УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 10/2008

Радіо Україна

(Скачати весь номер: 10/2008 [PDF, 2.4 Mb])

   За український неформат можна потішитися. Він доріс до того рівня, коли його не просто можна записувати, а ще й купувати і слухати. Поки що, правда, не альбомами, але збірники виходять цілком пристойними й стравними. Як, наприклад, оцей. Метою його благородного упорядника, що ховається під іменем Дмитра Добрий-Вечір, було „познайомити з розмаїттям сучасної української музики, переважно незнайомої широкому загалу“, як заявлено в буклеті. Так, дійсно: добре оформлений буклет на щільному папері з усіма текстами та заміткою від упорядника й критика налаштовує зразу на серйозний лад. Бо якщо вже оформлення передає уважне ставлення видавців до диску, то хочеться сподіватися, що й люди вони непогані, значить – не обділені смаком, а раз так – то й підібрали вони для нас щось придатне.

   Дійсно придатне. Свою місію – представити неформатну українську музику – збірник виконує сповна. Вона дійсно українська, дійсно неформатна (принаймні, для українських радіостанцій) і переважно придатна до слухання. Хоча про все по черзі. Диск тішить нас вступним треком і 16 піснями в стильовому спектрі від року до бардівської пісні. Український рок, правда, часто балансує на цій межі. Відкривається альбом цілком презентабельною, саркастичною й хардроковою піснею „Вія“ „Хата скраю села“, за якою слідує напрочуд убога у всіх сенсах пісня Олега „Калича“ Калитовського „Апельсиновий ранок“. Зате наступна пісня „Пропалої грамоти“ – „Лежиш у гробі“ – приносить насолоду не тільки естетичну, але й історичну, бо написана на текст Сковороди (церковнослов’янською, звісно). „Пропала грамота“ – взагалі одна з небагатьох українських груп, які вміють робити добрий рок, а не просто співати вірші під гітару. Пісня „Моє життя“ групи „Ангела День“ – зразок радіоформатного легкого року, явно робленого по західних шаблонах і тому нецікавого. Далі „Ворождень“ представляє ліричну пісню під ніжний електронний супровід „Сестра моя ніч“ – таку собі симпатичну колискову. Зате наступна „Янебудукавупила“ у виконанні „Оркестру Янки Козир“ – драйвовий техно-рок – здатна підняти на ноги кого завгодно своїм несамовитим зарядом первісної фолкової енергії. Сумна балада від групи „Самі Свої“ „Стріляли, зрештою, свої“, що нагадує стрілецьку пісню, грамотно зрівноважує потугу попереднього треку своєю похмурою енергією. Наступний трек – індастріал від гурту „Audi Sile“ під назвою „Так“ – ще одна маленька радість для тих, хто хоче мати все своє, українське (якщо серед індастріальщиків хтось такий знайдеться). А ось пісня Володимира Кушпета „Георгію“ (кант – виконана під колісну ліру епічна казка, виключно для любителів етно. Чи то внаслідок іронії упорядника, чи то випадково, але ліра збереглася й у наступній пісні, цього разу в назві. „Ліра“ своїм звучанням і виправдовує репутацію групи як українського представника готики (правда, партія гітар не дає зникнути думкам про індастріал). Ще одна напів-рок-балада, напівстрілецька пісня „Нащо земна любов“ змінюється сатиричною (в дещо радянському значенні) бардівською піснею Едуарда Драча, заспівану під одну акустичну гітару, але з роковою мелодикою. Далі настає час гуцульського етно-ска: „Бугай“ від легендарної „Перкалаби“ – одна з найдрайвовіших і точно найтанцювальніша пісня на збірнику. Завершується збірник ще одним малоцікавим радіоформатним роком „Колискова“ від „Рутенії“ і ще однією піснею „Вія“, радісно-замогильною „Серед тіней“, якій окрема похвала за приємне аранжування.

   Збірник просто чудовий: і інформативний, і добре укладений сам по собі (сумні пісні чергуються з веселими, електронні – з акустичними). Та й купувати цілий диск ні від кого з перелічених виконавців не хотілось би (крім хіба „Пропалої Грамоти“), а в цій добірці кожен – це я певен – знайде собі принаймні кілька пісень до душі. Попри всі мої закиди українській музиці щодо її вторинності, насправді я за неї тішуся. У всякому разі тоді, коли мені до рук потрапляють подібні збірники, оскільки вони дають чудову можливість відчути прогрес, який у ній відбувається.  

 

efandy

Український журнал