1994 року, після семи тижнів складних переговорів, у Стамбулі визначили умови між владою Азербайджану та західними концернами з видобутку каспійської нафти з родовища „Азері–Чираг–Гюнашлі“ (ACG). З боку Азербайджану угоду підписав Ільхам Алієв, президент концерну „Socar“ – син тодішнього президента Гейдара Алієва, теперішній президент країни. Азербайджанський концерн „Socar“ отримав 20 % участі в проекті, решту поділили між собою „British Petroleum“, „Statoil“, „Turkish Petroleum Co“, американські концерни „Amoco Corp.“, „Penzoil“, „Unocal Corp.“, „McDermott“. 10 % дісталосьросійській компанії „Лукойл“, що оцінили як своєрідний політичний  відкуп за прихильність Москви для реалізації проекту в її сфері впливу. Роком пізніше частину долі передали Ірану, ймовірно, з таких самих причин, що й Росії.

   Видобуток з родовища ACG зростає, і згідно з розрахунками, повинен досягти найвищої кількості майбутнього року – понад 1 млн. барелів на добу. Такі обсяги повинні втриматисьдо 2013 року. Однак у 2008 році з’явилася інформація з боку  компанії „ВР-Азербайджан“ про можливість продовження періоду до 2019 року. Тим самим, якщо раніше говорилося про припинення значного видобутку до 2020 року, тепер поширюється інформація, що період може бути продовжений до 2030 року з рівнем видобутку не нижчим, ніж 40 млн. тонн нафти на рік. Цей прогноз спирається на останні дослідження відомого в енергетичному бізнесі Дослідницького Центру „Global Energy Studies“ з Лондону. Головне питання стосується однак не того, які приблизні обсяги наф ти в Азербайджані загалом, а скільки нафти реально видобувати. Слід зазначити, що можливості видобутку із застосуванням найновітніших технологій збільшуються. Одні з найкращих технологій видобутку нафти у світі має присутня на азербайджанському ринку лідер нафтової промисловості британська компанія ВР. Останнім часом завдяки застосуванню нових інновацій ВР вдалось збільшити з 40 % до 60 % рівень експлуатації родовищ на Алясці. Застосування подібних технологій на родовищах Азербайджану збільшило би відсоток експлуатації існуючих нафтових полів і продовжило б тривалість видобутку. Наразі перед Баку стоїть складне питання переговорів з ВР щодо вартості застосування технологій. Одне точно – дешевими вони не є.

 

 

Акумуляція капіталів

   Родовище ACG не єдине, звідки добувається нафта в цій державі. Великі надії  покладають на джерело „Шах-Деніз“. Першу роль тут, однак, відіграє не нафта, а газ, поклади якого за підрахунками складають від 400 до 600 млрд. кубометрів. Оптимісти кажуть навіть про більйон кубометрів. Які зиски з енергетичної сировини має держава, і чи користуються ними азербайджанці? Відповідь непроста. Наприклад, у столиці на кожному кроці помітні будівельні майданчики, триває ремонт старих будинків. При цьому треба зазначити, що експерти вважають стандарти забудови у Баку дуже добрими, а матеріали та технології – належної якості. Якщо ж порівнювати Баку, наприклад, з Києвом, здається, столиця Азербайджану „відновлюється“ згідно з Генпланом. У Києві часто складається враження будівельного хаосу. До того ж у центрі Баку кожне будівництво оточене великими парканами з величезнимирепродукціями старих фото Баку та комп’ютерними візерунками майбутніх будинків, парків, скверів. Вражають офіси та готелі. Однак це столиця, де акумулюється як фінансовий, так і людський капітал. Вистачить поїхати до другого за величиною міста Гянджа, і враження применшуються. Там також ремонтують і реставрують, однак видно, що це досі слаборозвинене місто, яке жодним чином не може конкурувати зі столицею. До того ж тут значно менші доходи населення. Водій таксі Джамал Мамедов, який возив мене околицями, в такий спосіб підробляє до пенсії, яка становить близько 50 доларів (Джамал – колишній інженер вищої категорії, працював на будівництвах у Баку).

   Згідно з опитуванням, проведеним Центром Економічних Досліджень у Баку при підтримці Посольства Норвегії, аж 67 % громадян вважають, що прибутки з нафти не вплинули на рівень їхнього життя. Зрештою, питання прибутків, отриманих з „Контракту століття“ Азербайджаном, неоднозначно оцінюють й самі експерти.

Проблема в тому, що аналітики змушені спиратись лише на дані, офіційно опубліковані державою. Деякі компанії, як наприклад, „Shell“, взагалі не публікують точної інформації.

 

 

Нафта дає мільярди

   У підписаному „Контракті“ прибуток Азербайджану вираховувався на прогресивних засадах. Це означає, що до 1 липня 2008 року держава офіційно отримувала 55 %, а компанії 45 % (спочатку це співвідношення становило 30 % для держави і 70 % для інвесторів). Наразі цифри змінилися на користь Азербайджану. Закордонним інвесторам внесок у технології повернувся, і тепер вони отримують чистий прибуток з видобутку.

   Якщо поглянути на офіційні цифри, в період з 1995 до кінця 2007 року консорціум, який виник в результаті підписання „Контракту століття“, видав на обслуговування видобутку наф ти 17,5 млрд. доларів. Однак лише у 2007 році консорціум експортував нафту на суму 17 млрд. доларів. При навіть приблизних витратах у 2008 році на суму 2,5 млрд. доларів прибуток з продажу нафти тільки в першому півріччі поточного року сягнув 15 млрд. доларів (!). З цього, згідно з Державним Нафтовим Фондом, Азербайджан отримав близько 5,9 млрд. доларів.    Показником розвитку нафтової галузі є зростання робочих місць. У 2005 році в нафтовому бізнесі працювало 58 тисяч осіб, наразі їх кількість сягнула 64 тисячі. „Нафтовики“ заробляють удвічі більше, ніж середньостатистичний мешканецьь Азербайджану. Вони краще забезпечені в соціальному плані. Для їхніх потреб будують школи, дитячі садки, бібліотеки, медичні центри. Розпочато реалізацію проекту побудови так званого містечка нафтовиків. Найближчими роками спеціальності, пов’язані з нафтовою справою, будуть в Азербайджані найпопулярнішими і приноситимуть відносно високу зар плату та додаткові бонуси, пов’язані з соціальним захистом.

   Азербайджан, який, щоправда, не має таких покладів чорного палива, як арабські країни, стоїть перед величезним шансом модернізувати країну за рахунок нафтодоларів. А очікування суспільства величезні. Наприклад, Ільгар Мамедов, власник фірми з нерухомості, який часто буває в Еміратах, у розмові нарікав на дороге пальне, хоча тутешні ціни можуть приємно шокувати гостей з ЄС. На його думку, громадяни повин ні отримувати допомогу, схожу на ту, яку мають мешканці Еміратів…

   На жаль, для Польщі й України новини невтішні: попри те, що в листопаді в Баку відбудеться черговий енергетичний саміт за участі президентів Польщі та України, нам не варто сподіватись на каспійську нафту, принаймні найближчими роками. На історії бізнесу не зробиш.

   Після війни в Грузії ситуація ускладнилась. Росія почала тиснути на Баку. Щоправда, в Азербайджані побував віце-президент США Річард Чейні, але за оцінкою експертів більш успішною виявилася пізніша зустріч президента Росії з президентом Азербайджану. В Баку починається нафтопровід Баку – Тбілісі – Джейхан, яким постачається каспійська нафта, і який є єдиним шляхом постачання енергоносіїв з пострадянської зони в обхід Росії. Незабаром переконаємось, чи Баку зможе зберегти свою незалежність від Москви. 

 

Український журнал