Український журнал - 3/2009

Релігія як джерело політичної мобілізації

   Текст: Олександр Богомолов,

віце-президент Центру близькосхідних досліджень

   Виходячи з останнього перепису населення, в Україні, включно з громадянами та нерезидентами, проживає 439 тисяч мусульман. Очевидно, що ступінь їх релігійності дуже різний. Більшість контингенту, який вважає своє віросповідання важливою складовою культурної та етнічної ідентичності, складають кримські татари. Їх близько 260–270 тисяч. У нас є досить велика спільнота волгоградських татар. Це нащадки переважно гастарбайтерів, які переїжджали з історичної батьківщини вздовж Волги (Пензенська губернія). Наприклад, Ринат Ахметов за походженням — пензенський татарин. Також у нас є пізніші міграції з території колишнього СРСР. Це азербайджанська громада, узбеки. Решта народів мусульманської спільноти становлять невеликі громади.

   В останню добу розгортається процес повернення зацікавлення релігією. Його часто називають релігійним ренесансом. Це доволі складний процес, в якому є декілька компонентів, не лише релігійна сфера, але й зацікавлення власною культурою, переформатування свого політичного статусу. Але до релігії починають повертатись і політики, використовуючи її як певний ресурс. Таким чином місце релігії, яка в радянські часи була на маргінесі, просувається ближче до середини, і це відбувається з великими традиційними релігіями, наприклад християнством. А в спільнотах компактних груп, кримських татар, релігія відіграє таку ж роль, як і в християн. Вона стає джерелом політичної мобілізації. І тут виникає чимало суперечливих тенденцій.

   Стосунки мусульман з християнами складаються по-різному і залежать від контексту. Багато ісламських організацій наголошують на спільній аврамістичній  традиції, тобто на тому, що юдаїзм, християнство та іслам мають спільне коріння.І навіть дуже багато публічних заходів цьому присвячено.

    В кожному конкретному контексті виникають різні питання, і якщо взяти контекст Криму, то там релігія дуже часто стає зовнішнім оформленням тієї конкурентної боротьби, яка відбувається між різними громадами і групами взагалі. Очевидно, що такі конфлікти за природою є політичними, а не суто релігійними. І до них, як  правило, долучаються організації, які важко назвати релігійними, але вони теж дуже часто використовують релігійну риторику. Наприклад, в одному такому конфлікті з одного боку брали участь представники муфтіяту, тобто офіційного кримського ісламу, і ширший загал кримських татар. А з іншого боку — організація, яка називається «Русская община Крыма». Це націоналістична російська організація, яка представлена у місцевій владі і в парламенті, яка часто вдається до православної релігійної риторики. Але її не можна назвати однозначно релігійним проектом.І в мене взагалі є сумніви, чи хтось із членів цієї організації є релігійною людиною.

   Дуже часто говорять про якійсь конфесійні війни, а насправді за цим стоять політичні чинники. А релігія є лише мовою висловлення, символічним ресурсом, який дозволяє цьому всьому надати якийсь сенс і форму.