Український журнал - 10/2008
Залежність від Великого російського брата
(Скачати весь номер: 10/2008 [PDF, 2.4 Mb]) Текст:
Надання переваги ядерній енергетиці, отримання прибутків від транзиту
нафтопроводу „Дружба“ та газопроводу „Братерство“, а перш за все, цілковита залежність від постачання енергоносіїв з Росії. Ось так виглядає сучасна словацька енергетика. Словаччина використовує своє географічне положення кордону Євросоюзу, завдяки чому в державний бюджет течуть немалі гроші від транзиту викопних палив із Сибіру в Західну Європу.
Після змін, яких Словаччина зазнала за останні роки, вона не є самодостатньою в плані виробництва електроенергії, що відкриває можливості для українських підприємців. Цікавим спільним проектом міг би стати транзит нафти та газу. Словаччина – дефіцитний ринок виробництва та споживання електроенергії, тому вона з радістю „привітає“ й надлишок з українських електростанцій. На сьогодні ведуться політичні обговорення цього питання на найвищому рівні.
У кого взяти чорне золото?
Братиславська нафтопереробна компанія „Slovnaft“ впродовж останніх десятиріч інвестувала в модернізацію сотні мільйонів євро і стала одним із найсучасніших підприємств цієї галузі у Європі, налаштованих на важку сірчисту сибірську нафту. Після нещодавніх конфліктів російських постачальників з Білоруссю, де проходить частина нафтопроводу „Дружба“, який забезпечує Словаччину нафтою, заговорилося про можливості диверсифікації. Вже кілька років готується нафтопровідне сполучення Братислави з австрійським нафтоперегонним заводом „Швехат“, що недалеко Відня, за допомоги якого словаки змогли б забезпечити себечорним золотом через італійський порт Трієст. Крім того, обговорюється й питання поновлення нафтопроводу „Адріа“, яким Чехословаччина в 70-х рр. минулого століття через югославські порти й територію Угорщини привозила лівійську нафту.
Одним із найвизначніших проектів, яким би могли скористатися Чехія та Словаччина – це транспорт азербайджанської та казахської нафти через Чорне море та Одесу. Чеські, польські та декотрі німецькі заводи не мають обладнання для обробки важкої сірчистої сибірської нафти, тому використовують легку нафту з регіону Каспійського моря. Оскільки протоки Босфор та Дарданелли все далі перевантаженіші й транспорт через море та західноєвропейські порти дорогий по часу і фінансах, заводи шукають простіші шляхи. Сьогодні нафтопроводом з Бродівв Одесу транспортується російська нафта, яка переправляється далі через море. Невеликими технічними поправками можна було б повернути течію і транспортувати нафту з Одеси в північному напрямку. Поляки вже кілька років планують збудувати нафтопровід з Бродів до Плоцьку, хоча, теоретично, каспійську нафту можна транспортувати й через словацьку територію. Броди розташовані буквально на нафтопроводі „Дружба“, який прямує аж до Чехії. Хоча йдеться про технічно та фінансово невимогливий проект, пробні транзити почнуться аж за кілька місяців. Причина передусім в політичному бекґраунді. Російська сторона, яка вважає каспійську нафту конкурентною, не згідна з цим проектом. Міноритетна 49-відсоткова частка фірми „Trans petrol“, напівдержавного організатора-експлуатаційника словацьких нафтопроводів, була в руках колишнього нафтового гіганту „Юкос“. Після його ліквідації розгорівся бій за контрольний пакет акцій міжстарим, американським керівництвом „Юкосу“, близьким до ув’язненого Михайла Ходорковського та новим, російським керівництвом, близьким до Кремля. Обговорення до сьогодні знаходяться в патовій ситуації, що не сприяє розвитку бізнесу. За останньою інформацією, транспорт каспійської нафти мав би розпочатися в першій половині наступного року, отже невикористовувана ємкість нафтопроводу „Дружба“ наповниться.
Штучна політика
Словаччина – друга найбільш газифікована країна в Європі після Нідерландів. На 49 000 кв. км тут припадає більше 50 000 км газопровідних труб, які використовуються більшістю словацьких домашніх господарств. Домашні ресурси в родовищах накордонах з Австрією та Україною незначні, тому більшість земного газу доводиться купувати у „Газпрому“. Ціни нафти на світових ринках ростуть, російський „Газпром“ усвідомлює свою непохитну монопольну позицію і наполягає на подальшому підвищенні цін.
Ціни газу в Словаччині не змінювалися з 1.01.2007, оскільки соціальноорієнтований уряд СР штучно утримує ціни газу на низькому рівні. Правда, це не подобається власникам єдиного домашнього продавця – Словацької газової промисловості. А саме – німецькому „e.on Ruhrgas“ та французькому „Gaz de France“, які володіють 49 відсотками акцій підприємства. Імовірно, дискусії про високі світові ціни на енергію та рентабельність закордонних інвестицій між підприємцями й політиками рано чи пізно закінчаться подорожчанням. Тому словаки поступово починають шукати альтернативні ресурси газу, хоча нині сибірський ресурс видається єдиною економічно прийнятною альтернативою. Місцеві енергетики покладають велику надію на запланований газопровід „Nabucco“, який до центральноєвропейського регіону відправив би через Туреччину та Балкани природний газ із родовищ Каспійського моря та Середньої Азії. Звісно, російська сторона, яка чинить опір цьому проекту, збирається конкурувати газопроводом „South Stream“ через Балкани до Італії.
Однак Словаччина має чи не найбільшу користь з транспорту газу. Через історично традиційно напружені стосунки Росії та Польщі найбільший газопровід сучасності з Сибіру до Європи прямує саме через неї. В іншому випадку всі альтернативні проекти, які заплановано, або які вже в розбудові, на шляху зі східноєвропейських родовищ до Європи обійшли б країни, які сьогодні з транзитів отримують доходи. Газопровід „Братерство“ прямує через Україну та Словаччину, тому дуже правдоподібно, що незабаром вони поєднають свої сили, щоб захиститиспільні інтереси.
Стосовно електроенергії: в Словаччині більше половини споживання енергії постачають атомні електростанції в Ясловських Богуніцях та Моховцях. Незважаючи на масштабні модернізації кінця 90-х та численні запевнення спостерігачів міжнародних інституцій атомної енергетики про те, що два блоки електростанції V1 в Богуніцях мають можливість функціонувати ще довгий час, Словаччина мусила на вимогу екологічно налаштованої Австрії зобов’язатися, що після вступу в ЄС відключить реактори. Діяльність першого припинилася в останній день 2006 року, тож словацький баланс енерговитрат зазнав дефіциту. Другий блок, який забезпечує нині близько однієї десятої словацького виробництва, буде відключений наприкінці 2008 року, внаслідок чого ринок, залежний від імпорту, правдоподібно, генеруватиме ще вищі ціни. Тому уряд намагається прискорити добудову третього та четвертого блоку атомної електростанції в Моховцях, які почали будуватися ще в 90-х, але через нестачу державних коштів будівництво припинилося. Проект є флагманом фірми „Enel“ – мажоритарного власника приватизованих Словацьких електростанцій, які володіють обладнанням станції в Моховцях. За останніми даними, добудова двох блоків мала б коштувати більше двох мільярдів євро. Електроенергію почали б виробляти в 2013 році. Приблизно тоді ж мали б розпочати роботу й інші оголошені проекти меншого виробничого обсягу. До тогочасу електроенергія буде постачатися з надлишкової Чеської Республіки. Уряд намагається енергетичну безпеку країни застрахувати побудовою ще однієї атомної електростанції, що мала б вирости на місці блоків в Ясловських Богуніцях, які днями відключають. Там можна буде використати частину збудованої інфраструктури (наприклад, систему водного охолодження тощо). Будівельні роботи мали б розпочатися аж після закінчення робіт у Моховцях, а включення – після 2020 р. Тендер на розбудову уряд призначить цього року. Інтерес до співпраці мають італійський „Enel“, чеський „ČEZ”, німецький „e.on“, французький „Electricité de France“ та, за кулуарною інформацією, – російські та американські „гравці“.Нестачу електричної енергії в Словаччині може вирішити угода про розбудову однобічного сполучення з українськими постачальниками. Словацька та українська енергосистеми поки що не поєднані, до західноєвропейської системи веде лише т.зв. Бурштинський острів, який постачає електроенергією західну частину України та угорських і польських покупців. Словацькі й українські політики неодноразово проявляли зацікавлення, щоб у Словаччину постачалося дві або чотири тераватгодини на рік, що складає від 7 до 14 % словацького споживання. Наразі проблема лише в тому, хто і коли збудує трубопровід, який поєднав би обидві системи.
