УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 12/2009

Микола Рябчук: „Люди, які бояться Європи чи Америки – зазвичай там не були”

(Скачати весь номер: 12/2009 [PDF, 2.4 Mb])

   Спілкувався: Ігор Ісаєв, Варшава

 

   17 листопада в Брюсселі укладено лист про намір створення спільної миротворчої бригади Литви, Польщі й України. Його підписали представники оборонних відомств трьох країн: Раса Юнкявіченє, Станіслав Коморовський та Валерій Іващенко. Міжнародна дивізія налічуватиме 4,5 тисячі військовослужбовців, а її штаб-квартира знаходитиметься в Любліні. Попередня готовність декларується на 2011 рік, проте в ЄС на створення подібних бригад йде близько семи-восьми років.

   Ініціатором проекту виступила польська сторона, вона ж буде головувати в бригаді. Українці й литовці визначать своїх офіцерів для керування бригадою, однак їхні солдати поза навчаннями та місіями перебуватимуть у власних дивізіях. На думку міністра оборони Польщі Богдана Кліха, створення спільної польсько-литовсько-української бригади – це найважливіша військова ініціатива в усій польській східній політиці. За його словами, проект корисний для всіх сторін: для східних сусідів Польщі, особливо для українців, – це шанс наблизитися до стандартів структур НАТО, а для Польщі така співпраця допоможе стабілізувати стосунки з найближчими сусідами. 

 

 

 

Що спільний з Польщею і Литвою контингент значить для України?

Я позитивно оцінюю ідею створення такої спільної бригади, однак також хочу сказати, що не варто надто переоцінювати цю подію. Це не перший такого роду проект співпраці України з НАТО, їх реалізовувалося вже досить багато. Це допоможе модернізації і вестернізації збройних сил України. Зараз у офіційного Києва є певні труднощі в плані такої співпраці, оскільки опозиція досить ефективно блокує подібні програми, тому я не впевнений, чи саме цей проект буде затверджено українським парламентом.

 

Чи використовуватиметься ця спільна бригада у миротворчій місії в Афганістані? Адже останнім часом і в США, і в країнах ЄС, і в Україні йде дискусія про присутність військових контингентів в Афганістані?

Я не вважаю, що цей батальйон буде створено саме для участі в операції в Афганістані, хоча союзницькі умови передбачають участь в усіх операціях НАТО. Але на даний момент Україна не є членом НАТО, тому функції цього батальйону, я думаю, обмежаться операціями на європейському континенті. Разом із тим я не драматизував би участі українського миротворчого контингенту в операції в Афганістані, адже всі солдати-українці, які там знаходяться – добровольці, причому такі, що пройшли солідний конкурс (на відміну від радянських часів, коли десятки тисяч людей посилалися до Афганістану незалежно від їх волі). Тому я не ототожнював би створення такого контингенту з афганською операцією, хоча, напевне, такі спроби з боку опозиційних політиків будуть.

 

Польська сторона одностайно говорить, що такий спільний проект допоможе в процесі євроатлантичної інтеграції України. Однак з уст українських політиків можна почути вираз „галопом до Європи”, адже, на їхню думку, політика євроінтеграції часто суперечить національному інтересу України. Наскільки це так?

Термін „галопом до Європи” вживають ті політики, які тієї Європи ніколи не бачили й не розуміли. Це величезна проблема, що наше суспільство – в тому числі й наштеперішній політичний клас – жило в такому ізольованому, віртуальному світі, де вони засвоїли певні стереотипи, які зараз дуже важко подолати, особливо, коли немає на те бажання. Моє особисте спостереження – люди, які бояться Європи чи Америки – зазвичай там не були, вони не знають жодних іноземних мов. З іншого боку, висловлювання „галопом до Європи” має певний резонанс, адже твердження про євроінтеграцію надуживалося сьогоднішніми політиками, які більше про це говорили, ніж робили, чим і скомпрометували себе. З цим ми повинні погодитися, стверджуючи, що на даний момент Україна неготова вступити до Європейського Союзу, і, можливо, меншою мірою, до НАТО. Однак у цивілізаційному сенсі – це невідворотний процес, і це єдиний шлях України, якщо вона хоче бути демократично розвиненою державою.

Український журнал