УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 11/2007

Аляксандр Мілінкевіч: Ми воюємо за свободу, а воювати треба за незалежність

(Скачати весь номер: 11/2007 [PDF, 2.7 Mb])

Спілкувалася Валентина Люля, Прага 

Аляксандр Мілінкевіч, лідер білоруської опозиції, вірить, що Білорусь стане європейською країною та захоплюється поступом України на шляху створення демократичного суспільства. Під час своєї поїздки у Прагу головний білоруський опозиціонер розповів «Українському журналу», які зміни чекають на Білорусь, якщо демократичні сили переможуть режим чинного президента Лукашенка. Пане Мілінкевич, якою, на вашу думку, є нинішня ситуація в Білорусі?Після минулорічних президентських виборів у Білорусі влада перестала почувати себе комфортно. Вона почала нервуватися і стала ще агресивнішою, що проявляється в посиленні репресій, арештах супроти опозиції. В першу чергу це стосується молоді, тому що студенти — це головна опозиція. Влада хоче повернути в країну страх, але вона втратила головний ресурс впливу на суспільство — телебачення, яке вже не має довіри людей. Нині, як тільки по ТБ скажуть, що цей-от поганий, то люди відразу думають: «Ага, він хороший», — і навпаки. В науці цей процес називається негативною адаптацією. Чи не на шкоду опозиції те, що багато її учасників виїхало за кордон?Мені часто кажуть: «Мілінкевич, що ти робиш?! Найактивніших відправляєш за кордон». Але я переконаний, що в нас багато людей з хорошими головами і гарячими серцями, але вони не мають досвіду. Тому дуже важливо, щоб вони вчилися і переймали досвід іноземних колег. Зараз нам допомагає дуже багато країн: Чехія, Польща, Україна, Литва, Естонія. Євросоюз намагається допомогти, але іноді просто не знає, як це зробити. Білоруські громадські організації режим Лукашенка не реєструє (за участь у незареєстрованій громадській організації в Білорусі передбачена кримінальна відповідальність і навіть ув’язнення — ред.) і, відповідно, вони не мають банківських рахунків. Але дуже важливо усвідомлювати, що зміни відбудуться завдяки нашій праці. Ми дуже вдячні за допомогу, яку отримуємо із закордону, але якщо ми самі нічого не будемо робити у себе вдома, то нічого не зміниться.Я абсолютний оптиміст. Знаю, що більшість людей зробить усе, щоб відновити дорогу в Європу. Я впевнений, що в майбутньому Білорусь буде в ЄС, хоча розумію, що це буде нелегко.  Якою в останній період є поведінка Москви стосовно Мінська?Після останніх виборів Москва дуже активізувалася. Треба ж розділити опозицію і створити проросійський блок. Москва із задоволенням замінила б Лукашенка вже зараз, але ще не має свого кандидата на цю роль. Тоді відбудеться не пряма інтеграція Білорусі, а інкорпорація. Ми воюємо за свободу, а насправді треба кожен день воювати за незалежність. Не боїтеся розчарувати людей, які вам повірять?Розчарування може статися, коли ми прийдемо до влади і не встигнемо швидко зробити зміни. А стан економіки погіршується, коли починаєш робити реформи. Це як хірургічна операція — на початку важко, потім легше. Тому дуже важливо, щоб відразу було видно маленькі успіхи, щоб негативні наслідки реформ не відбилися на людях. Може в нас немає таких проблем, як в Україні, у нас немає такої різниці — Схід-Захід, але є інші. Багато добрих речей, які зроблено в Україні, ми повинні перейняти, а погані не повинні повторювати. Що, на вашу думку, найскладніше в процесах перетворень?Я думаю, що найскладніше — це перехід до ринкової економіки, процедура приватизації. Тут можна наробити великих помилок. Це необхідно для динаміки економіки, але небезпечно з огляду шкоди, завданої людям, коли їх обманюють, коли один отримує, а інший залишається бідним. Отут ми повинні бути дуже обережними. В Білорусії практично немає свого серйозного капіталу, в нас немає середнього класу, немає багатих людей, які б взяли участь у приватизації. І коли розпочнеться приватизація, то скоріш за все, може трапитися так, що її учасниками будуть іноземці. Коли конкурси будуть відкритими, то будуть й різні покупці. Але повністю продати країну, і не мати нічого для місцевого капіталу, який більш патріотичний, але не такий багатий, також не можна. Я думаю, на початку ми будемо приватизувати неприбуткові об’єкти, з тим, що працює, не треба поспішати.Білоруське село не було реформовано. Фактично, залишилися радянські колгоспи. Зараз білоруська влада, для кращої звітності, приліплює бідні колгоспи до багатих. Критична ситуація і з ринком збуту. Сьогодні та продукція, яка ще виробляється на білоруських підприємствах, є неконкурентоздатною. І хоча основним ринком є російський, але й там вже ці речі важко продати, тому продукція просто залишається на складах. Чи не лякає вас досвід України, коли після ейфорійного стану перемоги, стався розкол у таборі помаранчевих, почалося поливання брудом вчорашніх соратників?Коли в країні немає диктатури, то може бути два-три кандидати і вони є відображенням громадської думки в суспільстві. Головне — дати людям правдиву інформацію. Білоруська владна пропаганда навіть так і каже: «Бачите, що в Україні сталося, так от — демократи те саме хочуть зробити і в нас». А ми хочемо, щоб життя стало кращим і цивілізованішим, хочемо успіхів і дуже їх очікуємо. Кожен народ має свою долю і сам її вирішує. Та перше, на що я хочу звернути увагу, що для нас дуже важливо — це те, як Україна пішла великими кроками вперед. Ми зацікавлені у тому, щоб вона стала демократичнішою, стала справді європейською, багатшою, бо тоді і нам буде легше. Я розумію, що в Україні ситуація непроста, крім того, що йде боротьба за демократію, за європейськість, йде й боротьба кланів, йде боротьба олігархів. Це все є. Я просто бажаю українському народу зробити сумлінний вибір у згоді зі своїм серцем і розумом. І бажаю, щоб український народ не розколовся на дві частини, щоб все-таки зрозумів, що це одна нація, чудова нація з великою культурою, братня нам нація.

Український журнал