Український журнал - 9/2009

Ведмежа лапа над Україною

(Скачати весь номер: 9/2009 [PDF, 3 Mb])

   Текст: Петро Андрусечко, Познань 

 

   Може, хтось із читачів ще пам’ятає один з багатьох смішних відеороликів, що набули популярності під час виборчої кампанії 2004 року? Той, де Віктор Янукович пропонує Владіміру Путіну цукерку, а російський президент відмовляється. В іронічній інтерпретації Путін боявся солодощів Януковича (справа відбувалася вже після отруєння Ющенка). Однак на трибуні в Києві, де власне й трапилася згадана ситуація, знаходився ще хтось, хто не відмовився від гостинця. Зрештою, саме йому першому Янукович запропонував солодке задоволення. По лівий біквід Віктора Федоровича стояв нинішній президент Російської Федерації Дмітрій Медвeдєв, права рука Путіна і головний відповідальний за українські вибори та проект „Янукович“, що став у 2004 році таким невдалим.

 

   Сьогодні Медвeдєв-президент – чергова надія Заходу на російську владу з більш людяним обличчям. Однак його президентство показує, що він, подібно до Путіна, носить кілька масок в залежності від того, хто є адресатом його слів чи дій. З прогнозів багатьох експертів, які обіцяли зміни в російській політиці, її раціоналізацію щодо сусідів, нічого не збувається. Агресивні дії на Кавказі, а також дії стосовно України підтверджують, що стиль російської політики не змінився. Більше того, аналітики припускають, що останній рік у російсько-українських стосунках призвів до критичного моменту, коли точкою кипіння став серпневий лист президента Росії до президента України.

 

 

Любити Росію такою як вона є! 

Це не прохання, це – наказ!  

11 серпня на інтернет-сторінці президента Російської Федерації було розміщено інформацію про лист Медвeдєва до Ющенка. В блозі російського лідера можна було також оглянути відеоматеріал, де Медвeдєв на балконі Чорноморської резиденції, весь у чорному (ще один елемент іміджу, перейнятий від Путіна?), розповідає про погані стосунки України з Росією. Саме в такому порядку, оскільки провину за все це несе, звісно, Україна, а точніше – влада, бо до народу України, як роз’яснює Медвeдєв, Росія не має претензій. А українське керівництво в даному випадку уособлює президент України.

   У посланні прописаний конкретний перелік закидів Кремля. Насамперед, Україна зрадила братню Росію під час грузинсько-російського конфлікту, ставши на бік злочинця Саакашвілі. Медвeдєв повторює раніше висловлені російською стороною звинувачення, що „мирних жителів та російських миротворців у Цхінвалі вбивали українською зброєю“. І в зв’язку з цим Україна та інші країни, які постачають режиму Саакашвілі зброю, „повністю поділяють з Тбілісі відповідальність заздійснені злочини“.

   Від Грузії до НАТО стежка коротенька. Ставлення Росії в цій справі відоме усім. Медвeдєв заявляє, що керівництво української держави, всупереч думці своїх громадян, вперто форсує ідею членства України в Альянсі. Російський президент зазначає, що в Україні використовують Росію як страшилку, загрозу „безпеці України, якої, як Ви знаєте, немає і не може бути“. В парі з НАТО йде Чорноморський флот, тут немає нічого нового. Росія звинувачує Україну у блокуванні дій ЧФ попри підписані угоди.

   Далі економіка. На думку російського президента, у Києві „добиваються розриву економічних зв’язків з Росією, які встановилися, в першу чергу, у галузі енергетики“. Занепокоєння президента РФ викликає майбутнє газотранспортної системи України. Але це не все. Виявляється, російський бізнес також належним чином не захищений в Україні.

    Історія для Медвeдєва важлива так само, як і для Ющенка. Щоправда, їх думки не співпадають. Ключове питання – Голодомор. Від історії до сучасності один крок. Президент Росії вважає, що „продовжується витіснення російської мови з суспільного життя, науки, освіти, культури, засобів масової інформації, судочинства“.

   Російського лідера, вочевидь, турбує „пагубна практика втручання державної влади України у справи православної церкви“. На додаток, українська влада не створила гідних умов під час візиту до України патріарха Московського та всієї Русі

Кирила.

   Далі російський президент закидає Ющенку, що контрольовані ним служби здійснили „безпрецедентну для всього пострадянського простору провокацію“. Йдеться про бажання Києва відкликати двох російських дипломатів. І в зв’язку з „антиросійським курсом українського керівництва“ Медвeдєв інформує Ющенка, що відкладає на невизначений термін прибуття призначеного ним посла. На завершення, після слів поваги та любові до братнього українського народу, проти якого Росія нічого не має, Медвeдєв виражає сподівання, що новообране керівництво України буде готове реалізувати „справжні бажання наших народів“.

 

 

Українська відповідь кремлівському ведмедю

   Немає чому дивуватися, що послання президента Російської Федерації викликало бурхливу реакцію та численні коментарі не лише в Україні, але також у закордонних медіа. Чим же насправді є це послання?

   По-перше, воно не стало несподіванкою, оскільки вписується в загальний тон російської риторики, характерної для Росії вже тривалий час.

   Привертає увагу ультимативний характер послання. Можна зробити висновок, що Кремль наважується заморозити відносини з Ющенком, підтвердженням чого має бути затримка посла Михаїла Зурабова в Москві. Більше того, звернення, попри те, що адресоване президенту України, насправді скероване до всіх українців. При цьому Медвeдєв виступає в ролі своєрідного порадника, зважуючи на наближення президентської кампанії. Тобто, як кандидати, так і виборці повинні задуматися над своїм вибором. Хочете мати добрі стосунки з Росією? Кандидати – враховуйте Її інтереси, виборці – голосуйте за тих, хто враховує Її інтереси.

   Президент Медвeдєв своїм посланням змусив українських політиків відреагувати на свою промову, хоча частина з них воліла би взагалі відмовитися від цієї теми. Першими, звичайно, взяли голос експерти та журналісти. Коментатори вказували: цей елемент російської гри з’явився насамперед у зв’язку з майбутніми президентськими виборами в Україні. Дехто зазначав, що не варто ситуацію драматизувати. Але були й такі, хто назвав це безпрецедентним демаршем з боку

російської влади.

   З політичних лідерів першим зреагував Янукович, що викликало злосливу реакцію, мовляв, він був підготований до ситуації. В кожному разі, він запевнив Москву, що під час свого президентства поправить зіпсуті стосунки. Арсеній Яценюк вдарив по президенту Ющенку. Він заявив, що „діючий президент України дав дуже багато приводів для того, щоб вважати його політику антиросійською“. Така відповідь може не сподобатися значній кількості електорату Яценюка, яка походить з Західної України. Реакцію ще кількох лідерів легко передбачити. Наприклад, Володимира Литвина, який, як завжди обережно, натякнув на примирення та полякав розколом країни.

    А президент Ющенко? Багато українських експертів побоювалися, що президент не втримається і потрактує послання дуже особисто, давши емоційну відповідь. Всупереч побоюванням, президент паузу витримав. Не витримала, однак, шефиня президентського Секретаріату Віра Ульянченко. Завжди, коли атакують її „хлопчика“, вона готова стати в оборону. Так сталося і цього разу. Щоправда, Ульянченко виступила від імені політради „Нашої України“. Вона атакувала Кремль, звинувативши російське керівництво в „старих імперських комплексах“.

    Віктор Ющенко відповів лише після 13 серпня, у виважений спосіб підходячи до кожного пункту закидів. Лист президента України розпочинається зі слів: „Буду відвертим, я дуже розчарований його недружнім характером“. Далі Ющенко погоджується з оцінкою, що російсько-українські відносини знаходяться на поганому рівні. Однак він здивований, що Росія перекладає провину виключно на Україну. Аргументи Ющенка відомі, тому немає сенсу їх цитувати.

    Ще більшу паузу витримала Юлія Тимошенко. Прем’єр зреагувала лише після публікації президента, підкресливши, що Україна самостійно визначатиме свою внутрішню та зовнішню політику. Водночас вона зазначила, що будь-яка пауза у відносинах з Росією шкідлива. Кілька днів по тому Юлія Володимирівна провела розмову з прем’єром Росії, обговоривши майбутню зустріч у Польщі під час роковин Другої світової війни. Створюється враження, що стосунки Тимошенко з владою Росії складаються краще ніж у Ющенка.

 

 

Боротьба за Україну продовжується

   І все ж: у чому полягала мета послання Медвeдєва, і що відбувається в російсько-українських відносинах? Перше, що приходить до голови: наближаються вибори, Росія традиційно намагається вплинути на політичну ситуацію над Дніпром. А вибори – це черговий шанс змінити „некорисну“ для Москви ситуацію в ешелонах української влади.

   Має рацію президент Медвeдєв, що російсько-українські відносини – найгірші в історії. Цього не заперечує ані Ющенко, ані жоден з політиків чи експертів в Україні. Проблема полягає лише у причинах такого фатального діагнозу. І проблема, по суті справи, одна – Росія. Росія хоча й погодилася у 1991 році на незалежність України, насправді ніколи її не прийняла. 18 років суверенних російсько-українських відносин – це повна відсутність рівнопарнерства у взаємних стосунках. З точки зору Кремля, Україна не має права на власний вибір концепції закордонної політики та безпеки. Її погляд повинен відповідати у першу чергу інтересам та безпеці Росії. Звідти алергічна реакція Москви на політику інтеграції Києва з НАТО. Росія Путіна та Медвeдєва не приховує: мета політики щодо України – заблокувати ідею членства в Альянсі. А залежна від російського газу Європа йде на поступки Москві. Якою ж може бути реакція європейських держав на випади Кремля проти Києва? Відповіді відомі. Росія тим часом не боїться. Підтвердження цьому – зустріч Медвeдєва та Меркель через кілька днів після публікації його послання до Ющенка. Медвeдєв підтвердив, що не бачить можливості співпраці з нинішнім президентом України. Відомо також, якого порядку прагне Росія на пострадянському просторі. Війна в серпні минулого року з Грузією стала жорстоким прикладом. Правда й те, що Саакашвілі атакував першим, але Росія спровокувала ситуацію. До того ж, Москва призвела до проголошення незалежності Абхазії та Південної Осетії, які з точки зору міжнародного права досі входять до складу Грузії. Кремлівська машина використала війну в Осетії для атаки на Україну. Втім, звинувачення про продаж Грузії української зброї не нове. Російська пропагандистська продукція, яка масово з’явилася після конфлікту, прямо заявляла про участь України в конфлікті на боці Грузії. На додаток, важко не піддатися враженню, що у Верховній Раді України не без російської допомоги створили спеціальну парламентську комісію (її очолив депутат від Партії регіонів Валерій Коновалюк). Діяльність комісії полягала у розслідуванні нелегальних поставок зброї до Грузії. Росія надалі лякає Україну наслідками за постачання зброї „режимові Саакашвілі“. Але що з того, що Україна продає зброю згідно з міжнародним правом?

   Поруч з темою Грузії виникає проблема Чорноморського флоту, однак не в тому вигляді, як бачиться Кремлю. Ангажування ЧФ минулого року в грузинські події призвело до того, що Україна мимоволі втягнулася у російсько-грузинський конфлікт. Тим самим розміщення ЧФ на території Криму після 2017 року становить очевидну загрозу для національної безпеки України.

   Зрозуміло, що немає єдиної універсальної історії, і кожен народ міфологізує свою власну, трактуючи її як один з елементів національної ідентичності. Росії може не подобатися українське бачення власної історії. Однак практика нав’язування власного бачення – родом із СРСР. Не важко помітити, що російські інтерпретації подій ХХ століття викликають у сусідів Росії найбільші контроверсії.

   Російська політика, особливо щодо так званих близьких сусідів, передбачає охорону російської мови та культури та, відповідно, російськомовного населення. Немає чому дивуватися, що дo уваги береться й „чорний“ варіант, в якому Росія, послуговуючись правом охорони російського народу, „стабілізує“ мілітарну ситуацію у Криму. Це очевидно малореальний сценарій. З іншого боку,  коментуючи послання Медвeдєва, Олександр Дугін – ідеолог євроатлантичного рухута московського панславізму сповістив, що це прелюдія до війни… Варто також зазначити, що послання Медвeдєва співпало з пропозиціями змін до військової доктрини Російської Федерації щодо використання російських збройних сил поза межами країни.

   Одне з найдивніших питань, піднятих Медвeдєвим – закид, пов’язаний з неадекватним прийняттям патріарха Кирила українською владою. Абсурд ситуації в тому, що претензія пролунала саме тоді, коли Кирило дякував Ющенку за прийом на Україні.

    Тим часом політика Росії стосовно України, підкреплена медіа-пропагандою, призвела до відповідних наслідків. За результатами репрезентативних опитувань (Левада-Центр, Росія) кількість росіян, які негативно ставляться до України, з березня2008 року по травень 2009 року зросла з третини (33 %) до більше як половини (56 %).

 

 

Російський фактор українських виборів

   Президентські вибори в Україні – ключ до послання Медвeдєва. Росія прагне, аби Україна, як і решта „вихідців“ з СРСР, ототожнювала свої інтереси з інтересами „великого брата“. За тим, що відбувається на лінії Москва–Київ, з увагою спостерігають лідери інших країн на пострадянському просторі. Це своєрідний тест справжніх намірів Кремля, російського бачення суверенності колишніх радянських республік. Для багатьох з них російська демонстрація сили, хоча й риторична, змушує відповісти на запитання: як у майбутньому повинні складатися відносини між колишньою метрополією та васалами. Очевидно, це викликає неспокій навіть серед найбільш проросійських країн з грона СНД. Адже навіть президент Лукашенко не має наміру цілком віддати білоруський суверенітет й тим самим позбавитися влади.

   Цікаво, що Кремль наважився повторити сценарій 2004 року на майбутніх президентських виборах в Україні і відверто втрутився у виборчу кампанію. Адже після програшу Януковича Москва намагалася діяти більш приховано, підкладаючи яйця до різних кошиків. Чи це, бува, Ющенко так розлютив своєю непокірністю Кремль? Оскільки відомо, що Віктор Андрійович немає шансів на переобрання, залишається інтерпретація, запропонована на початку статті. Кремль надіслав виразний месидж, як до кандидатів, так і до виборців: „Ви повинні брати до уваги наші інтереси“. Таким чином, широко потрактоване „російське питання“ (мова, НАТО тощо) знову перетворюється на виборчу фішку 2010 року.

   Однак чи цього разу Росія не прорахується? Російська „Независимая газета“, підсумовуючи враження від листа Медвeдєва Ющенку пише, що Кремль даремно вважає, ніби зміниться влада на Банковій – зміниться й політичний курс України. Він не стане більш проросійським. Видання пише, що незалежно від наступника Ющенка, ким би він не був, сьогоднішню закордонну політику надалі буде продовжено. Йдеться про політику зближення з Європою та збереження певної дистанції щодо Росії. Як приклад, газета подає президента Леоніда Кучму. Незважаючи на проросійську виборчу кампанію 1994-го, він зумів проводити політику багатовекторності та зберегти незалежність від Росії.

   Однак український політолог Вадим Карасьов звертає увагу, що дії Росії, передвісником яких є звернення Медвeдєва, спрямовані на те, шоб змінити стан справ. Іншими словами – призвести до ситуації, в якій наступник Ющенка не матиме можливості проводити багатовекторну політику, тобто дистанціюватися від Росії.

   Швидше за все, вирішальна боротьба розіграється між Януковичем та Тимошенко. Важко сьогодні прогнозувати точно, як поводитиметься переможець, особливо в питаннях зовнішнього курсу. На жаль, Євросоюз, як і США, на сьогоднішній день не в стані відповідним чином зреагувати на дії Росії. Вони досі живуть міфом більш поступового, прагматичного Медвeдєва, який прагне до демократії.