Український журнал - 10/2008

Коаліція померла! Вітаймо...

   Текст: Петро Андрусечко, Київ

Перезавантаження або „Наступити на граблі - 2“

   До другого вересня головні політичні опоненти – прем’єрка з урядом та президент із Секретаріатом – готувалися заздалегідь. Кігті точили довго, з моменту оголошення результатів дострокових виборів минулого року. Нагадаємо, що тоді БЮТ потрапивдо парламенту з другим результатом. Блок „Наша Україна – Народна Самооборона“ не виправдав сподівань, покладених на нього президентом, і посів третє місце з досить слабким результатом.

   Українські політики всіх опцій характеризуються або неймовірно слабкою пам’яттю, або вважають, що український народ повністю розгубився в політичному протистоянні. Проте одразу після виборів 2007 року, результатами яких не задовольнився ані президент, ані його Секретаріат, пролунали дивні заяви Віктора Ющенка, які вказували на натяки запрошення до коаліції Партії регіонів. Ці неоднозначні висловлювання „підтверджувалися“ зустрічами Віктора Балоги з Борисом Колесниковим – правою рукою Рината Ахметова. Важко було не передбачити потенційних проблем коаліції та суперечок по лінії прем’єр-президент! Однак українські політики люблять наступати на ті самі граблі по кілька разів. Інша справа, що виникнення коаліції 2007 року суперечило порядку, прийнятому в більшості демократичних країн: адже першу пропозицію формування коаліції повиннабула отримати Партія регіонів, яка потрапила до парламенту з найкращим результатом.

   Як відомо, сталося інакше, і виявилось, що вистава „Президент Віктор Ющенко і прем’єр Юлія Тимошенко – 2“ не дозволяє спокійно спати ані президенту, ані його оточенню. Кошмари під назвою „Президентські вибори – 2009“ починають щораз помітніше маячіти на горизонті. Під час голосу вання за Юлію Тимошенко на посаду прем’єра Секретаріат президентаз підпорядкованими йому депутатами продемонстрував свою силу.

   Попри те, що Тимошенко стала прем’єр-міністром, ледь не відразу вибухнула тиха війна між нею та Ющенком. Другу прем’єрську каденцію Леді Ю розпочала дуже активно, з реалізації програми повернення заощаджень часів СРСР. Секретаріат президента однозначно оцінив цей крок як піар-кампанію, скеровану на збільшення популярності прем’єра. Водночас охолола дружба між президентом та міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком: Секретаріат президента на чолі з Балогою злякався, що Тимошенко підпорядкує собі міністрів з фракції НУНС.

   Навесні між прем’єром та през дентом вибухнув відкритий конфлікт через посаду голови Фонду Держмайна. Виникає справа „Vanco“, і все частіше на адресу прем’єрки надходять листи з Секретаріату, підписані Балогою, зі звинуваченнями про неадекватні дії та порушення коаліційної угоди. Одночасно Віктор Ющенко втрачає старих друзів. Давид Жванія – депутат „Народної Самооборони“, давній друг, кум та фінансист політичної діяльності Ющенка, потрапив у немилість до президента. В одному з інтерв’ю Жванія висловився, що отруєння Ющенка у 2004 році не носило ознак замаху на життя кандидата. Президент у боргу не залишився, і трохи згодом під час прес-конференції звинуватив колишнього товариша в участі у його отруєнні. Генеральна Прокуратура України порушила проти Жванії кримінальну справу по факту фальсифікації ним документів, коли той намагався отримати українське громадянство. Щоправда, 23 вересня Подільський Районний суд м. Києва визнав звинувачення Прокуратури безпідставними. В усій цій історії неможна, однак, позбутись відчуття її замовного характеру.

Бойові канікули

   Нарешті перед самими канікулами двоє депутатів, яких контролює Балога, виходять з коаліції. Тим часом шеф Секретаріату зміцнює атаки на Тимошенко. Апогеєм виявились звинувачення у державній зраді і таємних  переговорах з Росією.

  Приводом, між іншим, стала невиразна позиція уряду щодо російсько-грузинського конфлікту. Дещо раніше прем’єрці закидали блокування аверсу „Одеса – Броди“.

   Згодом відповідних листів на адресу Тимошенко, підписаних Секретаріатом, побільшало. І в цьому, як на мене, полягала помилка прийнятої стратегії. Більшість суспільства перестала вірити у звинувачення з боку оточення президента. Тим більше, що власне спосіб їх формування викликав сумніви. Наприклад, Секретаріат президента передає документи СБУ, які мають вказувати на провину Юлії Тимошенко. Здається, що це сама Служба Безпеки повинна перевіряти під цим кутом ситуацію в Україні, однак вона занадто занурилась у підтримку історичної політики президента, перетворившись на дослідницьку інституцію. З іншого боку, складається враження, що СБУ використовують для атак на політичних конкурентів.Врешті, на початку вересня Секретаріат президента, здається, втратив зовсім контроль, про що можуть свідчити чергові звинувачення з боку Балоги на адресу Тимошенко, цим разом у приготуванні замаху на його життя з боку оточення прем’єрки. Абсурд ситуації стає вже смішним. Зрештою, власне листи Балоги мають бути головними доказами провини Тимошенко. Нічого дивного, що Генеральна Прокуратура не поспішає відкривати справи, що не означає однак неможливості розкручення офіційного звинувачення Юлії Тимошенко під впливом все сильнішого натиску.

Дружба проти президента?

    Восени Юлія Володимирівна могла очікувати лише наступних та сильніших атак на свою адресу. Реальним міг бути сценарій її подальшої дискредитації Секретаріатом та відставка. Передбачаючи такий розвиток подій Тимошенко сама наважилась на превентивний удар. Холодним душем для президента виявилась неможливість прийняття проекту резолюції, яка б затаврувала російську агресію. З іншого боку, треба бути великим оптимістом, очікуючи, що українські депутати, при відсутності впродовж років консенсусу стосовно закордонної політики, раптом стануть на бік президента. Тим більше, що навіть самий НУНС не мав єдиного проекту. В кожному разі після серпневого конфлікту це був удар по іміджу президента – рішучого, сміливого, регіонального лідера.

   Пізніше було ще гірше – спільне голосування БЮТ з Партією регіонів вивело президента з рівноваги, насамперед, зміна до закону про Кабінет міністрів, поправки до закону про СБУ. До того ж депутати подолали президентське вето стосовно закону про тимчасові слідчі комісії Верховної Ради, який ветувався з 1996 року спочатку Леонідом Кучмою, а потім Ющенком.

   Реакція Секретаріату президента на такий неочікуваний поворот ситуації виявилась дуже різкою – за кілька годин після голосування БЮТ та ПР фракція НУНС оголосила про вихід з коаліції. Виявилось, що прийняття такого рішення було непростою справою, оскільки потрібну кількість голосів у фракції набрали лише під час другого голосування. Зрештою, багато депутатів утримались, або висловились проти, як депутати з „Народної Самооборони“ на чолі з Юрієм Луценком, або ж Юрій Костенко. „Опір“ деяких з часом зламали, як наприклад, Владислава Каськіва;а дехто до кінця виступав проти виходу з коаліції, як Юрій Луценко.

   13 вересня минув десятиденний термін для роздумів. Однак після стількох гучних заяв та взаємних вимог вже було неможливо повернути до старого стану речей. 16 вересня спікер парламенту Арсеній Яценюк оголосив смерть коаліції і дещо пізніше сам подав у відставку. Тепер він виконуючий обов’язки спікера Верховної Ради. З часу „поховання“ так званої демократичної коаліції депутати мають тридцять днів для створення нової коаліції. Якщо її не створять, президент має право розпустити парламент і оголосити нові дострокові вибори.

   Отже, наразі ми маємо чергову коаліціаду, однак не знати, чи завершиться вона створенням нової коаліції. Варіантів виходу з ситуації кілька. Хоча насправді кожен з них є гіршим від попереднього і не означає справжнього вирішення політичних проблем.

   Може виникнути коаліція БЮТ–Партія регіонів, ситуативний варіант якої пройшов випробування боєм другого вересня. Представники Партії регіонів недавно висловились, що розпочаті переговори у цій справі. Цей варіант можливий, оскільки обидві політичні сили досить прагматичні і здатні забути взаємні звинуваченняна свою адресу. Однак президентські вибори, що світять нам у недалекій перспективі, амбіції лідерів та поділи в обох політичних силах можуть виявитись перешкодою, важкою для подолання. Або ж значно обмежити період функціонування такої коаліції. Питання: наскільки неприязнь до президента здатна зцементувати спільні дії?

   Теоретично можливе відновлення так званої „демократичної коаліції“, але розширеної, з Блоком Литвина. Тим більше, що БЮТ та її лідерка постійно підкреслюють, що не виходили з попередньої коаліції. Лідер фракції НУНС В’ячеслав Кириленко недавно висловився, що його політична сила готова розмовляти про коаліцію з усіма, окрім КПУ та ПР (з огляду на неможливість подолання ідеологічних відмінностей). Чи є, однак, можливий поворот до розширеного варіанту „демократичної коаліції“? Це було би можливим лише тоді, якби сторони відкинули вступні умови. Однак ефективність подібної коаліції також під знаком питання, оскільки в її діяльність надалі втручатиметься Секретаріат президента.

   Нарешті залишається варіант чергових дострокових виборів. Це означає втрати для всіх політичних сил. Для деяких – втрата підтримки, для інших – чергові непотрібні видатки. Уявімо собі „радість“ головних фінансистів, які змушені будуть заплатити чергові круглі суми за ті самі місця. За підрахунками, кампанія великої політичної сили коштує від 200 до 300 млн. доларів.

   Здається, найбільше втратить президент, а його пропрезидентська сила „Наша Україна“ – тим більше. З іншого боку, кажуть, що президент може диверсифікувати своє представництво у парламенті. Наприклад, шанси потрапити до Верховної Ради має Блок Леоніда Черновецького, який останнім часом зблизився з президентом(!). Недоброзичливці президента та його оточення кажуть, що Черновецький пов’язаний з шефом Секретаріату президента Балогою непрозорими інтересами стосовно київської землі. Теоретично вибори можуть призначити вже на грудень. Однак недавно з’явилась інформація, яку аналітики схильні тлумачити на користь перенесення виборів на пізніший весняний термін. Йдеться про те, що створена під президента партія „Єдиний Центр“ – дитя Балоги – відмовилась від контракту стосовно оренди великої кількості бігбордів в усіх регіонах України.

Оптимізму не вистачає

   Який саме варіант чекає на Україну, вирішать політики. Чи буде це найкращий вихід для суспільства? В теперішній ситуації потрібні подальші зміни Конституції, введення досконаліших механізмів. До цього потрібні важелі контролю, які в Україні дуже слабкі, а часто-густо виродились і стали корумпованими (коріння чого варто пошукати в періоді кінця СРСР). Говорячи про зміну еліт, не слід багато очікувати. Це тривалий процес, і не обов’язково представники поколінь, які й не пам’ятають СРСР, стануть кращими політиками, адже з кого їм брати приклад? Звичайно, є кілька цікавих політичних діячів, а дехто з них, як, наприклад, Арсеній Яценюк, вжепідтвердили розбудову нових політичних сил. Яценюк при цьому, за його словами, не бажає зв’язуватись з олігархами для фінансування „проекту“. Партія за рахунок партвнесків – шляхетне і прозоре, однак малоуспішне в українських умовах починання. Що лише вказує на потребу зміни засад фінансування політичних партій.

   В перспективі президентських виборів, взаємних амбіцій і погано скроєної політичної реформи, яка не розмежовує компетенції окремих гілок влади і створює конфліктні поля, перспектива політичної стабільності в Україні найближчим часом здається малоправдоподібною. Про вдалу закордонну політику можна забути. А ще маємо Євро–2012. Так чи інакше, в Україні наступає черговий рік жнив для політологів та політтехнологів усіх мастей, які надалі продукуватимуть нові ідеї, концепції, схеми. Вибори 2009 року ось-ось... Залишається побажати собі й усім читачам витримки – емоції гарантовано!