Український журнал - 3/2009
Міхаел Коцаб: „Нам бракує толерантності”
(Скачати весь номер: 3/2009 [PDF, 2.4 Mb])
Спілкувався: Богдан Копчак, Прага
Міхаел Коцаб (1954) – з 1977 року лідер успішної рок-групи „Пражски виб’єр”. 1989-1991 – депутат федерального чехословацького парламенту, член парламентської комісії у справі виводу радянських військ з Чехословаччини. 1993-2003 –позаштатний радник президента Вацлава Гавела. 2003 року відновлює діяльність групи „Пражски виб’єр”. 2008 року без успіху балотується в Сенат – верхню палату чеського парламенту (від Партії зелених). З січня 2009 – міністр у справах прав людини.
Які у вас, як нового міністра в уряді прем’єра Мірека Тополанека, пріоритети? Що потребує негайного вирішення?
Основне, на чому я наголосив з самого початку – жодних пріоритетів я собі дозволити не можу. Сфера прав людини є настільки широкою... Кому віддати пріоритет? Циганам перед справами людей похилого віку? Насиллю щодо дітей перед насиллям щодо жінок? Кожна ланка має своє значення, і пріоритети є тільки всередині них самих.
Є поточні справи, які вимагають негайного вирішення. Це питання відновлення довіри до агентства у справах циган. З циганами і соціально ізольованими громадянами пов’язане і реагування на марші неонацистів, різних екстремістів. Створюємо виїзну групу реагування, котра буде відразу, коли проблема виникне, без підготовки виїжджати на місце події і вирішувати питання на місці. Надзвичайно важливим є цілий сектор неурядових неприбуткових організацій, який має відношення до розвитку громадського суспільства у тому вигляді, як собі його уявляв Вацлав Гавел. Цей сектор є результатом Оксамитової революції 1989-го. Про нього ми забуваємо. Останніх 20 років всі цікавляться економікою, але саме неприбуткова сфера, громадське суспільство і права людини є тим, що ми хотіли від революції отримати. Про це ми забуваємо. Права людей повинні стояти на першому місці.
В чому, на вашу думку, головна проблема взаємин нацменшин з мажоритарним населенням? У тому, що меншості не пристосовуються, зберігають свою відмінність? Чи в тому, що чехи не хочуть, щоб в їхній державі, крім них самих, жив ще хтось інший?
Проблема в браку толерантності. Саме її нам бракує і завжди бракувало. З відсутності толерантності може виникнути расизм. Завданням меншин не є пристосовуватися. Нацменшини є відмінними, і саме їхня відмінність мала б наше суспільство збагачувати, а ми мали б це цінувати. Коли меншини відчувають, що суспільство їх не сприймає, то замикаються в своєму духовному або фізичному гетто – як це бачимо на прикладі циган. І починаються проблеми. А це – вже підґрунтя для популістської політики націоналістичних чи неонацистських партій. Але це не проблема нацменшин, це – соціальна проблема.
Найвищий адміністративний суд Чехії розглядає прохання урядупро розпуск Робітничої партії. МВС і уряд вважають, що вона – лише прикриття екстремістських неонацистських угруповань, які останніми місяцями неодноразово порушували закон. На вашу думку, що краще – заборонити партію чи переконати її в дискусії, що вона не має рації?
Однозначно заборонити! Інакше це було б те саме, що дискутувати з німецькими нацистами... Альтернативи забороні немає. Партія, котра себе поводить так, як Робітнича партія, не може мати права вільно дихати. Пропозиція спонукає попит. Один із міфів, який звучить і по телебаченню, є переконання, що попит є причиною появи пропозиції.
Економічна криза і нацменшини: існує затверджений урядом Чехії план для 2000 безробітних заробітчан (з країн – не членів Європейського Союзу), котрим держава пропонує безплатний квиток на літак додому і кишенькових 500 євро. Відомий і випадок молодого громадянина В’єтнаму, котрий в Чехії працював легально, згодом поміняв роботу, але робочу візу не переоформив вчасно, і МВС тепер наполягає на його депортації. Справу ще розглядатиме суд. Ви з цього приводу заявили, що держапарат має бути в таких випадках більш толерантним...
Маємо багато зразків того, як держапарат вирішує подібні проблеми, обходячи надто жорстку букву закону. Скажімо, в Канаді. Я знаю безпосередньо від канадських індіанців, що держава там має розуміння їхнього становища, підтримує їх. Тож не думаймо, що твердий підхід держапарату є єдиним можливим способом. Міністр внутрішніх справ мабуть мусить відстоювати тверду позицію, щоб ситуація не вийшла з-під контролю, але інші міністри можуть очі й прикрити. Справа цього в’єтнамця прогриміла в ЗМІ, і принцип, що не можемо допомогти одному, бо були б змушені допомагати всім – тут не діє. Можна собі уявити, що саме цій людині допоможемо, і це стане гарним прикладом, скажімо, для органів місцевого самоврядування, як допомогти й іншим. (У випадку, якщо суд скаже, що молодий в’єтнамець порушив умови легального перебування та працевлаштування, і має покинути Чехію без права на повернення в наступні п’ять років, є в міністра Міхаела Коцаба ще й запасний план: влаштувати молодого чужинця на роботу у „своє” міністерство. А депортація держслужбовця – це вже не просто депортація заробітчанина... – Б.К.)
Кризу можуть в Чехії відчути і організації нацменшин. З’явились анонси, згідно з якими друковані видання меншин в цьому році недоотримають від міністерства культури однієї третьої субсидій. Ви можете втручатися в політику дотацій Мінкультури?
Ні, це проходить повз нас. Втручатись у це було б не на користь: я б розпорошився та й взагалі нічого не зміг би зробити. Моїм завданням є допомагати людям, які відчувають на собі дискримінацію. Таких випадків є маса.
