Український журнал - 3/2009

Україна як непріоритетний партнер Барака Обами

(Скачати весь номер: 3/2009 [PDF, 2.4 Mb])

 

   Текст: Віталій Кулик,

директор Центру досліджень проблем

громадянського суспільства, Київ

 

  

   Політика нового президента США відносно України найближчим часом істотно не зміниться. Проте у Вашингтоні не будуть більше радісно хапати слухавку при кожному дзвінку українських друзів. Америка втомилася від політичного карнавалу в Україні і непрогнозованості внутрішньополітичної ситуації. Київ знову зайняв непріоритетне місце в зовнішньополітичних стратегіях Держдепартаменту. Але Барак Обама в цьому не винен.

 

 

Корекція курсу

   Вибраний 44-м президентом США, Барак Обама не став розтягувати процес формування своєї адміністрації. Після нетривалих консультацій, американський лідер представив громадськості команду менеджерів у сфері зовнішньої політики, національної безпеки та оборони. У зовнішньополітичному пулі Обами опинилися паритетно представленими всі три групи інтересів (умовно їх можна визначити як

„нова хвиля“, „люди Клінтона“ і „люди Кеннеді“), які в цілому функціонально гармонійні й у новому Кабінеті.

   У той же час, це дало привід скептикам говорити про те, що Обама не має наміру нічого змінювати в зовнішній по літиці США. Інші, навпаки, пов’язують з новим президентом США сподівання на появу справжнього „морального лідерства Америки“. Причому ця „обамоманія“ поширилася не тільки в самих Штатах, але й за їх межами. За словами російського вченого-міжнародника Віктора Сергєєва, Обама вибирався як людина незалежна, не пов’язана з істеблішментом, його виборець сподівався на незалежний, „свіжий“ курс.

   У середовищі радників нового президента йде активна інтелектуальна робота. Експерти відзначають, що найближчим часом Білий дім виступить з рядом ініціатив, які повинні переформатувати зовнішню політику Вашингтона. Наприклад, в середині січня позаштатний радник президента США Збіґнєв Бжезінський виступив з ідеєю про необхідність розвитку стратегічної співпраці, шляхом створення „великої двійки“ Китай – США, яка зможе значно змінити ситуацію в світі. За словами Бжезінського, для того, щоб вивести американсько-китайські відносини на якісно новий рівень, який сприятиме переформатуванню геополітичної карти світу, необхідна неформальна група G2.

   Виникнення подібної ініціативи поки що не можна ототожнювати з позицією Обами (хоча Бжезінський і є його позаштатним радником), але це може свідчити про настрої в новій адміністрації Білого дому. Не дивлячись на те, що під час своєї виборчої кампанії Обама кілька разів жорстко висловлювався на адресу Пекіна (наприклад, закликав Буша не їхати на Олімпіаду через події в Тибеті та позицію КНР в ООН по Дарфуру), в той же час він чітко дав зрозуміти, що має намір вибудовувати з Піднебесною рівні стосунки. Поза сумнівом, що Пекін і Вашингтон намагатимуться збудувати свої взаємини на принципах неконфліктного вирішення проблем, партнерства в економічній сфері і спробують позбутися погроз щодо застосування сили у важливих один для одного регіонах. В кінцевому результаті це – не стратегічна „вісь дружби“, але початок масштабної роботи по формуванню глобальної системи безпеки, до якої можуть бути долучені інші впливові гравці.

 

 

„Обережний оптимізм“

   Можна чекати й деяких змін у взаєминах США та Ірану. Вашингтон може найближчим часом виступити з ініціативою проведення прямих переговорів з цією країною. В Ірані ця думка була сприйнята схвально і згодом, в кінці 2008-го, знайшла своє відображення на сторінках американської та іранської преси. Висловлювалися припущення також про те, що США збираються відкрити в Тегерані представництво з питань захисту американських інтересів в Ірані, на зразок американського представництва на Кубі.

   Під час своєї виборчої кампанії Обама висловлював певний „обережний оптимізм“ стосовно того, що за консолідації зусиль ЄС і США вдасться пом’якшити позиції іранського керівництва з багатьох фундаментальних безпекових питань у регіоні. Є певні передумови і до часткового коригування політики США стосовно Росії. Обамаі Медведєв заздалегідь домовилися про зустріч на вищому рівні. Для багатьох експертів це послужило приводом говорити про деяку „відлигу“ в американсько-російських відносинах. У цій ситуації американці навіть готові йти на деякі поступки. Наприклад, зняття з порядку денного питання вступу України і Грузії в НАТО. Крім того, можливе вироблення механізмів консультацій на рівні Держдепартаменту і Кремля в питаннях „нерозповсюдження нестабільності в Центральній Азії“.

   Головна тема, яка планується активно обговорюватися в діалозі між Вашингтоном і Москвою, – це питання контролю над озброєнням. За словами співавтора Програми щодо спільного зменшення загрози (Nunn-Lugar Cooperative Threat Reduction Program), сенатора Річарда Лугара, нова адміністрація планує проведення планомірної політики скорочення стратегічних озброєнь і встановлення контролю над нерозповсюдженням зброї масового знищення. Негативним чинником, щовпливає на цю політику, є закінчення 5 грудня 2009-го терміну дії російсько-американського договору СНВ-1, що обмежує стратегічні озброєння і забезпечує систему контролю над ними. У зв’язку з цим говорити про прорив у сфері контролю над стратегічними озброєннями зарано. Але необхідність переговорів у цій царині очевидна для всіх. Тому на порядку денному російської політики Вашингтона стоїть питання збереження системи взаємних перевірок з метою підтримки довіри між Росією та США.

   В Росії також висловлюють певний інтерес щодо налагодження нормальних відносин із США. Прем’єр-міністр Росії Путін заявив, що в Москві „вже звернули увагу, що в оточенні нового президента США говорять про те, що можна забезпечити безпеку України і Грузії різними способами, і не обов’язково силами НАТО. Ми це вітаємо і готові взяти участь в будь-якій дискусії, пов’язаній з опрацьовуванням найбільш оптимальних варіантів забезпечення міжнародної безпеки“.

   Нова адміністрація не зможе повністю відмовитися від спадщини минулого курсу Білого дому. „Трансформаційна дипломатія“, сформульована Кондолізою Райс, передбачає деякі стратегічні пріоритети США, що залишаться непорушними і за Обами: збереження домінування у світовому масштабі, зміцнення власної обороноздатності і захист своїх національних інтересів в будь-якій точці світу.

 

 

„Українська політика“ Обами

   Команда Барака Обами пропагує ідею відходу від традиційної для США „дипломатії канонерок“ і концентрування своїх зусиль на формуванні світової системи soft power („м’якої сили“), тобто економічного і культурного впливу. Це не означає, що у стосунках Вашингтона і Москви вже на початку президентства Обами плануються кардинальні зміни. „М’яка сила“ не означає відмови від „гуманітарних інтервенцій“ і „протидії Росії та Китаю“. Скоріше, йдеться про певне коригування тональності в міждержавному діалозі.

   Для України це може обернутися деякою зміною акцентів у взаєминах Вашингтона і Києва в бік „відкладання остаточного рішення українського питання на далеку перспективу“. Новий чільник Білого дому не збирається відмовлятися від інтеграції України в НАТО і ЄС. В публікації Обами та Д.Байдена „Партнерство з Європоюдля безпечної Америки“ наголошується на тому, що „процес розширення НАТО... повинен продовжуватися“. Це, насамперед, стосується України і Грузії. На це робить ставку і вітчизняний МЗС у своїй апеляції до нової американської адміністрації.

    Серед основних пріоритетів зовнішньополітичного відомства України на 2009-й значиться забезпечення реалізації Хартії про стратегічне партнерство України і США, а також розробка Річної національної програми Україна–НАТО, що передбачає інтеграцію України до Альянсу (її планується прийняти вже в квітні).   В січні 2009-го голова МЗС України В.Огризко запросив Х.Клінтон до Києва, в надії отримати проукраїнського політика в Білому домі. Достатня поінформованість держсекретаря США про ситуацію в Україні не означатиме лобіювання нею інтересів Ющенка, щодо прискорення надання Україні ПДЧ або створення преференційних умов для нашої держави з боку Вашингтона. Єдине, на що може сподіватися Київ від американських партнерів, це реалізація „консервуючої“ стратагеми. Щоб не втратити ініціативу та не допустити згортання результатів Помаранчевої революції в Києві, США спробують укріпити свій вплив на внутрішньополітичні процеси України, здійснивши „селекцію“ нашої правлячої еліти. Для цього потрібно не тільки пройти український електоральний цикл без втратдля євроатлантичного вибору, але й сформувати стійкий уряд, здатний відповідати за реформи.

   Крім того, в оточенні нового президента США є група експертів, які вважають, що вийти з геополітичної безвиході на пострадянському просторі можливо за рахунок формування нових форматів партнерства у сфері „м’якої безпеки“ в Чорноморсько-Каспійському регіоні. Поки що не йдеться про перезавантаження ГУАМ або переформатування ОЧЕС. Однак, не виключається виникнення американської ініціативи щодо створення багатостороннього формату на зразок Пакту безпеки для даного регіону, куди увійдуть Туреччина, Україна, Болгарія, Румунія, Грузія, Вірменія, а США і РФ будуть виступати в ролі основних модераторів.

   Підсумовуючи, можна говорити про те, що Україна не входить навіть в двадцятку зовнішньополітичних пріоритетів США. Чи не єдиним напрямом співпраці з Україною Вашингтон бачить у створенні „рубежів свободи“ для впливу не лише на Кремль, але й на країни старої Європи. У цій системі Києву передбачена роль об’єкту зовнішнього впливу та непріоритетного партнера.