Український журнал - 10/2008

Оксана Луцишина: МІСТО НА ІНШОМУ БЕРЕЗІ

АВІА

отак – а тепер починай збирати речі, взагалі -

починай збирати, бо настав такий час,

коли все, залишене на тимчасових місцях, мусить знайти свою воду.

шампунь закінчився, пігулки теж,

чебрець, назбираний у горах, майже не пахне.

ну ж бо, гірше не буде, і жоден із твоїх наплічників –

не вмістилище безнадії, ти це добре знаєш.

досвід, а за ним ще один досвід, львівський секонд-генд,

пакетик угорської паприки, дерев’яні коралі,

загублений гребінець (пауза, втрата, лакуна).

сьома година. перестань їх рахувати, вони однаково пішли навспак

десь із вчорашнього вечора. о восьмій може бути гроза.

літо – це, як сказали російські рокери,

маленьке життя. щороку слабшає натяг шкіри.

нічого, потішиш себе. не так це уже і боляче –

знати про сон і дивитися його відкритими очима.

АФІНИ

Горацій

Я – афінянка, і у світі поменшало любові,

чи, може, комусь вона додалася? Померти молодим –

усе-таки ласка, бо не доживаєш

до часу своїх одіссей. Може – до розпачу.

Втрата не в тому, що ти не прийдеш, але простір

навіть відсутність твою не тримає. Афіни

Тихо пливуть у душних човнах-саксофонах

Кав’ярні на вулиці Брод Стріт.

Горацій не писав по-грецьки, і я теж

не пишу. Згадую море безкрає, чиї береги

плакали вчора і плачуть сьогодні

не грекою і не латиною, ревно і ревно.

ЛІЛІТ

Перша година. Я думаю про Ліліт,

Я забула її поцілунки. Куди

поділася пам’ять про них, куди відійшли її губи?

Голос – той ще, напевно, зостався.

Втрату не можна пережити – її

проте, забуваєш. Ліліт, Каліпсо,

Я мушу усамітнися у цьому гроті,

де я бачу у снах голубів.

О, Ліліт! Недосяжна! Премного

плакали за тобою ті, кому ти посміла сяйнути!

Голуби здригаються. Я рахую листя плюща,

У мене в голові забуте тобою місто.  

КАМІНЬ

Свідки моєї удачі, дерева і літнє повітря,

Обійміть мене міцно-міцно, не дайте мені змаліти.

Сонце потай ступає на мокру землю подвір’я,

Аби голубів із брунатних калюж поїти.

Камінь всотає світло - станеться чоловіком.

Твій - без тавра на шкірі, без називання втрати.

На другому поверсі відчинено кволі вікна:

Щоб не самому вмерти, щоб легше було вмирати.

Свідки моєї удачі, хто з вас мені озветься?

Торкніть потемнілу цеглу, віддайте очі і крила.

Viszlŕt1, промовить він, і сонце у нім урветься,

Viszlŕt, бо все недожите ти вже прожила.

МІСТО НА ІНШОМУ БЕРЕЗІ

приїдь, інакше я тебе забуду.

не можна писати вірші

будучи таким підстріленим. перекочуються

перли нерівних днів, проступають

краплі рідкого вогню на бруківці,

хтось із нас тримає над іншим парасольку.

Жовта вода у земному ложі,

порухи магми на споді. Ніщо

не замінить твоєї ваги на бруківці.

під крихкою плівкою ґрунту -

великий рух.

притискаєш підошвою монстрів землі,

круглих не таких як площини.

я знаю, що я

зухвалець, кажеш ти, ти просила

не робити цього прилюдно, але

однаково на вулицях майже нікого.

на відстані краще чути голос міста,

могутній, як твоя кров.

приїдь, інакше я тебе забуду.

КІТ

тато просили: напиши вірша про мене

як я був молодим як я взагалі був

грав на гітарі і ганяв на стадіоні м’яча

головою підкидаючи його високо у небо

а потім повертався додому

у квартиру

із запахом манки і суботнього прання

із килимом, прибитим цвяхами до стіни

(на килимі

чоловік і жінка

виткані червоним

їдуть на чорних конях)

ні, казала, тату, я не можу

я не знаю, що про це написати

це занадто близько

це занадто близько а тому видається несправжнім

добре зітхав він і ходив на роботу

міняв фетровий капелюх на бейсболку

гітару на церковний хор а футбол на машину

манку більше не варили але килим залишився

а потім він перестав просити

він зрозумів що я ніколи не напишу про нього

зате сміявся у нас є кіт

напиши про кота

руденького у білих плямах

руденького із білим голосом

раз уже не буде мене то хай зостанеться хоч кіт

витканий із повітря

АРКА

скільки, скільки ще вічностей

ти стоятимеш під цієї аркою

втомлена дощем і пристрастю

до ляльок і вулиць, дівчисько

що вміє лазити по деревах

вдома у нас розвелися невидимі щурі

вони гризуть мої зошити нищать

вмикають

світло на повну потужність; особливо

дошкуляє велика червона лампа

у тісному коридорі з височенною стелею

тісно палає газовий обруч

тісно ллється у кухлі чай це година

важко тамованої незгоди

яка всілась на хисткому підгризеному столі

що ти за така дівчинка

не носи цих подертих кед

інакше питимеш воду з калюж

от і

живи собі на вулиці

перестань плакати заткни свою пельку

іждівєнка

(велика червона лампа

пожежа

але ти добре вихована панна

і тому не смієш заздрити померлим -

гаряча, скупа жертва,

мізерікордія у мокрому горлі)

злива реве і штурмує водостічні решітки,

б’є у райські дерева, у сакури і платани.

духи вогню і води на твоєму чолі,

тонконогий, тонкосльозий підліток

недолюдинка.