Український журнал - 12/2008

Фільм

Як жити з видінням? 

Ivetka a hora / Іветка та гора,

реж. Віт Янечек, 2008, Чехія, 84 хв.

     Не всі чехи атеїсти. Інакше б режисер Віт Янечек не зняв фільму, в якому віра є природною та невід’ємною частиною людини. В повнометражній документальній стрічці досліджується феномен видіння Діви Марії, яка з’являлася двом дівчатам впродовж 1990–1995 років на горі Звір у русинському селі Літманова, що у Словаччині. Одній із них, Іветці Корчак, вдалось зі Святою Марією навіть розмовляти. Особисті спогади дорослої Іветки чергуються з архівними кадрами, знятими VHS-камерою. Підібрані кадри служб Божих, розмови з Іветкою періоду 90-х років та окремі деталі її обличчя в момент трансу, у який вона впадала під час видінь, не потребують додаткових коментарів ні героїні, ні режисера. Про історію видінь вона розповідає чітко й покірно. В Янечковому фільмі стає очевидним, що вона не мала й не має потреби когось переконувати та щось доводити. На відміну від єпископа Баб’яка, виступи якого тут якщо не агітаційні, то принаймні загрозливо дидактичні.

    Монтаж коментарів видіння промовистий – мати Іветки зізнається, що до того часу, як її донька почала „зустрічатися“ з Дівою Марією, вона була звичайною поверховою християнкою. Безпосередня реакція місцевих хлопців на мотоциклах щодо видіння („Їх же кололи голками, коли вони були в трансі, і вони нічо‘ не відчували...“) контрастує із серйозним тлумаченням видіння згаданим уже єпископом: „Церква не висловилася, чи видіння було справжнім, чи ні, та мене це навіть не цікавить. Я сам дійшов висновку, що це місце молитви. Люди самі приходять, їх сюди ніхто не кличе. Їм у лісі подобається“.

   П’ять років зустрічей та передавання послань Діви Марії далися взнаки й навчили Іветку справлятися з нападами тривоги та психічного тиску з боку віруючих. Розповісти про її долю після того, як „зустрічі“ закінчилися, було б у випадку цього фільму ведмежою послугою режисерові. Тим більше, що, як каже Іветка туристам, які приїхали перевірити феномен „Літманова“: „Проблема в тому, що кількома словами про це не розкажеш“.

Питати не чекаючи відповідей 

A gdyby tak się stało / А якби так сталося,

реж. Марцель Лозинський, 2007,Польща, 30 хв.

     Як режисер ігрового фільму може з різних причин зняти через кілька років другу частину свого попереднього фільму, так і документаліст може успішно скористатися готовим матеріалом і зробити незаплановане „продовження“ попередньої стрічки. Марцель Лозинський ще в 1995 р. зачарував документальним фільмом „Все може статися“, в якому його шестирічний онук Томек розмовляв зі старими людьми, що відпочивали на лавках в парку. Томек у фільмі єдина дитина, тому його особистість та поведінка презентовані без порівнянь до інших дітей чи контакту з батьками. Всупереч тому, що запитання допитливого Томека про смерть, кохання та самотність делікатні, старі відповідають відкрито й іронічно. Однак дотепні моменти виникають в процесі наступних запитань малого. Відповіді він часто порівнює з власним життям, не беручи до уваги різницю у віці та інших життєвих обставинах.

   У документальному фільмі „А якби так сталося“ Томекові 18 років і тут він не промовляє ані слова. Це без потреби. Все сказано кадрами попереднього фільму Лозинського, які складають левову частину його нової стрічки. Дорослий Томек з книжкою в руці повертається до того ж самого парку, де колись шукав відповіді на запитання, які чимало дорослих собі навіть ніколи не поставлять.

   -ґі-