Український журнал - 11/2008

Світова пожежа на мільярд

   Текст: Лубош Палата, Прага,

редактор газети "Лідове новіни"  

   „Ця криза – як пожежа“, – сказав з благородною посмішкою, у костюмі за п’ять тисяч євро та в окулярах, оправа яких коштує вдвічі дорожче, Ален Ламасур. Фран-цузький євродепутат, людина, яка в свої шістдесят два вже двічі була міністром, а тепер є головним радником президента Ніколя Саркозі з питань закордонної політики. Тобто людина на найвищій посаді, з якою мені вдалося зустрітись, перебуваючи впродовж тижня в Парижі. „Цю кризу ми або подолаємо до середини жовтня, або буде дуже, дуже погано“, – зауважив він, перш ніж в нашій розмові ми дійшли до питань Росії, Лісабонського договору та іншого.

   Це була одна з тих зустрічей, від яких нічого не очікуєш. Ба навіть, уже трохи стомившись від попередньої програми, потай сподіваєшся, що її відмінять. І, маневруючи по забитому машинами Парижу, жалкуєш не про те, що запізнишся, а про те, що залишив недоїдене тістечко у вишуканому ресторані.

   А пізніше, коли вибачившись почнеш інтерв’ю, з першого речення зрозумієш, що цярозмова запам’ятається надовго. І, згадуючи свої попередні думки, почуватимешся, перепрошую, дурнем.

   Ця криза, яку ми переживаємо, дійсно схожа на пожежу, лише гаситься вона не водою, а мільярдами. Доларів, євро, гривень, крон, форинтів – нема різниці. Мільярдами поливається не тільки те, що горить, але і все, що могло б спалахнути. А оскільки ніхто точно не знає, що саме фінансово займисте приховане під дахами відомих і на вигляд цілком вогнетривких банків, будівельних ощадкас, пенсійних фондів (та бог Уолл-стриту знає чого ще), то поливається все. Для профілактики. Пригадую, колись під час новорічних феєрверків загорілась у нас дерев’яна альтанка в саду, то пожежники спочатку поливали дерева довкола, а гасінням будови зайнялись вже в другу чергу.

   Але ця криза, яка поширилася майже всюди, – не пожежа садового будиночка, цевже лісова пожежа. З тих, що показують по телевізору, в проміжку між війнами, падінням урядів, великими дорожніми аваріями, міждержавними візитами і прогнозом погоди.

   Пожежа, з якою безрезультатно цілодобово борються сотні пожежників, яку безуспішно бомбардують гектолітрами води літаки, а коли починається вітер, люди безпомічно втікають зі своїх домівок, що їх уже не в силі врятувати. Залишається, втікаючи, рятувати власне життя.

   Тут, в Європі, нам здавалося, що сучасна фінансова пожежа залишиться в Америціі за океан не перейде. Ми все ж не американці, ми не живемо, як вони, в борг, ми неведемо війни на сотні і сотні мільярдів, не озброюємося, як шалені. І від Америки насвідділяє Атлантичний океан, або – принаймні – Берингова протока та Сибір.

   Однак і через океан до нас дійшов спочатку дим, а оскільки, за старим прислів’ям,„нема диму без вогню“, паніка почалася і в нас. У Європі. І почалася втеча від пожежі.   Втеча, при якій багато що втрачає свою вартість, хвилини паніки, коли люди хапають з собою золото, діаманти, картини або столові прибори і... все – бо більше нічого врятувати вони не встигнуть. В атмосфері страху, особливо, якщо цей страх пов’язаний з фінансами, зароджується паніка. Продається все, що можна продати, і, зрозуміло, ціни нічого спільного з реальністю не мають. Ті речі, які й після пожежі утримують свою вартість, стають абсурдно дорогими, решта ціну втрачає, а більшість стає взагалі безцінною. Всі глибоко приховані людські інстинкти виходять на поверхню. Досвідчені банківські маклери, багатії усіх ґатунків, великі і малі власники акцій – усі перетворюються на стадо переполошених африканських гну, що не піклуючись нічим утікає від пожежі.

   Америку, Західну Європу, Японію, Австралію – всі ці багаті, економічно сильні країни нинішня пожежа зачепить суттєво. Але ми – що, на відміну від цих з каменю мурованих економік, маємо нашвидкуруч збудовані дерев’яні імітації ринкового господарства – ми від цієї пожежі постраждаємо набагато суворіше. Україна, Угорщина, Росія, Китай, Балкани – всюди спалахне пожежа, щойно наблизиться полум’я світової кризи, пожежа набагато швидша, страшніша, після якої майже нічого не залишиться.

   Нема куди втекти, нема куди сховатися. Залишається лише гасити. Мільярдами та мільярдами. Нашими мільярдами, грошима, які ми відкладали на нову пральну машину чи на пенсію. І якщо це вдасться, мультимільярдери стануть мільярдерами, мультимільйонери – мільйонерами, а ми, решта, можливо, збережемо дах над головою, вживаний автомобіль та м’ясо на недільний обід. Але скажіть самі, чи потрібні людині для щастя якісь акції пенсійного фонду або гроші на рахунку в банку? Про себе скажу, що все ж таки потрібні.