Український журнал - 9/2009

Українське відзначення Полтавського ювілею

   Текст: Олег Коцарев, Харків

   Взагалі, перед „днем Х“ навколо Полтави розгорнулася невеличка інформаційна істерія. З різних джерел, а найчастіше від міської, обласної влади та правоохоронців регулярно надходили дані про українських і російських радикалів, котрі мають приїхати й влаштувати під час урочистостей провокації. Втім, відносно провокативні наміри відверто виголошувалися хіба що на сайті „Антиоранж“.

   День 27 червня виявився дуже спекотним. Може, саме це посприяло тому, що очікуваних масових провокацій не відбулося, попри те, що політично „звихнутих“ громадян було чимало в обох таборах. Із самого ранку про дату в місті нагадували перманентні дискусії полтавчан, велика кількість туристів та туристичний базарчик на Жовтневій вулиці, що на ньому можна було придбати як вишиванки, так і, наприклад, фігуру жінки з соломи на повен зріст. Туристи, як російські, так і шведські, не кажучи вже про українських, були абсолютно миролюбні. Росіяни екзотично виглядали в одязі з написами на кшталт „Міжрегіональний патріотичний громадський рух ,Спадкоємці перемоги’“, дивувалися біл-бордам „Мазепа переміг: українська держава є!“ (після конфлікту з мерією ВО „Свобода“ таки встановила їх по всьому місту) та фотографувалися з пам’ятником Котляревському. Про останнього дехто з північних гостей навіть знав, що це „укрАинский писатель, Наталку-Полтавку написал“.

   Об одинадцятій біля пам’ятного хреста націонал-демократи й праві провели громадську панахиду за українськими козаками, полеглими за незалежність. Представники православної церкви Київського патріархату, Облдержадміністрації, місцевої „Просвіти“, різноманітних козацьких організацій, ВО „Свобода“, УНП, КУН, НРУ та інших структур помолилися за всіх полеглих і провели мітинг. Проросійськи налаштована міська влада та зарубіжні делегації захід проігнорували.

   Потім відбулася жалобна хода через увесь центр міста до ще одного хреста біля каплиці Юрія Переможця. Пройшовши перекритими вулицями, праві встигли продемонструвати свою позицію щодо ювілею і полтавчанам, і туристам. Останні уважно слухали iз заблокованих автобусів вигуки „Слава Україні!“, „Слава Мазепі!“ й „Смерть ворогам!“.

   Єдина ж офіційно задокументована сутичка відбулася не на цих заходах, а на офіційних урочистостях за участю російської та шведської делегацій. Російські активісти стверджують, що на них напали „бандерівці, перевдягнені в козаків“, українські інформагенції свідчать, що сутичка відбулася між самими росіянами. А відео, викладене в інтернеті, показує, що спершу, схоже, справді, зіткнення відбулося між російськими радикалами, які не могли поділити „опудало Мазепи“. Виглядає, що хтось пропонував незграбну конструкцію спалити, а її власник це робити відмовлявся, бо вона, мовляв, дорога. За декілька хвилин уже якийсь український активіст вибив хлистом з рук росіянина плакатик „Мазепа – иуда“. Міліція швидко відновила порядок, але „під шумок“ якийсь „сміливець“ збив кашкет з одного правоохоронця і втік.

   Також на офіційних урочистостях, що відбувалися на полі битви, представники українських правих розгорнули величезний синьо-жовтий прапор. Що ж до самих „проросійських“ урочистостей, треба зазначити, що ЗМІ, котрі їх активно висвітлювали, забули або не помітили такий організаційний нюанс, як дуже погано організоване транспортування глядачів. Недостатня кількість автобусів спричинилася до шалених давок і порушень усіх можливих елементарних норм безпеки.

   Поза сумнівами, „суто українські“ акції 27 червня привернули увагу до неоднозначності трактування цієї історичної події. І не дозволили провести ювілей у зразковому помірковано-малоросійському дусі.