Український журнал - 7/2009

Усі бали Франції. Чехії – нуль

(Скачати весь номер: 7/2009 [PDF, 2.9 Mb])

   Текст: Лубош Палата,

   редактор газети „Лідове новіни“

 

 

   Від липня до кінця минулого року жодний турист та мешканець Парижа не міг не помітити, що Франція головує в Європі. Щойно темніло, Ейфелева вежа спалахувала синім кольором Євросоюзу, і жовті зірочки з європейського прапору танцювали по металевій конструкції найвідомішої вежі світу.

   Подібною блакиттю палала будівля Національних зборів, прапори Євросоюзу майоріли на сотнях урядових будівель по цілому Парижу. Врешті-решт, французи просто насолоджувалися почуттям, що вони правлять континентом. Їхній адміністративний та пропагандистський апарат працював на повні оберти – цілу Європу, а може, й цілу планету вони засипали рекламними брошурами, листівками, сувенірами, запросили до Франції тисячі журналістів з цілого світу. Французи сприймали головування як ще одну можливість підтримати репутацію п’ятдесятимільйонної держави як пупа землі. А французький президент, нащадок мадярських графів, став гіперактивним усезнайком, що блискавично долав усі кризи, проблеми, дипломатичні скандали та навіть війни.

   Тоді як Ніколя Саркозі впродовж усього півроку окупував перші шпальти газет, журналів, інтернет-видань та посідав почесне місце у головних новинах радіо та телеканалів (принаймні у Європі), скликав позачергові саміти так часто, наче то були засідання уряду або паризької мерії, військо добре вишколених чиновників працювало над поточними справами відповідно до плану. Справах, спланованих – не вводьмо себе в оману – передусім в інтересах Франції.

   Враження були прекрасними. Коли закінчилось французьке головування, усі виспівували дифірамби, що нічого подібного уже давно ніхто не бачив. Як чудово, що Франція (в особі Ніколя Саркозі) блискавично відреагувала на фінансову кризу, неуспішний ірландський референдум щодо Лісабонської угоди. А ще французький президент встиг злітати (більш того, у час відпусток) у Кремль та Тбілісі та примусити окупантів (росіян) та окупованих (грузинів) укласти мирний договір.

   Окрім того, в рамках плану Європа домовилась про „кліматичний“ пакет та повільну реформу сільськогосподарської політики, які були важливими та вигідними передусім для Франції. Кліматичний пакет, що допоможе французькій, бережливій до клімату, але дорогій атомній енергетиці. Вже не говорячи про французьке сільське господарство, що поглинає дотації у розмірі десятків мільярдів євро. Франція велика, а маленький Саркозі виріс у великого напівбога серед європейських політиків.

   А потім прийшли чехи. Гаслом свого головування вони вибрали перекладацьку задачку: „Європі підсолодимо“, заодно зголосилися до світового лідерства у винаході кістки цукру, на плакати замість всесвітньовідомих Праги, пива або Карлових Варів, розмістили портрети чеських особистостей, що їх ледь впізнала половина чехів. У Празі не сяяла європейською синню Петршинська вежа – мініатюрна копія Ейфелевої вежі, жодні прапори Євросоюзу в Празі не майоріли, а у Празькому Граді президент Клаус знову тупнув, що у своїй резиденції прапор ЄС він у жодному разі не повісить...

   Щойно Саркозі передав жезл, чехи опинились „у газі і Газі“. І хоча Тополанек, як і Саркозі під час війни в Грузії, швидко відлетів до Москви та Києва, однак він забув з собою взяти не тільки чисті сорочки, але також і телевізійні штаби та повний літак журналістів з усього світу. А в той час, поки чеський прем’єр літав з листами від Путіна до Тимошенко і навпаки, а словаки, болгари, румуни та інші народи мерзли, Саркозі скористався тим, що Тополанек не в змозі роздвоїтися, і відлетів вести мирні переговори на Близький Схід у Газу. Зрештою, газ до Європи почав текти, війна в Газі закінчилась після того, як ізраїльтяни розбомбили  у терористів з Хамасу все, що розбомбити хотіли, а чехи могли спрямувати свої зусилля на подолання економічної кризи. Не скликались жодні саміти, бо всі і так знають – світ очікує, коли почне працювати економіка Америки. У такий спосіб Чехія запобігла даремному витрачанню брюссельських грошей. Але в історії залишиться те, що „чехи, у порівнянні з французами, не були активними“. Прага проштовхнула проект Східного партнерства, який неможливо було уявити ще кілька років тому, а в інтересах будування газопроводу „Набукко“ чехи зробили більше ніж всі інші за останні десять років. Урешті, гладко домовились про гарантії Ірландії щодо повторного референдуму, а також про те, що Хосе Баррозу надалі очолюватиме Європейську комісію.

   Ось тільки наприкінці березня чехи скинули уряд, місце Тополанека на чолі Європи зайняв чиновник Ян Фішер, а нестерпний Клаус провів кілька самітів ЄС, не припиняючи прискіпуватися до Лісабонської угоди. З медійної точки зори – просто катастрофа.

   Що з того, що чехи, можливо, відпрацювали більше, ніж Саркозі, у якого і відомий мирний договір складає лише кілька аркушів паперу.

   Політика – це як фігурне катання. За технікою чехи, може, й виграли. Але за артистичність Франція отримала всі бали, Чехія ж – нуль.