Український журнал - 9/2009

Влад Лупан: Молдова прагне (справжньої) інтеграції з Європою

   Спілкувався: Петро Андрусечко, Кишинів

Молдова привернула до себе увагу у квітні поточного року у зв’язку з кризою навколо парламентських виборів. Як розвивалися політичні процеси та політичні партії до останніх виборів?

Республіка Молдова – відносно нова держава. Практично з 1991 року ми оголосили про свою незалежність і вийшли зі складу СРСР. У 1991–1992 рр. міжнародні економічні експерти, які працювали на Міжнародний валютний фонд, прогнозували, що після розпаду СРСР буде економічний спад. (Що, в принципі, і відбулося майже в усьому СРСР). Ситуація мала стабілізуватися на 2001 рік. Це якраз той самий період, коли в молдовському уряді були демократичні або неокомуністичні партії і паралельно була перереєстрована та заново виникла Комуністична партія. Відповідно, у 2001 році в Республіці Молдова наступила друга за рахунком після 1994 року політична криза. Змінилась система правління: з напівпрезидентської держави Республіка Молдова стала парламентською державою. Це був результат політичної боротьби між президентом Петром Лучинським та політичними партіями парламенту. В цей момент Компартія набрала достатню кількість голосів, щоб блокувати вибори президента самим парламентом, оскільки у парламентській системі президент обирається напряму парламентом. Відповідно, наприкінці 2000 року у нас повинні були відбуватися вибори президента, які не відбулися. Компартія блокувала їх. Таким чином, у Молдові пройшли позачергові вибори.

   На цих позачергових виборах відбулося те, що, в принципі, було запрограмоване, тобто вони відбулися саме в той момент, коли Молдова практично завершила свою економічну кризу. Але водночас вона знаходилася у досить складній, але стабільній економічній ситуації. Компартія обіцяла повернути радянські часи, хліб по 16 копійок. Пообіцяла також російському електорату, що Молдова увійде до союзу Росії та Білорусі. З іншого боку, комуністи обіцяли зробити російську мову офіційною мовою. Для інших давалися соціальні обіцянки – вчасну виплату зарплат, наприклад. І тепер у нас склалася ситуація, коли Комуністична партія, прийшовши до влади, протягом восьми років використала економічний занепад та водночаспідйом для того, щоб показати: економічний та політичний розвиток Молдови залежав від Комуністичної партії. У такій ситуації ми опинилися після восьми років правління комуністів. І Компартія – провідна політична сила.

   На цих виборах у нас є додаткові ліберальні партії як контркандида ти. Ліберали відрізняються тим, що пропонують ліберальну економічну політику. З іншого боку, вони практично є партіями, які виступають за дійсно європейську інтеграцію, зазміну курсу Компартії, який тепер незрозумілий. Він незрозумілий, якщо йдеться про євроінтеграцію та гарні відносини з Росією. Ліберали виключно чітко орієнтуються на західні цінності – демократію, інтеграцію в ЄС, не одразу, а з часом,через реформи. І це – центральна відмінність між партіями. Що стосується внутрішньої політики країни, то Компартія встановила вертикаль влади, схожу на вертикаль влади у Російській Федерації. А ліберали, звичайно, пропонують європейську систему.

Комуністична партія Молдови дійсно є комуністичною, чи це просто фасад, бренд, який продається?

Розумієте, на міжнародній арені багато кажуть, що молдовські комуністи – це ніби й не комуністи. Справа в тому, що будь-який уряд Республіки Молдова повинен регламентувати якісь економічні програми, щоб держава розвивалася. Тому об’єктивно комуністи не можуть, по-перше, не підтримувати приватну власність, оскільки по-іншому у них не буде можливості правити, елементарно не буде грошей. З іншого боку, комуністи тепер користуються тим, що капіталізм надає їм можливість, будучи при владі, збагатитися. Тому з економічної точки зору виглядає так, що Комуністична партія – ніби й не комуністична партія. Насправді ж ідеологічний склад – навіть дуже комуністичний. У політичних документах продовжують говорити про ідеологічну боротьбу і вони ходять 22 квітня покладати квіти до пам’ятника Леніну.

Втім, самі комуністи наголошують на своїй підтримці проєвропейського курсу Молдови…

Так, і одразу після цього їздять у Москву. Коли ми говоримо про євроінтеграцію тоді, коли вона проводилась комуністами, треба згадати, що був План дій „Республіка Молдова – Європейський Союз“. Цей план передбачав певний період імплементації з 2005 по 2008 рік. Результатом повинна була стати демократизація країни. Що відбулося справді? 7 квітня відбулися протести, а поліція била мирних протестувальників. Ми кажемо про близько 700 арештів, причому у більшості випадків ці люди були побиті вже у комісаріатах, тобто не під час арешту, а потім. Це був показник, наскільки успішно європейські реформи проводяться у Молдові і наскільки реальна європейська інтеграція. Чи вона лише показова, щоб отримати гроші ЄС та використати за іншим призначенням.

Ви згадували про ліберальні партії. Однак залишається Демократична партія. Що це за сила?

Ми не повинні забувати важливого елементу. Демократична партія не пройшла 5 квітня у парламент. Ситуація змінилася. Це результат того, що ліберальні партії опротестували результати виборів. Опротестували той факт, що передбачаються серйозні порушення на виборах. Пан Маріан Лупул проголосував за те, щоб пан Воронін став і президентом і спікером; проголосував за пані Зинаїду Гречану, кандидата на пост прем’єр-міністра від Комуністичної партії, два рази. І коли він не отримав ані пост голови парламенту, ані президента, ані прем’єра, він пішов з Комуністичної партії. Хоча з ним, звичайно, ніхто не пішов. Це важливий елемент. Тоді він примкнув до Демократичної партії. Його популярність досить висока, бо він обіймав важливу посаду в уряді. Відповідно, будь-яка важлива висока посада в уряді є дуже популярною. Ця популярність додалася до 3 % Демократичної партії. У насдо виборів 5 квітня був поріг 6 %. Але Комуністична партія понизила його до 5 %, щоб сказати, що інші зміни також демократичні. Оскільки 5 % – це те, що пропонувала Венеціанська Комісія.

   Тепер пан Лупул представляє ту силу, яка пройде у парламент, хоча напевне казати ще не можна. Ми чули різні висловлювання з приводу того, що робитиме Комуністична партія. Тиждень тому ми чули, що потрібна спільна коаліція для стабілізації Молдови, потім лунали висловлювання, що не можна виключити альянсу ні з комуністами, ні з лібералами. Тепер пан Лупул каже, що альянс один на один – Демократична партія та Комуністична партія – неможливий.

   Єдина можливість для Ліберальної партії – дискутувати з комуністами про відхід від влади Комуністичної партії. В такому випадку, звичайно, можна передбачити, що президент Владімір Воронін розпустить ще раз парламент. В Республіці Молдова можливі лише одні вибори на рік. Відповідно, до січня 2010 року у Молдові як цар буде правити одна людина – Воронін, без парламенту.

Якою мірою у молдовських партіях вибудована ідеологія, чи це бізнеспроекти? Або, можливо, бренд лібералів такий самий, як бренд комуністів? Я бачу по Україні, наприклад, що Юлія Тимошенко позиціонує себе як європейський лідер, але поведінка її політичної сили зовсім не відповідає європейським уявленням про демократію.

З ідеологічної базової точки зору ліберальні партії, скажімо,  Ліберальна партія та Ліберально-Демократична, в принципі, є партіями ліберального толку. Вони є європейськими партіями. Але я хочу зробити ремарку, що це партії або нові, або відроджені. Ліберальна партія, наприклад, була на межі втрати своєї популярності до 2007 року. Тоді вона взяла до своїх лав Доріна Кіртоаке, мера Кишинева, який є нинішнім обличчям партії. Політична ситуація, яка склалась у місцевих виборах, дозволила йому у другому турі конкурувати з комуністами. Позиція мера Кишинева дає дуже велику популярність.

   Наступний ліберальний компонент – Серафім Урекян – це колишній мер Кишинева. Він узяв 20 % голосів, коли вперше увійшов до парламенту. Тобто ви розумієте, така позиція є дуже популярною.

   По-друге, політика, яку імплементує Ліберальна партія, є ліберальною та європейською, але у них немає достатнього досвіду. Ліберальна партія взагалі існує півтора року. Партія, якою керує пан Урекян, – це Альянс „Наша Молдова“. Вони фактично вперше самостійно пішли на вибори. До цього вони були компонентами різних блоків та альянсів. Вони є партією демократичного толку. Може, не варто говорити про їхню 100% ліберальну орієнтацію, але, в принципі, вони підтримуютьліберальну ідею на нинішній момент. І могли би підтримувати і на майбутнє, бо це дає політичні дивіденди. На нинішній момент Альянс є членом асоціації ліберальних партій Європи, європейського парламенту. Ліберальні демократи не є членами якоїсь групи, бо вони розглядають можливість вступити до ліберального альянсу, але й також до альянсу європейських народних партій. Проблема у тому, що вони є партією ліберального толку, але у них досить серйозний соціальний компонент. Тому йдуть роздуми про політичну орієнтацію.

   В принципі, це означає одне – ці партії більш-менш є партіями ліберального толку. Наскільки це буде продовжуватися в майбутньому? У мене немає сумнівів у тому, що Ліберальна партія і Партія ліберальних демократів і навіть Альянс „Наша Молдова“ є проєвропейськими по суті, а не лише за назвою. Скажімо так, Ліберальній партії невигідно мати іншу політику, окрім як проєвропейську, ані тепер, ані на майбутнє. Те ж саме можна казати про ліберал-демократів, які мають дещо більшу підтримку з боку бізнесу. Але це той самий бізнес, який хоче євро-пейської стабільності. Третя складова – „Наша Молдова“ – створена як комбінація колишніх апаратчиків і тих, хто має тепер невеличкі підприємства. І їм невигідна вертикаль влади, створена Компартією, оскільки немає можливості передбачити, щобуде з їх бізнесом.

Після квітневих виборів було виразно помітно, що єдиним шансом для опозиції є співпраця. Як вона формувалася?

Вони почали домовлятися. Але треба пам’ятати, що в Молдові альянси заборонені. Після 2007 року Компартія заборонила їх, оскільки вона готувалася до генеральних виборів, а альянси набирають досить високі проценти голосів. Відповідно, треба було зменшити можливості альянсам проходити до парламенту – це по-перше. А по-друге, зменшити шанси політичних партій пройти по одній. Відтак заборона залишається, але на нинішній момент ми бачимо вже серйозну координацію між цими трьома партіями, яку навіть не можна було собі уявити рік тому.

Яким є вплив Росії на політичний процес у державі?

Вплив Росії у Молдові присутній. Але ми повинні розуміти, наскільки саме вплив Росії є фактором на виборах. Тут є три елементи. Перший – це придністровський конфлікт, сепаратистський конфлікт, який практично відкрито підтримується Росією і використовується, в тому числі, на виборах у Республіці Молдова. Другий – це прямий політичний вплив. Третій – економічний вплив, в першу чергу – газ. Через газові кризи Молдова пройшла кілька разів, у нас їх було, здається, три.   Перший та другий елементи використовують, і вони мають вплив настільки, наскільки хоче Компартія Молдови. Якщо вона готова до впливу Російської Федерації в цьому сенсі, вона підтримає такий вплив РФ. В результаті ми бачимо симбіоз Компартії та інтересів РФ, який виливається на виборах у Республіці Молдова та у відносинах з ЄС. Якщо ви пригадаєте, перед самітом ЄС–Росія радник президента РФ Сергій Приходько сказав дуже ясно: якщо ЄС хоче піднімати питання Грузії та Осетії, ми почнемо піднімати питання Румунії та Республіки Молдова. Тобто внутрішня ситуація у Молдові, навіть неіснуючий вплив Румунії на вибори у Молдові, використовується у геополітичній ситуації. Відповідно, те, що комуністичний президент Республіки Молдова робить постійні поступки Російській Федерації, починаючи з вересня 2008 року, по питанню Придністров’я, дає підтримку йому з боку Москви. Ви бачите, що в цій ситуації є дійсно два актори. Тобто вплив РФ у Молдові такий, якого хоче другий актор. Цілком ймовірно, ми могли б бачити іншу ситуацію: бути свідками європейської інтеграції, з одного боку, а з другого – дійсно погіршення ситуації придністровського конфлікту. При цьомуми повинні розуміти, що навіть таке погіршення не може бути занадто великим. Не треба драматизувати. РФ не піде на другий варіант Абхазії та Південної Осетії, їй це невигідно. І треба взяти до уваги фактор України. Могла би відбутися, скоріш завсе, ізоляція Придністров’я. Можливо, цей сценарій не такий поганий. Тому Комуністична партія або не бачить цього, або швидше за все, використує свої відносини з РФ виключно у передвиборчих цілях.

Найближчим часом реально повернутися до розмов про урегулювання ситуації у Придністров’ї?

Ні, це зовсім неможливо. Я вам це кажу як людина, яка брала участь у двох державних комісіях по врегулюванню Придністровського конфлікту. В тому числі я був одним з офіційних перемовників (оскільки я працював у МЗС по питаннях ОБСЄ та Придністровського конфлікту). Рішення конфлікту швидко не відбудеться.

Проблема з боку Тирасполя?

Тирасполь – не проблема, проблема з боку Москви. Вона не зацікавлена на цей момент міняти статус-кво. Немає мотивації, при якій вона змінила б своє рішення по придністровському конфлікту. Вона нічого не виграє, якщо вирішиться цей конфлікт. Вона виграє тільки у тій ситуації, при якій утримує його в якості важеля тиску на Республіку Молдову, а також на Україну. Тому нестабільність Придністров’я – проблема для України. А навіть статус-кво Придністров’я є проблемою для України в контексті Криму.

А можливість зміни влади у Придністров’ї?

Тепер, звичайно, неясно, що відбудеться у Придністров’ї, оскільки Смірнов притримувався влади у справжньому стилі Лукашенка або навіть гірше. Там досить серйозна диктатура, ми не можемо говорити про демократію навіть близько. З іншого боку, тепер з’явився конкурент Смірнову, і він давно відомий. Було зрозуміло, що це один з лідерів, Євгеній Шевчук, з боку групи бізнесу, яка більше зацікавлена у розв’язанні конфлікту, ніж у цього підтримці. Незрозуміло, наскільки Шевчук може вирішити це питання в кінці року, коли будуть вибори у Придністров’ї. Але ж не можна говорити про нормальні вибори у регіоні, який є сепаратистським, і де вертикаль влади ще жорсткіша, ніж у Молдові. Є, звичайно, й російський фактор:наскільки Росія підтримує Шевчука або підтримуватиме його. Якщо Росія буде зацікавлена у змінах, цілком можливо, вони поставлять Шевчука. Якщо ні, можливо вони залишать Смірнова. Але не можна не враховувати третього фактору: вони можуть поставити Шевчука і контролювати ситуацію, як і раніше.

Як ви вважаєте, чи зацікавлений Смірнов у тіснішій співпраці з Україною, ніж з Росією?

В принципі, так, з економічної точки зору, оскільки Україна ближче, а Росія далеко. Відповідно, він зацікавлений у вирішенні власних економічних питань з акторами політичного життя з України. В України, таким чином, є можливість впливати на ситуацію у Придністров’ї.