Український журнал - 12/2008

Простір має силу і зберігає дух

(Скачати весь номер: 12/2008 [PDF, 2.5 Mb])

 

   Текст: Томаш Віх, Прага

 

Чим може закінчитися притамована туга за могутністю, можна побачити з висоти Празького граду, дивлячись на Панкрац, де виростає празький Мангеттен. Такий парадокс – у той час, як американці відверто заздрять європейцям за романтичну чарівність та привітливу придатність до життя їхніх міст, девелопери будують на Панкраці „гідну противагу“ Граду, як пишеться у їхніх заявах.

 

   Те, що йдеться лише про великий бізнес, і що їхні наміри керуються лише ілюзією отримання швидких прибутків з обороту грошей у великих проектах на маленькому просторі та з мінімальною енергією, яка витрачається на контекст та якість житла у місті, з точки зору оживлення міста є зрозумілим.

 

 

Розпачливе волання міста

   На Панкраці, як і в інших міських частинах Праги, необхідно терміново запровадити регуляційну політику, яка б стала на перешкоді розростанню адміністративних зон. Зрештою, окремим, даремно конкуруючим між собою, фірмам допомогло б рівномірне розміщення їхніх офісів по місту так, щоб не доходило до щоденного колапсу транспорту, коли між 7–10 та 15–19 годинами місто розпачливо волає по допомогу.

   Сказане вище не є лише виступом проти інерції застарілої модерністської дезурбанізаційної концепції празького Мангеттену, що виникла у 60–70-х роках ХХ століття. Те, що сьогодні банки, девелоперські фірми разом із архітекторами голосних імен нерозважливо визискують місто – це ще не найгірше. Головною і досі не вирішеною проблемою є все ще триваючий матеріалізм ХХ століття, що панує всупереч страшному досвіду самовільного руйнування багатьох історичних міст по цілій Європі.

   Ми все ще нездатні продовжувати традицію автентичного празького контексту, символіки, природної ієрархії, застосовувати людський вимір, які століттями створювали складну, але функціональну та обґрунтовану живу матерію Праги.

   Доки ми не наповнимо сьогоднішнім змістом основні ідеали та символи Праги, доти чужі сили будуть створювати контрастні, суперечливі, не консистентні, не контекстуальні „гідні противаги“, і від основ заперечувати весь тисячолітній урбанізм Праги.

 

 

Вся справа у контексті

   Узагальнюючи, можна сказати, що йдеться про розвиток контексту, тобто необхідність – з точки зору композиції та архітектури вже існуючої структури міста пішоходів – будувати і нові візуальні цілі, підсилювати цю структуру, дотримуватись масштабу та матеріалів, звичних у цьому місті. В деталях контекст створює, скажімо,і чітко позначений вхід, тінистий або захищений від дощу партер, дерева, лавочки, фонтанчик, пам’ятник, усі послуги для околишніх мешканців, місця зустрічей, виразно окреслений простір загального користування.

   Багато чого можна покращити, і це є принциповим завданням на багато наступних десятиліть. Місто саме мусить вирішити, чого чекає від свого майбутнього. Чи хоче припинити цей дикий ріст, що стимулюється спекулянтами з нерухомістю, будівельними лобістами та живиться гігантськими кредитами банків, що женуться запроцентами. І все це проти волі громадян, що, обороняючись, засновують спілки, пікетують, блокують нову забудівлю у місці свого проживання, а також протестують на кожних виборах, що змінюють політичний курс, у марній надії на покращення ситуації у місті. Чи, може, місто хоче, а я в це твердо вірю, створювати умови для спокійного, поступового і гармонійного розвитку за допомогою взаємної комунікації з громадянами, спираючись на ширший контекст міста, Чехії, а також близької чи віддаленої Європи.

 

 

Яким є наше вимріяне „європейське місто“?

   Коли банки за кілька років після теперішньої фінансової кризи, що викриває всіх, хто живе у борг майбутнього, знову почнуть давати девелоперам кредити на нові проекти, тоді вони самі охоче будуть хвалитися тим, що допомагають будувати тисячолітнє місто і наповнювати його глибокий сенс і порядок живою сучасністю, а не лише на ньому паразитувати, як досі. Але спочатку має бути ясно і чітко сказано, яким є це наше вимріяне ідеальне „європейське місто“?

   Існують три основні принципи, або, можна сказати, правила „fair play“ міської забудови: людський вимір, багатофункціональність, контекстуальність.

   Ми живемо у хаотичний час... Але, як каже Луї І. Кан, який після візиту до Єгипту у 50-ті роки знову відкрив таємничу красу глибоких взаємозв’язків: „Простір має силу і зберігає дух“, оскільки „з того, чим простір хотів би стати, архітекторові може явитися те, що досі йому невідоме“.