Український журнал - 9/2009
„V“, „W“ чи квадратний корінь?
(Скачати весь номер: 9/2009 [PDF, 3 Mb])Текст: Алла Лазарева, Париж
Уперше за чотири останні триместри французька економіка зазначила позитивний зріст на рівні 0,3 відсоткa. Уряд каже про початок виходу з кризи. Проте, чимало експертів не поділяють такого оптимізму. Французька держава витратила чимало бюджетних коштів, аби пожвавити виробництво. Ці позики колись-то доведеться віддавати. І саме тоді, – попереджають фахівці, – стане зрозумілим, наскільки нинішнє економічне піднесення є справжнім, органічним процесом.
„Продається“, „Зачинено на ремонт“, „Зміна власника“… З вересня минулого року таких оголошень по дрібних французьких крамничках стало значно більше. Саме малий бізнес, за даними Міністерства економіки Франції, найбільше потерпів від нинішньої економічної кризи. „Люди найлегше відмовляють собі у незначних закупах, – пояснює фінансовий аналітик П’єр Дюпре. – Вони відкладають на потім дрібні ремонти, менше витрачають на приємні вдосконалення до помешкання та на одяг, рідше відвідують кав’ярні та ресторани. Звідси й тенденція: малі підприємства різко втрачають клієнтуру“.
Спаситель Ніколя
Великому ж французькому бізнесові пощастило більше. Десять місяців тому, коли криза ще насправді не відчувалася, президент країни Ніколя Саркозі вдався до суттєвих бюджетних витрат на упередження імовірної катастрофи. Зокрема, в перші дні листопада минулого року було створено Стратегічний інвестиційний фонд із капіталом у 20 мільярдів євро. Ці гроші було витрачено на закупівлю державою акцій стратегічних підприємств: виробників автомобілів, потягів, літаків, турбін до енергетичних станцій, будівельної техніки тощо.
„Коли уряд почав викуповувати акції потенційно вразливого великого бізнесу, ті акції вже дещо впали в ціні, – пояснює пан Дюпре. – Держава пообіцяла, щойно справи в економіці підуть на краще, знову продати активи. На той час придбані задешево акції коштуватимуть дорожче, і держава заробить гроші. Тим часом флагмани французької економіки вчасно отримали живі кошти, аби не збанкрутіти. Йдеться про Nexans – світового лідера з виробництва кабелів, асоціацію виробників програмного забезпечення Afdel, оператора телефонного зв’язку France Telecom та багато інших“.
Аби уникнути заперечень з боку Європейської Комісії, французька держава зобов’язалася не купувати коштами Стратегічного інвестиційного фонду більше 20 відсотків акцій підприємств. Тобто класичної націоналізації не відбулося. Нині міністр економіки Крістін Лягард каже, що саме швидкі державні фінансові вливання врятували французьку економіку від колапсу, що міг би статися, якби події відпустили на самоплив. Але не всі фінансові аналітики погоджуються з такими висновками.
„Ще не час казати про реальний вихід з кризи, – вважає Франсуа Пері з ,Обсерваторії бізнесу‘. – Уряд переконує, ніби пікової точки падіння вже досягнуто, і відтепер економіка розвиватиметься за логікою латинської літери ,V‘, тобто піде вгору. Я ж кажу, що йдеться більше про схему літери ,W‘: за підйомом побачимо новий спад, і лише потім – справжнє оздоровлення економіки“.
Інші французькі фінансові аналітики кажуть про схему √‾α: „квадратного кореня“. Прогнозують, буцімто після відновлення докризових показників у виробництві настане тривала стагнація, аж до 2012–2013 років. За прогнозами, державний борг Франції на грудень 2009 року становитиме до 73 відсотків ВВП. Якщо кризу подолати не вдасться, до 2015 року борг сягатиме, за оцінками МВФ, 95 % ВВП.
Поза тим, як би не склалася економічна ситуація в майбутньому, нині можна казати, що першого року світової кризи Франція відбулася відносно незначними втратами.
Частково Парижу, напевне, пощастило з тим, що коли криза зайнялася світом, саме Франція головувала в ЄС. Передбачливий Саркозі мав можливість скористатися брюссельською трибуною, аби ефективно переконувати європейських партнерів у вигодах свого проекту спільних дій. А заразом і узгодити власне французькі нововведення. Важко заперечити: наполягати на своєму французький президент уміє.
Як зачарувати правих і лівих
Пізніше, коли головування у ЄС перейшло до Чеської Республіки, французькому лідерові стало очевидно важче відстоювати власні рятівні схеми. Зокрема тоді, коли в лютому було оголошено про підтримку автомобільного бізнесу на рівні 6,5 мільярдів євро. В обмін на державну підтримку французькі автовиробники мали зобов’язатися не закривати заводи вдома і не відкривати філії по інших державах, де робоча сила коштує дешевше. Саркозі ще зумів роздратувати чехів, коли поставив під сумнів подальше існування нового заводу PSA/Citroën/Toyota в Чехії. Прага висловила занепокоєння з приводу можливого порушення правил конкуренції ЄСі відкритого протекціонізму. Однак концерни Peugeot, Renault і Citroën отримали державні позики.
Щоправда, місяць по тому генеральний директор Peugeot Крістіан Стрефф оголосив скорочення майже п’яти тисяч працівників концерну. Профспілки та опозиція відразу запротестували. Виглядало так, ніби гроші, щойно видані на реконструкцію виробництва, насправді витрачаються на соціальні виплати новим безробітним. Але і цей конфлікт команді Саркозі вдалося спустити на гальмах. „Криза виявила, наскільки нинішній французький президент вміє зачаровувати і правих, і лівих, – вважає політолог Марі Ліонель. – Коли він презентував у парламенті план порятунку французької економіки, плескали в долоні усі. Ліві тішилися з державного втручання до приватного бізнесу, праві – з тих реальних коштів, які буде використано на розвиток приватної індустрії. Вправність Саркозі – це дар переконувати людей в тому, ніби він один здатний перебрати у фінансистів владу над суспільством, яку ліберальні політики втратили три десятки років тому“.
Статистики і приховане безробіття
Поза тим, якщо з виробничими результатами Франція справді має підстави до обережного оптимізму, з безробіттям справи значно гірші. Ще до кризи, кілька років поспіль, цей показник помалу збільшувався. Нині ж кількість безробітних, станом на липень цього року, становить 9,2 відсоткiв працездатного населення. З-поміж тих, кому немає 25 років, без роботи перебувають понад 24 %.
Офіційні дані стосуються лише тих французів, які зареєстровані на біржі праці та отримують державну допомогу. Але існує і приховане безробіття: неповна зайнятість, майже безплатні стажування, дострокові пенсії. А також всі ті французькі громадяни, переважно з іммігрантських кіл, хто за ціле життя не мав жодного офіційного контракту. За припущеннями тижневика „Marianne“, реальне безробіття обраховується на рівні 18 %.
Важче з роботою, важче з кредитами, більше звільнень та менше впевненості в завтрашньому дні… Французька криза має ті самі загальні прояви, що й по інших країнах світу. Хіба що – на нинішньому етапі – тутешній уряд щедріше ніж, скажімо, в Україні або в Німеччині підклав бюджетної соломки під стратегічний національний бізнес.
Натомість пересічні французи борються із кризою, хто як може. Менше витрачають, менше подорожують, менше усміхаються. Психологи констатують ще один показник кризи: спалах депресивних захворювань.
„Людям значно важче відмовлятися від звичного комфорту, відчувати незначні погіршення, ніж долати справжню біду, – пояснює психотерапевт Марі Валу. – Так влаштована людська психіка. Дійсне горе мобілізує сили – всі, які є. Депресія ж часто починається від банального, але тривалого дискомфорту, з почуття глухого кута. За цей рік кількість депресій по країні збільшилася на 25-30 відсотків“.
Мабуть, єдині, кому криза виявилася на часі – політики. Влада прагне будь-що втримати виборчі симпатії, опозиція сподівається на хвилі народного гніву за два роки стати до державного керма. Але й тут французька ситуація не є оригінальною.
