УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 11/2008

Пішов собі…пішов…Пам’яті Ігоря Римарука

(Скачати весь номер: 11/2008 [PDF, 2.6 Mb])

   Кельнерко! Каву для трьох:

   Віршник, Художник і Бог –

   Мудрі, як діти.

 

   Коли поети полишають землю –

   стає порожньо.

   Завжди порожньо і завжди прикро.

   Не вберегли.

   Не зберегли.

   Не впізнали???

   А може, просто у вирі буденних біганин розминалися-розминалися-розминалися, аж поки не розминулися остаточно, відклавши зустрічі (якщо нас допустять до цих зустрічей) на неосяжну вічність. Так склалося, що в останні кілька літ (після того, як з різних причин розпався попередній склад редакції журналу „Сучасність“) у кожного з’явилися нові проекти, нові турботи. До того ж Ігор переїхав до Львова, а коли наїжджав, то...

   ...що „то“, говориш собі сьогодні, й не маєш відповіді.

   Береш до рук тексти, перегортаєш сторінки і ловиш себе на думці,що вірші Ігоря Римарука по його смерті ніби виросли, наповнившисьякимось новим, неусвідомлюваним раніше змістом…

   Ти помер. І що змінилося?

   Що зробилось навпаки?

   Світ хисткий, неначе милиця.

   Лід ламкий, немов кістки.

   Або:

   Я чую зброю. Я бачу Трою.

   Я знаю: вершник попід горою.

   Я маю ще кількасот хвилин…

   Але – „життя упало, наче хрест із пліч“, і всі даровані людині хвилини розчинились у позачассі – не знаю, чи Божому, але точноне людському, бо не вміє уявити людина свого життя поза межами часу.

   Але смерть, – так надсилу в це хочеться вірити – таки не лишекінець, але й початок. Початок нового й невідомого. І не лише длятих, хто вже відійшов і повертатиметься до нас лише в тихих спогадахі текстах. Смерть – це й можливість для всіх, хто іще поміж сущиху цьому світі, скинути стару шкіру, аби краще бачити, краще чути,краще любити… Навчитися жити і творити свій простір так, аби поети ішли від нас якось не так, якось більш по-людськи, а світ би був до нихбільш прихильним.

   Не вибиваймо ґрунт з-під ніг у поетів. Не вибиваймо. Бо „Поету повітрі“ – це ще й поет без ґрунту, поет у постійному житті-надриві,поет…

   Утім, поети завжди творять на роз’ятрених ранах, спливаючи тимиболями й платячи ціну за всіх інших, за всіх нас, більш чи менш успішних у цьому світі.

   Пішов Ігор Римарук.

   Проте українську літературу межі тисячоліть без Ігоря Римарука– не уявити...  

   Він

   був

   був домом

   найкращим домом

   вами зруйнованим  

 

 

Дмитро Стус, Київ

 

Український журнал