УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 7/2009

Метал, який створили боги

(Скачати весь номер: 7/2009 [PDF, 2.9 Mb])

   Текст: Аня Небеська, Київ

 

Жанр хеві-металу виник на початку 70-х років з цілого культурного комплексу рок-музики, який своєю чергою еволюціонував з рок-н-ролу. Рок-н-рол з’явився у 60-х роках, і тут неможливо не згадати музичний фестиваль у Вудстоку, що відбувся у серпні 1969 р. Його вважають першим саме рок-фестивалем, але після нього рок-аудиторія розпалася на декілька напрямків, що вже не називали себе окремо рок-фанатами. Викристалізувався також хеві-метал.

 

 

   Ядро хеві-металу (його звук, візуальні й вербальні повідомлення) визначає музика, що з’являється у 60–70-х роках минулого століття. Багато дослідників сходяться на думці, що такі гурти як „Led Zeppelin“ і „Deep Purple“ були предтечами жанру, а першим дійсно важким гуртом вважається „Black Sabbath“. Звучання їхніх гітар, що додало елемент похмурості й містицизму в музику за рахунок певних акордів, вважається класичним звучанням у музиці хеві-метал.  

   Термін „хеві-метал“ з’явився в популярній музиці в кінці 60-х, коли його стали використовувати у пресі. У 70-х цей термін уже почав асоціюватися з жанром хеві-метал. Генеалогію хеві-металу потрібно було б починати з американсько-африканського блюзу, але це мало хто робить. Всі наче забувають, що Джиммі Пейдж намагався копіювати чорних американських музикантів, а Роберт Плант імітував вокальний стиль Джеймса Брауна. Історію хеві-металу починають з білих, зазвичай британських музикантів, що наслідували урбаністичний блюзовий стиль. Вони розвинули блюз до звучання металу: додали важчі барабани і бас, віртуозну дісторшн-гітару й потужний вокал, що використовував специфічні техніки гроулу і скріму.

 

 

Психоделічний „батько“ хеві-металу

   До базової структури блюз-року хеві-метал додав психоделічну музику. Джиммі Хендрікс був найяскравішим представником психоделічного стилю, акцентуючи увагу на візуальному аспекті, але він помер ще до того, як хеві-метал став виразним жанром, хоча вплинув на виникнення хеві-металу завдяки своїй харизмі й таланту. Психоделічна музика характеризується містичними текстами і яскравим одягом, що виокремлював виконавців. У музичному плані психоделічна музика схожа на джаз, але з особливими повтореннями музичних фраз. Створення цієї музики пов’язане з відтворенням досвіду вживання ЛСД. Націлена музика була на те, щоб пізнати, що відбувається у людській голові.

   Музиканти хеві-металу показували, що хоч вони й запозичили дещо з психоделічної музики, але це не копіювання, а цілком осібна музика, що відрізняється від свого попередника. Як приклад можна розглянути композицію групи „Hawkwind“ під назвою „Motorhead“. Вокаліст „Hawkwind“ Леммі Кілмістер заснував власну групу „Motorhead“ і зробив кавер на цю ж пісню. Композиції різняться багато в чому. Звичайно, текст й акорди залишились тими ж, але змінилося звучання і музики, і вокалу. З психоделічної „Motorhead“ перетворилася на „Motorhead“ у стилі хеві-метал – з різким гучним звучанням гітар й сильним енергійним вокалом, що більше не „розтікається“, як у психоделі.

   Ще одним прикладом зв’язку між психоделічної музикою і хеві-металом є група „Pink Floyd“. Їхній мегахіт „Dark Side of the Moon“ змушує зараховувати їх до арт-року, але їхні альбоми „Animals“ і „The Wall“ музично ближчі до хеві-металу.

 

 

Вульгарна, але оригінальна чесність

   Дехто порівнює хеві-метал з вульгарним мистецтвом (vulgar art). Їхні спільні риси – це бажання розірвати соціальні обмеження, зображення трагічних аспектів людського існування, але, на відміну від мистецтва, у хеві-металі немає елегантності, піднесеності, ретельної організації всіх частин відповідно до цілого. Але з іншого боку, хеві-метал і не прагне бути мистецтвом – відмінність його в тому, що він навмисне позиціонує себе як некультурний, невишуканий, грубий, гучний, вульгарний музичний жанр. Для світу хеві-металу ці слова є не образами, а вихваляннями, для виконавців і фанатів вульгарність жанру означає його оригінальність, енергію, чесність. Та й чому хеві-метал має вимірюватись у термінах класичного мистецтва, якщо ці терміни вже не застосовуються у постмодерному світі мистецтва? Рух популярної музики до зображання злості й нігілізму лише відповідає таким же тенденціям у візуальному мистецтві, скульптурі й інших видах мистецтва ХХ століття. Оззі Озборн – культурний родич Енді Воргола і Джона Кейджа. Підкінець ХХ століття мистецтво – не те, що підносить і повчає, це дзеркало розладу й бездуховності сучасного життя, жест відчаю.

   Прямий предок субкультури хеві-металу – молодіжна контркультура 60-х років. Одну з підгруп особливо приваблювало негативне ставлення до соціального порядку, до конформізму, що не забезпечувало візію привабливого майбутнього. Члени цієї підгрупи запозичили моду на довге волосся, звичайний одяг, наркотики й психоделічну музику, але законсервували романтизм і чоловіче начало у фізичній силі, що була представлена образами байкерських банд. Паралельно психоделічна музика почала ставати все важчою. Після розпаду й фрагментації молодіжної контркультури 60-х років психоделічні групи й довговолосі знайшли себе у музичній індустрії, результатом стала субкультура хеві-металу, де й аудиторія, і субкультура стали життєво важливими для визначення. Музика стала репрезентацією субкультури, тому що вона відображала спосіб життя й уявлення цієї групи. Субкультура не була продуктом індустрії популярної культури, важливо відмітити, що вона існувала в зародковому стані перед виникненням хеві-металу як окремого жанру.

 

 

Музика для білих, незабезпечених і … лише чоловіків

   Отже, субкультура хеві-металу – це легітимний нащадок молодіжної контркультури 60-х років, що успадкував і зберіг деякі її центральні символи, установки, практики. Важливо зауважити, що субкультура хеві-металу дуже пов’язана з двома знаковими подіями 60-х років: уже згадуваним музичним фестивалем у Вудстоку й музичним фестивалем в Альтамонті. Два фестивалі є наче дзеркальними відображеннями один одного: Вудсток символізує утопію мирного гедонізму й общинності, Альтамонт – антиутопію чоловічої жорстокості. Хеві-метал створює щось своє, комбінуючи тенденції обох фестивалів. Таким чином, субкультура хеві-металу представляє аудиторію чоловічої білої робітничої молоді, що має ці демографічні характеристикине випадково, а тому, що музика хеві-металу виражає утопічні бажання, спосіб життя і незадоволеність певного визначеного сегменту молоді. На думку Вайнштайн, могло б не існувати музики хеві-металу, якби вже не зароджувалася субкультура, що була готова прийняти і втілити її.

   Основні слухачі музики хеві-метал – білі молоді чоловіки, що походять з незабезпечених родин, мають середню зарплатню. Осмислюючи досвід молодіжної контркультури 60-х років і запозичивши деякі її елементи, вони конструюють дещо своє, на перший план виставляючи чоловічу силу, агресивність, образи злості, що не вписуються у рамки субкультури середини ХХ століття.

 

 

„Never gonna die“

   В Україні любителів хеві-металу багато. У Києві достатньо лише піти на Контрактову площу або в парк КПІ, як одразу побачиш довговолосих хлопців у чорних футболках з логотипами улюблених груп і дівчат з виразним макіяжем. Так само, як і в західних країнах, українські музиканти не визначають себе чисто хеві-метал гуртами. Частіше трапляється готік-метал, треш-метал, дез-метал і так далі. Деякі пишуть тексти англійською мовою, інші – російською чи українською. Дехто додає звучання етнічних інструментів, і тоді виникає фолк-метал гурт.   Декілька українських груп відомі західним металістам. Зокрема, гурт „Fleshgore“, жанр гри якого можна визначити як brutal death metal, виступав у Німеччині, Швеції, Бельгії, Нідерландах, Франції, Іспанії й інших країнах. На чеському фестивалі „Brutal Assault Open Air“ хлопці грали на одній сцені з такими відомими групами, як „Dimmu Borgir“, „Fear Factory“, „Morbid Angel“. Також гурт брав участь у славнозвісному фестивалі „Wacken Open Air“.

    Як і всі brutal death гурти, „Fleshgore“ характеризуються швидкими мелодіямиі глибоким гроулом. Відомі альбоми: „Killing Absorption“ (2003), „May God Strike Me Dead“ (2005), „Wake Up For Freedom“ (2008).

   Ще один український гурт відомий на теренах СНД, зокрема у Білорусі й Росії. Це „No Emotions“ із Запоріжжя. Хлопці грають у жанрі death metal, для них також характерний швидкий темп, бластбітна техніка гри на барабанах, гучне звучання гітарі важкий, глибокий гроул.

    Гурт „Joncofy“ широко відомий у колах українських музикантів. Приємний вокал, гарні акустичні мелодії, що перериваються важкими драйвовими рифами, виразні барабани – ось що приваблює у цій групі. Стиль гри можна визначити як alternative metal. Тексти „Joncofy“ написані англійською мовою, але у вокаліста настільки чиста вимова, що якби пісні гурту дати послухати якомусь пересічному американцю, то він ніколи б не здогадався, що музиканти з України.

   Один із найвідоміших готік-метал гуртів України – гурт „Inferno“. Заснований у 1994 році, склад гурту мінявся декілька разів, відповідно, змінювалася й стилістика. Поява клавішних у 1996 році визначила стиль гри як death/black metal, до того ж на вокалі була дівчина, що володіла також технікою гроулу, незвичною для дівчат. Зміни в складі тривали, й альбом 2000 року „Освинцовано“, записаний з новою вокалісткою, деякі музичні критики визначають як gothic-rock, інші – як nu-metal. Візуальний імідж гурту повністю відповідає стилістиці готік, тексти так само є „готичними“ – часто присутня містичність, домінують темні потойбічні образи. Звучання ж деяких альбомів може нагадати музику гурту „Craddle Of Filth“. Гурт виступав у багатьох містах України, грав на одній сцені разом з такими відомими групами, як австрійська „Pungent Stench“, польська „Vader“, німецька „Umbra et Imago“, шведська „Severe Illusion“ й іншими. Ще одним відомим українським гуртом, що регулярно виступає і записує альбоми, є гурт „Conquest“. Група виникла у 1996 році і з того часу змінила не лише свій склад, а й жанр звучання – від хард-року до speed/power metal. Альбом „Endless Power“, записаний 2000 року, пізніше переробляється і перевидається у 2007-му; 2005 року випускається другий альбом гурту „Frozen Sky“, що характеризується музичною різноплановістю. Хлопці виступали на одній сцені разом з „Inferno“, а також разом з російськими гуртами „Мастер“, „Эпидемия“, „Бони Нем“.

   На загал можна сказати, що в Україні хеві-метал існує, розвивається і, як співається у пісні гурту „Manowar“, „never gonna die“. 

 

Український журнал