УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 10/2009

Віра Вовк: „Сьогоднішня Україна схожа на Бразилію: егоїзм, корупція, лінивство…“

(Скачати весь номер: 10/2009 [PDF, 2.7 Mb])

   Спілкувався: Олег Коцарев, Ріо-де-Жанейро – Харків 

 

 

   Віра Вовк – українська письменниця, що мешкає в Бразилії. Її справжнє прізвище – Селянська, точніше, важко навіть сказати, яке прізвище справжніше, адже дід пані Віри був так само Вовком, але, ставши священиком, вигадав собі „псевдонім“ Селянський, бо вирішив, що Вовк звучить не надто по-пасторськи.

   Віра Вовк народилася 1926 року в Бориславі, дитинство провела у Карпатах і на Прикарпатті, а потім пережила цілу еміграційну одіссею. Спершу був виїзд до Німеччини – там її батько загинув у сумнозвісному бомбардуванні Дрездена, а Віра з матір’ю вижили. Потім вони змогли вибратися з небезпечних руїн Рейху до Бразилії. Чудово опанувавши німецьку та португальську мови й культури (в Бразилії стала професором німецької літератури), мандруючи світом, Віра Вовк не тільки зберегла власну ідентичність, а й стала однією з найяскравіших авторів української літературної еміграції. Вірші, проза, драматургія, численні переклади (в тому числі й української літератури на португальську мову) спершу прославили її у середовищі діаспори. Формально не будучи членом Нью-Йоркської групи, Віра Вовк активно співпрацювала з її учасниками, публікувалась у спільних антологіях, її зобразив ЮрійСоловій на картині „Нью-Йоркська група“.

    Минулого року Віра Вовк стала лауреаткою Шевченківської премії. На отримані гроші Віра Вовк планувала створити фонд сприяння перекладам української  літератури мовами світу. Про те, що з цього вийшло, про нові книжки, про Україну і Бразилію та багато про що іншого пропонуємо у короткому інтерв’ю, проведеному з письменницею електронною поштою. 

 

 

Пані Віро, про вашу прозу часто говорять, що в ній багато від поезії. Що для вас важливіше – проза чи поезія? І що приємніше писати?

Для мене найважливіша поезія, бо в ній можна найбільше сказати невисказаного.

 

Що зараз пишете? Чи плануєте якісь нові книжки?

Пишу вірші. Мабуть, вийде друком збірка „Пісня Сирени“. А нещодавно з’явилася в Україні „Маскарада“ – збірка коротких оповідань (люблю „щільну форму“). Іще на черзі „Тотем“ – збірка повістей, яка має вийти також у видавництві „Факт“, але вони ще не кажуть, коли саме.

 

Що для вас означає Шевченківська премія? А взагалі визнання – як читацьке, так і офіційне? Вам важить, як сприймають тексти Віри Вовк, а чи писання є самодостатнім?

Я живу, наче Робінзон. Хоча, звісно, Шевченківська премія була мені важливою як визнання Україною моєї літературної діяльності, але важливішою була вона для нашої спільноти в Південній Америці, яка завжди на маргінесі серед інших етнік. Очевидно, в першу чергу треба, щоб усе, що пишу, подобалося Вірі Вовк…

 

Розкажіть про ваш проект фонду на підтримку перекладів української літератури мовами світу? Чи виявили державні установи підтримку цій ініціативі?

„Фонд імені Григорія Кочура“ провалився зі смертю Анатоля Перепаді, що був його головою. Гроші лежать заморожені в „Турботі“. Коли буде можна їх вибрати, частина піде на видання спадщини Григорія Кочура, а решта – на пересилку моєї бібліотеки до Києво-Могилянської Академії, яка вже отримала біля 1500 видань. Державні установи не виказали зацікавлення жодною з моїх ініціатив. Сказали делікатніше, що на них немає коштів.

 

Нещодавно ви організували видання антології сучасної української поезії в португальських перекладах „Лоза“. У зв’язку з цим – як вам взагалі сучасна українська література, її різноманітність, художня досконалість і тенденції?Сучасна українська література – цікава, відважна, володіє великою призмою різних мистецьких технік, але деколи вона агресивна не там, де треба. Є багато справ, які слід фронтально атакувати, але не, наприклад, Ісуса Христа чи українську мову (за таку творчість Комуністична партія погладила б по голові). Парафразуючи слова Григорія Кочура про вимоги до перекладачів, скажу, що у високій літературі „разом із талантом і відвагою має йти добрий смак“ та додам: і повага до світлих істин. Особисто я не маю нічого проти вульгаризмів, якщо вони на місці, але коли ні, то не варто думати, ніби вони самі по собі свідчать про геніальність.

 

А яке враження справляє сама сьогоднішня Україна?

Сьогоднішня Україна зовсім схожа на Бразилію: проліферація партій і кандидатів на президента, егоїзм, корупція, лінивство, брак справжнього патріотизму…

 

Ваші тексти писано доволі специфічною мовою та правописом, якими зараз в Україні користуються нечасто. Це принципова позиція чи просто органічна для вас манера письма?

Я користуюся дореволюційним правописом Голоскевича, бо сьогоднішній – штучно створений для асиміляції з російським.

 

У творах Віри Вовк постійно відчутна музичність. Яку музику ви любите?

Люблю класичну музику (Бах, Шуман, Вілла-Лобос) і народну. Джаз, рок та інші подібні стилі вважаю мелодійно й гармонійно вбогими.

 

Що для вас Бразилія? А латиноамериканська культура? І як це все поєднується з німецькою літературою, професором якої ви є?

Бразилія – дуже багата в культурному вимірі. Вважаю її літературу цікавішою від німецької, яка, на мій погляд, на якийсь час „вичерпалася“. Однак моя „ділянка“, cередньовіччя, ще й досі повна чару, містерії.

 

У ваших книжках можна легко, принаймні як на українське око, помітити елементи „латиноамериканської“ манери письма, „магічного реалізму“ і подібних речей. Ви свідомо апелюєте до місцевих літературних традицій чи це просто такий собі екзотизм або взагалі суб’єктивне зовнішнє враження?

Напевно, в мене мусять бути якісь впливи середовища, в якому живу, але гадаю, що взагалі моя манера писати з природи більш „фантастична“, ніж реальна чи, скажімо, психологічна. Ось психолог з мене ніякий. Або: свідомий психолог.

 

Чи доводилось вам страждати на ностальгію за батьківщиною? І який ваш рецепт порятунку від неї?

Порятунком від ностальгії за батьківщиною є праця для неї…

Український журнал