УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 3/2009

Тарас Антошевський: „У Москві змін не потребують”

(Скачати весь номер: 3/2009 [PDF, 2.4 Mb])

 

   Спілкувався: Роман Кабачій, Київ-Львів

 

   Директор Релігійно-інформаційної служби УкраїниТарас Антошевський про нові виклики для України від нового патріарха Московського.

 

Деякі ЗМІ оголосили, що вибір Патріарха Кирила (у світі Володимира Гундяєва) не співпадав із бажаннями кремлівської влади. Наскільки це відповідає дійсності?

Це не відповідає дійсності, оскільки Патріарх Кирил за будь-яких обставин залишатиметься найвигіднішим кандидатом із усіх. Можливо, в ньому і є щось таке, що може Кремлеві не сподобатись, але він належить до тих людей, які можуть в разі необхідності знай ти спільну мову. Він є людиною, яка налаштована на повноцінне спілкування з владою і він не піде на конфлікт.

 

Кирила характеризують як людину прозахідну, майже ліберала. Російська церква втомилася від своєї патріархальності?

Для кого треба, Патріарх Кирил показуватиме свою ліберальність, а за потреби буде консерватором. Себто, для Заходу він екуменічний ліберальний і певною мірою сучасний, але в той же час він був одним із тих, хто ініціював проведення Російського національного собору, відверто консервативного за своїм духом. Він не виступатиме відкрито проти консервативних течій, якщо вони не йтимуть у розріз із його інтересами. Він виглядав ліберальнішим на тлі інших численних кандидатів, зокрема митрополита Калузького і Боровського Климента (у світі Герман Капалін), тому не дивно, що його поливали брудом представники крайніх консервативних течій, наприклад, т.зв. „діомідовці”, прихильники ультраконсервативного екс-єпископа РПЦ.

 

Чи можливий екуменізм по-московськи?

Екуменізм або існує за Божим принципом „щоби всі були одно”, або ж не існує зовсім. Екуменізм по-московськи було досить добре помітно на тих зустрічах, що відбувалися останніми роками на світовому рівні, коли в діалозі католиків і православних Московська патріархія намагалася якщо не блокувати різні екуменічні зустрічі, то принаймні, голосно гримнувши дверима, вийти з них. Їхній екуменізм, як колись казалося про українське питання, закінчується там, де починаються їхні інтереси. Вони можуть бути за екуменізм у Європі, але не сприймають його на території колишнього Радянського Союзу.

 

Консерватизм Алєксія ІІ навіть підштовхував українських автономістів до гострішого протистояння. Чи лібералізм Кирила може стати більшою перешкодою на шляху створення помісного православ’я в Україні, ніж це було ще рік тому?Московська патріархія намагатиметься не допустити неконтрольованої ситуації, коли міг би початися бодай якийсь поступ на шляху зближення між національними церквами. Сам владика Кирил ще недавно нагороджував представників т.зв. „політичного православ’я” в Україні, які є агресивно проросійськими. Навіть маневруючи, Московська патріархія прагнутиме зміцнення своїх позицій в Україні — не лише в УПЦ (МП), а й в середовищі інших церков.

 

Всередині УПЦ МП продовжуються дискусії, якій бути сучасній церкві в сенсі рівня автономії. Митрополит Сабодан виступає за збереження статус-кво. Це достатній рівень автономії?

На рівні світового православ’я в диптихах Української церкви фактично немає, — вона існує як частина Російської православної церкви. Вона не має чіткого  канонічного визначення, бо цей теперішній статус не підпадає ані під автономію, ані під автокефалію. Третього не дано, тож наразі УПЦ МП є частиною іншої великої помісної церкви, хоча це не применшує її авторитету. Помісність має таку особливість, що первісно кожна церковна громада була фактично помісною. Церква може бути помісною на будь-якому іншому рівні, наприклад, на рівні держави. Багато в чому теперішній статус є для УПЦ МП оптимальним — це спосіб примирити обидві сторони. Його, до речі, витворив саме митрополит Кирил, ще на початку 90-х. Тому не буде нічого дивного в продовженні саме цієї лінії, котра є навіть потрібною, — не провокувати в самій УПЦ конфлікту, а він є можливим з огляду на застосування спрямованих на її розкол політичних інтересів.

 

Тобто, козир „канонічності” в боротьбі МП із КП залишатиметься? Безсумнівно. Людина Патріарха Кирила в Україні, архімандрит Кирил Говорун вважає, що патріарша позиція цілком відрізнятиметься від позиції Кирила — митрополита Калінінградського і Смоленського. Що мається на увазі?

По-перше, це слова самого Кирила, який обіцяв, що в разі обрання буде „іншим”, ніж коли був митрополитом. Скоріше за все, він стане твердішим, бо й так на тлі консервативнішого Патріарха Алєксія він виглядатиме приступнішим, відкритішим до діалогу, буде популярним в західних ЗМІ тощо. До обрання його завданням були зовнішні церковні відносини. Задача патріарха не так налагоджувати стосунки назовні, як стати гідним главою своєї церкви. Тож він буде дещо консервативнішим, більш виваженим. Хтозна, можливо він має амбіції зміцнити патріаршу владу, зробити її більш незалежною? Дехто його порівнював з патріархом Никоном, єдиним серйозним реформатором в історії Російської церкви. Хоча, звісно, його позиція далеко не відхилятиметься від політичної позиції Кремля.    Не думаю, що він захотів би надати автокефалію українській церкві, якщо це не стане крайньою необхідністю. Хоча, з іншого боку, краще мати контрольовану автокефалію, ніж цілком неподатливу на вплив церкву.

 

Які люди оточують Кирила, хто є його командою?

Отець Кирил (Говорун) зазначав, що владика Кирил любить працювати з молодими людьми. Виглядає на те, що він має молоде оточення, молодих амбітних людей. На сьогодні, гадаю, команда перебуває в стані формування.

 

Наскільки добре Кирил знає Україну?

Дуже добре знає. Він має в Україні чимало „своїх” людей, і не лише в УПЦ (МП). Сценарій, який на завершення склався в липні 2008 року під час приїзду Константинопольського патріарха Варфоломія, був його дітищем. Згадаймо: він зумів вплинути так на цей великий патріарший візит до Києва, що попри зацікавлення Віктора Ющенка, ситуація з канонічним визнанням т.зв. „розкольників” не зрушилася з місця. Богослужіння на Володимирській гірці я взагалі назвав би фактом торжества московського православ’я. Багаторічне перебування Кирила на посаді „міністра зовнішніх справ” РПЦ дозволило йому керувати більшістю процесів Московської патріархії. Він був творцем соціальної доктрини РПЦ, так само мав вплив на чимало інших речей. Він не займався лише міжцерковними взаєминами на світовому рівні, — Кирил орієнтується в багатьох локальних процесах. Внутрішня політика є більш закритою, і мало хто уявляє, що там насправді відбувається.

 

Також, наскільки відомо, ставлення МП до просування на схід УГКЦ не покращиться. Греко-католики маютьнові аргументи для нового Патріарха?

УГКЦ не має потреби щось доводити, зважаючи на законом гарантовану свободу релігії в Україні. Слова про „канонічну територію” кожен трактує в собі зручний спосіб. Коли Російська православна церква створює єпархії на т.зв. „канонічній території” парафії Римо-католицької церкви, вона ні з ким цієї діяльності не узгоджує. Як на території Галичини Московська патріархія не бажає узгодження дій з греко-католиками, так вона не бачить і можливості перемир’я в Києві та на Сході України.

   Позиція Кирила не відрізнятиметься від попередньої, хоч і відомо про певне листування. Можливо, це не вплине на статус-кво, але до якихось порозумінь може допровадити. Проте як УПЦ (МП), так і Кирил не раз розповідали стару історію про зруйнування трьох галицьких єпархій, оскільки їм це вигідно повторювати. Це маневр перед консервативним крилом, котре будь-яке зрушення в діалозі з греко-католиками може сприймати як зраду. Це вигідно розповідати західним медіа, аби демонструвати агресивність українців, греко-католиків. Змін у Москві не бажають — бо навіщо?

 

 

 

 

 
Український журнал