Український журнал - 10/2007

Введення у корупціознавство

Текст: Петро Андрусечко, Київ 

Рік тому в Києві я почув історію, яка, незважаючи на обізнаність з реаліями української держави, мене таки вразила. Ішлося про ситуацію довкола корупції у вищій освіті. Знайомі розповіли, яким чином в одному з вищих навчальних закладів вирішили проблему ліцензування спеціальності. Оскільки процедура отримання відповідного дозволу залежить винятково від урядовців Міністерства освіти, то кафедра, уникаючи черг, неймовірного бюрократизму та непокоячись через незначні огріхи в документації, вирішила фінансово винагородити котрогось із чиновників. Це ще якось можна було б зрозуміти, якби не факт, що гроші для цього взяли з профспілкової допомоги, створеної для цілком інших цілей. Але так зробили. Корупція й хабарництво в освіті — одна з найістотніших проблем держав, що переживають всебічну трансформацію. Україна не виняток: покоління середини 1980-х, яке через кілька років керуватиме важливими секторами держави та бізнесу, отримало блискучу «корупційну освіту». За оцінками експертів (дослідження проводилось у червні поточного року), рівень корумпованості української освіти значний. До того ж підкреслюється, що корупція притаманна усім без винятку навчальним закладам, насамперед вищого рівня акредитації. Парадокс, але десятка найпрестижніших ВНЗ представляє водночас і десятку найбільших корумпованих.У середній освіті ситуація суттєво не відрізняється. Попри стереотипні уявлення, ніби корупція в середніх школах значно нижча, ніж у ВНЗ, випадки хабарництва тут зустрічаються доволі часто. Зокрема, споживачі освітніх послуг змушені платити гроші до шкільних або класних фондів, давати кошти на ремонт школи та подарунки вчителям. Як зазначено в цьогорічному дослідженні Київського Міжнародного Інституту Соціології (КМІС), лише 24% опитаних респондентів, чиї діти шкільного віку відвідують державні школи, не примушували платити за зарахування дитини до школи, складання іспитів, одержання золотої чи срібної медалі, одержання вищих балів тощо.Суб’єктами хабарництва в системі середньої освіти виступають як вчителі, так і учні (батьки). Ці результати подає КМІС: 23,7% опитаних давали хабар на вимогу, а 19,6% — добровільно. Причому, на думку переважної більшості експертів, створення в школах так званих шкільних фондів батьківської допомоги не є формою хабарництва.Минулого року на Інтернет-форумі dialog.ua була представлена дискусія експертів, присвячена корупції. Більшість вказувала на дуже високий рівень корумпованості вищої освіти в Україні. «Великим рівнем корупції і тіньових схем вирізняються медицина й освіта. Для всіх нас не є секретом, що отримати медичні послуги неможливо без якихось додаткових доплат, які не потрапляють на рахунки лікарень і поліклінік. Те ж саме можна сказати і про освіту, особливо вищу, коли суми “вступних внесків” відомі майже кожному абітурієнту». А ось інша думка: «Корумпованість системи освіти призводить до того, що різко падає рівень освіти, купуються дипломи, купуються дисертації. Все це призводить до того, що на міжнародній арені українські науковці, які не володіють жодною іноземною мовою (за винятком російської), які не мають уявлення про розвиток світової науки, виглядають жалюгідно і смішно. І, як не прикро, саме так в очах міжнародної спільноти виглядає і держава, яку вони представляють».Проблема корупції в українській системі вищої освіти підтвердилась і програмою USAID, яка покликана зміцнити боротьбу з корупцією на Україні. Корупцію у вищій школі визнали першою з чотирьох пріоритетних проблем української корупції. Зауважено, що окрім спроб подолання корупційних схем, потрібні значні зміни і в самій системі організації української вищої освіти. «Про важливість боротьби з корупцією в освітній системі свідчить той факт, що в Україні вже створено національний Центр оцінки якості освіти. Втім, як повне запровадження системи зовнішньої оцінки знань, так і забезпечення її доброчесної діяльності потребують додаткових заходів. Цей компонент програми має зменшити обсяги корупції в системі вищої освіти шляхом запровадження нормативних вимог, за якими до ВНЗ можуть зараховуватися лише ті особи, що набрали певну мінімальну кількість балів в результаті зовнішньої оцінки, створення дієвої системи безпеки результатів оцінки, забезпечення стовідсоткової оцінки знань абітурієнтів та повної дієздатності центрів оцінювання».У випадку вищих навчальних закладів ініціаторами хабарництва однаковою мірою виступають і студенти, і викладачі. У дослідженні КМІС зазначено, що 47,3% респондентів давали хабар на вимогу керівництва вищих навчальних закладів та викладачів і лише 29% — за власною ініціативою. На думку експертів, причин цього є декілька. Перша полягає в низькій оплаті праці викладача та вчителя, на чому наголошують усі без винятку експерти. Наступна обумовлена «потребою в “папірці” про вищу освіту, незалежно від її якості». Це цілком відповідає висновкам опитування, проведеного в жовтні 2006 року в деяких ВНЗ. За результатами дослідження близько 40% студентів першого курсу сподіваються «отримати вищу освіту», однак лише близько 35% студентів-першокурсників бажали отримати саме ту спеціальність, на яку вони вступали. Як наслідок — знаходяться ті, хто воліє викласти від 400$ до 800$ за документ державного зразка про вищу освіту. В одному з останніх номерів журналу «Новинар» (10-16 вересня 2007) наголошується, що «...найбільший попит нині на фальшиві дипломи юриста, бухгалтера та економіста».Серед мотивів, які спонукають давати хабарі добровільно, чи не найважливіший — низький рівень підготовки студентів, особливо молодших курсів, на базі шкільної освіти. Вагомою причиною хабарництва (не лише в освітній сфері) є відсутність культури загальних демократичних цінностей. До цього відносяться також зневіра в об’єктивності та чесності викладачів разом із усвідомленням безкарності при даванні та отриманні хабара. Передумовою корупції також є трансляція корупційних практик від старшого покоління учасників освітнього процесу молодшому, що відбувається в умовах безкарності корупційних дій та відсутності системних, скоординованих зусиль з боку влади й громадянського суспільства, спрямованих на подолання явища корупції в освіті.Ось вам і відповідь на запитання, як боротися зі злом. Додайте до цього необхідність подолання низьких зарплат українських викладачів, зменшення дидактичного навантаження, яке іноді перевищує тисячу аудиторних годин для отримання «ставки» (що б там не зазначалося в міністерських нормах, кожен ВНЗ трактує рекомендовані цифри на свій розсуд). Для порівняння: ад’юнкт ВНЗ у Польщі має 240 дидактичних годин, а відтак — і час для наукової діяльності. В Україні оплата праці та обсяги виконуваної роботи часто геть неспіврозмірні. Додаймо до цього ще й абсурдні пережитки радянської системи на кшталт різноманітних «журналів навантаження», кураторства в академічних групах, чергування в студентських гуртожитках тощо. Як наслідок — часу для самоосвіти та наукової роботи навіть за великого бажання залишається вкрай небагато.