УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 10/2009

Варшава без щита, Київ із розхристаним адвокатом

(Скачати весь номер: 10/2009 [PDF, 2.7 Mb])

   Текст: Ростислав Крамар, Варшава

 

   Неприємно усвідомлювати, що сусід, із яким маєш кепські стосунки, почуває себе дедалі впевненіше, а до того ж отримав чергову нагоду позловтішатися з твоїх невдач. Та мимоволі зітхаєш із полегшенням, коли такий сусідонько опускає націлену на тебе з-за паркана дубельтівку. Приблизно так можна передати змішані відчуття тієї частини поляків, які позитивно оцінили новину про нерозміщення на території Польщі і Чехії американської протиракетної системи оборони (ПРО). Цей сегмент польського суспільства переконаний, що рішення Вашингтону, оголошене 17 вересня, послаблює напругу в стосунках з Росією, яка готова була наїжачитися проти Польщі балістичними ракетами.

   За даними опитування, проведеного на замовлення впливової газети „Rzeczpospolita“, 48 відсотків анкетованих поляків задоволені тим, що  протиракетного щита на польській землі не буде. Ще більше (58 відсотків) вважають, що його відсутність ніяк не вплине на стан безпеки країни. Водночас значна частина опитаних суворо оцінює інші аспекти цієї події. Відмова від ПРО, – переконані вони, – це програш польської дипломатії, передусім у протистоянні з Росією.

   „Єдина столиця, де тепер тріумфують, – скрушно зауважують у місті над Віслою, – Москва“.

 

 

Грім із не зовсім ясного неба

   Розмови про те, що США можуть переглянути свій план розміщення в Європі ПРО, точились у Польщі не перший місяць. Утім, до останнього моменту в дискусіях на цю тему домінувало переконання, що кінцеве рішення американці приймуть нескоро. Більше того, прихильники розміщення протиракетної системи, попри не надто оптимістичні прогнози скептиків, завзято твердили: „Щит буде!“. Характерний приклад – спеціальна рубрика на популярній інтернет-вітрині gazeta.pl, присвячена темі ПРО і побудована за принципом „питання-відповідь“. Під запитанням „Чи американці можуть відмовитися від спорудження щита?“ ще й тепер можна прочитати: „Американці, як правило, дотримуються договорів“.

   Не дивно, отже, що повідомлення про рішення США для переважної більшості поляків стало неабиякою несподіванкою.

    Щодо політиків, то ефект несподіваності можна порівняти хіба з громом серед ясного неба. Мабуть цей грім не був би настільки оглушливим, якби не фатальний збіг обставин: дата оголошення Вашингтоном свого рішення. 17 вересня – день, що записаний у польській історії кольором жалоби. Саме цьогоріч сумну дату вторгнення у 1939-му на територію Речі Посполитої радянського війська відзначали з підкресленою скорботою. Вперше, з часу повалення в Польщі комунізму, рік, що закінчується дев’яткою, припав на каденцію президента правих переконань. Лех Качинський, відомий своїм трепетним ставленням до дат національної мартирології, надав 70-літтю „золотого вересня“ виміру загальнонародного дня скорботи. Особистою присутністю та промовою біля варшавського пам’ятника Полеглим на Сході, президент неабияк підняв статус цих щорічних відзначень. І треба ж такому статися, що саме в той день, коли Польща занурилась у спогади й рефлексії, спричинені роковинами національної катастрофи, надійшла неочікувана вістка з Вашингтона.

 

 

Дивіденди на поразці

   Серед коментарів, які негайно посипалися з усіх медіа, виразно бракувало висловлювань представників уряду, а передовсім його голови Дональда Туска. Предостатньо натомість було вкрай критичних голосів з опозиційних йому політичних середовищ, зокрема й з оточення президента.

   Судячи з мовчання прем’єра, яке підозріло затягувалося, а також із непереконливих пояснень міністра закордонних справ Радослава Сікорського, в уряді запанувала розгубленість. Запевнення міністра в тому, що нічого поганого для Польщі не сталося, радше навпаки, лише роздражнювали політичних опонентів партії влади. Й без того напружені стосунки правоцентристської урядової коаліції та сформованої правими президентської вертикалі ввійшли у чергову фазу ускладнення. „Йшлося ж не тільки про щит, – докоряє прем’єрові віце-шеф Бюро нацбезпеки Вітольд Ващиковський, – а про цілий комплекс гарантій національної безпеки“.

   „Де був Туск у ніч на 17 вересня, коли з ним хотів розмовляти Обама? –обурюється Роман Карський, опозиційний політик. – Спав? Пив?“. „А може, грав у футбол?“ – допікають прем’єрові праві, натякаючи на його спортивне захоплення. „Мабуть поряд не було перекладача“, – висловила свій здогад соціал-демократка Йоланта Шиманек.

   Критикуючи уряд, праві та соціал-демократи як ніколи були одностайними. З протилежних боків політичного спектру лунали голоси про поразку уряду, сформованого правоцентристською „Громадянською Платформою“. Дехто поспішив заявити, що кабмін Туска повинен піти у відставку. Мовляв, треба відповідати за втрату Польщею ролі важливого гравця на європейській політичнійсцені. Павел Коваль, депутат Європарламенту від пропрезидентської партії „Право і Справедливість“ нагадав про те, як довго польський уряд торгувався зі США щодо умов розміщення протиракетного щита. Він упевнений: „На рішення Обами мала вплив нерішучість Туска!“. Пригадали голові кабміну й невдало вибрану дату для передачі американцям додаткових вимог. У 2008-му варшавські бюрократи не знайшли „кращого“ дня для неприємної процедури, аніж ... 4 липня – День незалежності США.

   Щодо одного з найбільших ентузіастів ПРО, президента Л.Качинського, то він переконаний: „Жодні запевнення в тому, що ситуація покращилась, а не погіршилась, нічого не дадуть. З точки зору Польщі – це дуже погана подія“.   Судячи з висловлювань політиків лівоцентристського „Союзу лівих демократів“, там не знехтували нагодою заробити якомога більше політичних дивідендів на роздмухуванні скандалу. Попри те, що СЛД ніколи не був палким прихильником американського щита, на горіхи від нього дісталося як урядові, так і „проамериканській“ ПіС. Мовляв, уряд здивований рішенням США, отже там або дипломати погані, або ж Америка не вважає Польщу солідним партнером, хоч у цьому переконувало оточення Л. Качинського.

 

 

Тож на кого теперможна розраховувати?..

   Пригасити пристрасті спробував авторитетний у Польщі американський політолог польського походження Збіґнєв Бжезінський. Появу рішення щодо ПРО нефортунного 17 вересня він пояснив звичайною бюрократичною недбалістю. Коментуючи ситуацію, політолог наголошував на тому, що для американців протиракетний щит ніколи не був антиросійським проектом, та поляки розуміли це інакше.

   А що ж на все це рядові польські громадяни? Світові медіа, стежачи за польською реакцією на американське рішення, неодноразово цитували газету „Факт“, що видається у Варшаві. 18 вересня це видання побачило світ з таким-от заголовком на першій сторонці: „Зрада! США продали нас Росії!“. Автор резонансного тексту, зокрема, запитує від імені усіх поляків: „За що наші солдати гинули в Іраку?“. В іншому місці він безапеляційно заявляє: „Тепер можемо знову розраховувати тільки на себе“. Здається, на непольського читача текст зробив набагато сильніше враження, аніж на читацьку аудиторію в РП. Чому? В Польщі нікому не треба пояснювати, яку саме нішу займає це аж занадто кольорове видання...   Однозначно, що польська громадська думка поділена. Принаймні для половини поляків розміщення ПРО на їхній землі було б серйозною загрозою безпеці держави. Та з іншого боку, досить багато поляків ніяк не готові повірити в те, що зголоднілий російський ведмідь, хапнувши за пальці, не вхопиться й за простягнуту йому назустріч руку...

   У всій цій ситуації довкола протиракетного щита є ще один, менш помітний аспект. Невщухаючі чвари серед польських еліт ослаблюють позицію Польщі як гравця у світовому політичному клубі. А це, своєю чергою, не може не відбитися на її амбіціях бути європейським адвокатом України. Я не переконаний, що саме для Варшави наслідки її опускання в „третю лігу“ будуть найдошкульнішими...

 

Український журнал