Український журнал - 9/2009

Криза закінчилася, а ми все одно голі?

   Текст: Богдан Бачинський, Львів

   Звісно, що в регіонах криза відчувається значно більше, аніж у столиці. Адже у Києві, до якого сходяться фінансові потоки з усієї країни, у повній мірі кризу відчути складно. Звісно, це стосується не всіх, але здебільшого киянин без проблем може знайти роботу, яка б його прогодувала. При цьому масові скорочення, які відбувалися наприкінці минулого і на початку цього року, вже давно припинилися і зараз відбувається оптимізація кадрів. На ринку з’явилася велика кількість висококваліфікованих працівників, які можуть гідно замінити менш кваліфікованих і при цьому не вимагати надвисокої зарплати. Вже не говорячи про те, що саме в Києві найбільша концентрація вітчизняних багатіїв, для яких криза взагалі не є помітною. Так, звісно, коли кризова паніка взимку досягала свого апогею, навіть найпрестижніші столичні ресторани стали дозволяти, а то й стимулювали, приносити випивку із собою. Втім, паніка минула і сьогодні, пройшовшись по центральній частині столиці, помітити ознаки кризи буде малоймовірно.

   Єдине, що об’єднує Київ із регіонами, це офіційні зарплати у бюджетній сфері. Лікарі, вчителі чи військовослужбовці Києва хоч і мають більші можливості заробити „наліво“, однак для них це швидше необхідність. Адже вижити в столиці на вчительську зарплату, яка ще й знецінилася більш ніж на третину, дуже важко. Так само боляче криза вдарила і по пенсіонерах, які і так перебували за межею бідності. А тепер ті, які не мають підтримки з боку родичів, змушені будуть заощаджувати на харчуванні. І це при тому, що міських голів з усіх боків змушують до підняття тарифів на комунальні послуги, не говоримо вже про здорожчання плати за газ. Вимушені виживати держcлужбовці усієї країни. „Як ми повинні працювати, якщо держава не забезпечує нам елементарних умов, грошей немає навіть на папір“, – каже Василь, який працює помічником голови суду в одному з районів на Волині. „Звісно, що ми просто вимушені казати людям, щоб вони нам приносили папір, інші необхідні для роботи канцелярські товари, адже вони в першу чергу зацікавлені у тому, щоб їхні справи вирішувалися, а не залежувалися роками через відсутність того ж таки паперу“, – продовжує він. У лікарнях всієї країни вже давно нормою стало „самообслуговування“ хворого. Це коли ти приходиш до лікаря і приносиш із собою практично усе, що потрібно для процесу лікування: ліки, шприци, пробірки, вату тощо. Така ситуація тільки розвиває корупцію, яка і так намертво вкорениласяу країні, як на побутовому, так і на елітному рівні.

Криза більш відчутна на промисловому сході

   У регіонах криза помітна в першу чергу наочно. Навіть у центральній частині Львова можна побачити чимало закритих магазинів, на вітринах яких висить оголошення „продається“ чи „здам в оренду“. Прогулюючись Донецьком, Луганськом чи Запоріжжям, одразу кидається в очі відсутність активних відходів,які донедавна ледь не цілодобово виділялися із труб місцевих заводів. Схід і захід країни переживає кризу по-різному, та однаково боляче. Водночас криза поглибила регіональні диспропорції. Основним фактором диспропорції стало те, що обсяги виробництва в промисловості скоротилися набагато більше ніж у сфері послуг. А тому криза є більш відчутною на промисловому сході, ніж на заході країни, де люди ще на початку дев’яностих пережили розвал промисловості.

   У промислових центрах сходу та півдня України промисловість або стоїть, або ледь працює. Навіть ті шахти, які були стабільно прибутковими, сьогодні змушені не тільки зупинити будь-які інвестиційні програми, спрямовані на покращення ефективності їх роботи, але й скоротити працівників. А тим робітникам, що залишаються, скорочуються зарплати, або взагалі накопичується зарплатна заборгованість. Зупинилась низка металургійних заводів. У Донецькій чи Луганській областях, де близько 80 % економіки пов’язано з металургією, промислове виробництво скоротилося удвічі. Без роботи залишилися цілі багатотисячні міста. Наприклад, жертвою кризи став металургійний завод ім. Кірова у Макіївці. Тисячі людей втратили роботу, а їхні сім’ї – джерело виживання. Адже робота в шахті чи на заводі фактично виключала можливість пошуку додаткового заробітку. Машинобудівна промисловість Харківщини поки що перебуває у кращому стані тільки через те, що заводи не зупинились, а лише скоротили виробництво. Водночас, на складах накопичуються результати перевиробництва, а в бухгалтеріях – заборгованість по зарплаті, і люди вже починають організовувати корпоративні акціїпротесту. Чи вдасться машинобудівним гігантам вийти з кризи живими, залежить від того, наскільки вона буде затяжною не тільки в Україні, але й у світі. Хімічна промисловість, яка розкидана по всій країні, поки що змушена працювати собіу збиток і чекати покращення ринкової кон’юнктури. Як стверджують експерти, комусь удача усміхнеться вже через півроку, а хтось її так і не дочекається.

Селяни підготовлені до кризи і до партизанської війни

   Острівками стабільності є ті галузі промисловості, продукція яких унікальна і користується попитом за кордоном, а також підприємства у сфері енергетики та харчування. Саме завдяки тому, що їсти хочеться завжди, а в часи кризи цей „рефлекс“ особливо загострюється, більшість підприємств галузі маютьусі шанси не тільки залишитися на плаву, але й шляхом гнучкої цінової політики поборотися з імпортними конкурентами за вітчизняного споживача.

   Українське село в часи кризи виживає так само, як і без неї. Звісно, що про розвиток сільського господарства і мови не може бути, однак, здається, політика держави протягом останніх 17 років була спрямована саме на те, щоб підготувати селянина як не до кризи, то до партизанської війни. У більшості сіл ставлення людей до грошей є досить філософське: є якісь гроші, то добре, а немає, то й без них проживемо. Якщо села сходу та центру України раніше поступово зникали з карти України, то тепер вони знову можуть зажити повноцінним життям, адже земля прогодує краще ніж шахта. Багато сіл на заході та півдні країни все-таки живуть досить заможно і самодостатньо. Адже мають додаткові заробітки як від туризму, так і від близькості кодону. Як не дивно, але туристична галузь Західної України від кризи, здається тільки виграла, адже замість того, щоб їхати у Туреччину чи Хорватію, збіднілі міщани воліють податися у Карпати чи на Шацькі озера.

   Західні регіони мають свій унікальний досвід боротьби із кризою, переживши її ще при народженні держави. Та промисловість, яка не була живучою, померла, а конкурентоздатні виробники, в основному з енергетичної, харчової та хімічної галузей – залишились. Відповідно, виживши тоді, вони зможуть вижити і зараз. Захід також слугуватиме наочним прикладом для сходу. Адже при розвалі промисловості люди втрачали роботу і перекваліфіковувались. Сьогодні тут виживають за рахунок малого та середнього бізнесу, а також через розвиненість сфери послуг. Звісно, малі підприємці є, з одного боку, вразливішими для кризи, але з іншого – вони мобільніші і можуть швидше реагувати на виклики сучасності. Винахідлива пані Христина, яка володіє невеликим кондитерським підприємством на Прикарпатті, в час кризи побудувала міні-готель на березі… Чорного моря в Криму. Вигідність інвестиції полягає в тому, що люди із Західної України більш радо зупиняються саме в її готелі,розраховуючи як на якість послуг, так і на розуміння менталітету. Тому в часи кризи, коли чимало готелів Криму є незаповненими, у пані Олі весь час аншлаг.

„Візьми дешевий кредит“

   Саме за критерієм мобільності відрізняється психологія громадськості сходу і заходу у період кризи. Якщо для працівника заводу втрата роботи є катастрофою, бо він не знає, чим буде в житті займатися, окрім як плавлення чавуну, то працівник магазину мобільних телефонів при втраті роботи отримає лише невелику депресію і то навряд, чи надовго.

   Банківську систему, яка першою відчутно вступила у кризу, не можна розглядати тільки з одного боку, радше вона є відображенням усього суспільства. Ті банки, які вели погоню за великою кількістю клієнтів і роздавали без перебору кредити направо і наліво, прогоріли першими. Чимало провідних і популярних серед населення банків скоротили свою структуру цілими відділеннями. А на тих, які врівноважено підходили до кредитної політики, криза майже не відбилася. Аналогічно і з суспільством. Найбільше криза вдарила по тих, які понабирали чимало кредитів під розвиток бізнесу, купівлю житла або частіше автомобіля, при цьому не маючи гарантованої бази надходження коштів у повній мірі. З одного боку, таке кредитування різко збільшило кількість людей, які почали вважати себе середнім класом, а з іншого – відсутність у цього прошарку людей достатніх накопичень вдарила як по них, так і по банківській системі. І не дивно, адже 35 % працюючого населення було залучено у банківську авантюру: „візьми дешевий кредит“.

   Незважаючи на те, що експерти вважають, що криза ще не сягнула свого дна, українці вже з позитивом дивляться уперед. Так, за різними соціологічними опитуваннями впевнених в тому, що ситуація буде погіршуватись, залишилося всього близько 33 %, хоча у лютому таких було майже 60 %. Тобто, якщо панічна закупівля валюти і стала причиною швидшої інфляції гривні, аніж цього вимагав ринок, то тепер саме суспільство і виправляє свої помилки, демонструючи холоднокровну впевненість у майбутньому на тлі скорочень та зарплатних заборгованостей.

   При цьому 30 % заявили, що криза їх ніяк не торкнулася. Серед інших двох третин українців 45 % зазначили, що вони були змушені скоротити свої витрати, 19 % опитаним затримали заробітну платню, а 15 % її взагалі зменшили.

Позитиви кризи

   Тож аналізуючи кризу, варто звернути увагу також і на її позитиви. Криза дасть можливість оздоровити економіку, відкинувши ті нездорові елементи, які не мали нічого спільного з ринком чи рентабельністю. Економіка має шанс стати більш правдивою, реальною, без надмірного завищення додаткової вартості. Криза дасть шанс тим, які вміють правильно працювати в умовах жорсткої конкуренції і знищить неконструктивні елементи ринку. Вона також дає можливість розвиватися малому та середньому бізнесу, а отже, дає шанс для росту середнього класу. Це може призвести до зміни тих олігархічних еліт, які не думали про модернізацію виробництва, а лише накопичували капітал. Криза дозволить оптимізувати як витрати, так і людські ресурси. На ринку праці з’явилося чимало спеціалістів, які готові працювати за середню зарплату. І водночас, до країни змушені повернутися заробітчани, чимала частина з яких втратила роботу. Вони повертаються не тільки із багажем знань та вмінь за європейським стандартом, але й з заробленими коштами, які тут перетворюються на інвестиції. Можна було б ще додати, що криза – це якраз час для реформ, однак, мабуть, не в Україні, політикум якої більше думає про нові президентські вибори, аніж про реформування економіки.   Реакцією людей на „проблеми“ політиків є банальна байдужість, або футуристичні акції на кшталт „голого забігу“, організованого у Львові десятком оголених молодих хлопців і дівчат, які пробіглися центральною площею із гаслом „криза закінчилася, а ми все одно голі“.