Український журнал - 12/2009
Тіні в раю
(Скачати весь номер: 12/2009 [PDF, 2.4 Mb])Текст: Владислав Ґрешлик, Пряшів
Багато цікавих явищ можна побачити там, де зустрічаються дві чи більше культур. Так, наприклад, було колись із західноукраїнським іконописом на теренах України, Польщі, Словаччини, Угорщини, так є й нині із сучасними митцями цих країн. На відміну від попередніх століть, питання центру та периферії щоразу більше стирається. Тепер митці створюють свої власні столиці.
Належить до таких і Мартин Збоян (1960) – живописець, графік, випускник Празької Академії мистецтв, викладач Пряшівського університету, учасник багатьох колективних та персональних виставок у Словаччині, Україні, Чехії, Польщі, Італії, Франції та ін.
Перші сім років життя, проведених у тоді ще майже повністю русько-українському містечку Міжлабірці, з його провінційним непоспіхом, дзвонами двох церков та східною назагал культурою, глибоко вкарбувалися в підсвідомість майбутнього митця.
Є творці, що шукають натхнення чи не по всьому всесвіті. А є митці, яким достатньо невеликого саду. Є ті, хто в дереві бачать ліс, а в камені – гарячу магму й процеси горотворення. Десь тут, мабуть, варто шукати образність та візуальну поетику Мартина Збояна. Його рукотворний світ відображає явища світу довколишнього, в їх взаємозв’язку з людиною.
Ефемерні фігури ангелів з іншого, та все ж близького нам світу зустрічаються з захисними рефлексами природи. Вогонь очищає. Отже, горить не лише камінь – палає місто, вся країна. Коди художника такою мірою таємні, що їх не завжди можна зрозуміти. Нова подорож простором та часом відкриває браму до незнаних просторів.
Творчості Мартина Збояна притаманна безперервність розвитку. Її майже всю можна включити в тематичне ціле: екологія Природи і екологія Духу. Райські ідилічні мотиви – немов передчуття потопу та інферно. Рух і світло. Божественне творіння і його результат. Катарсис страждання на хресті і під хрестом. Хрест-навхрест. І знову блукання нескінченним колом. Мартин Збоян – майстер світла і тіні. Сміливо намічені форми контрастують з ніжно-м’якими, майже непомітними переходами між просторами та світами в тумані трансцендентності. Унікальність їхнього кольорового рішення неможливо переповісти.
Захоплення долею людини, переломними моментами її життя спрямувало Збояна не лише до біблійних мотивів, але й до авторів, які також намагалися передати їхню суть по-своєму. Екстатичність Грюневальда, екзистенційність картин Бекона та споглядальність ікони є нині найочевиднішими художньо-філософськими орієнтирами Мартина Збояна.
Збоян належить до покоління художників колишньої Чехословаччини, які заявили про себе на виставках другої половини 80-х років ХХ-го століття. Зі словацьких авторів згадаймо бодай же Йозефа Шрамка та Івана Чудая. Автор ще під час навчання в Празькій Академії мистецтв був безпосередньо обізнаний з чеським мистецьким середовищем, особливо з творчістю Владіміра Боудніка та інших митців-нонконформістів. Та й співзвучність пошуків Збояна з творчістю таких майстрів, як Антоніо Тапіес, Роберто Матта і постмодерністськими експресіоністичними тенденціями невипадкова.
Інтерес до кольору як основного засобу виразу для Збояна з роками все більше й більше посилюватиметься. Його творчість в першій половині 90-х зосереджена переважно на екологічній проблематиці та міжлюдських взаєминах. Виразні динамічні лінії, контури об’єктів, деформація гострих форм передають суспільну агресію до всього живого. Це мотиви, що їх іноді в прихованій формі подибуємо в багатьох митців. Вони присутні постійно – навіть у таких художників як Леонардо, Гойя, Пікассо, Тівадар Костка-Чонтварі, Міхал Габріель чи Даніел Бруновський. Хоча Мартин Збоян працює і в техніках графіки (передусім офорту та сухої голки), слід наголосити, що передовсім він залишається співцем та ідеологом кольору. Тут допустимі паралелі з іншими художниками, які, заглибившись у колористичні пошуки, з часом прийшли до абстракції. Переважає трансцендентність синього і всеспопеляюче очищувальне полум’я червоних і оранжевих тонів.
Прагнення до поєднання проявів різних часів і просторів привело автора до активного використання рами як автентичної, невід’ємної частини образності та композиції картини. Аналогія з іконами, середньовічним живописом на дерев’яних дошках та творами модерну є закономірною. Спорідненість давніх епох і сучасності проявляється також у частому повторенні мотиву Голгофи та Страстей Христових.
Нинішня, найновіша творчість Мартина Збояна – повернення до виражальних засобів алегорії та символізму. Іноді – з християнськими алюзіями, іноді – з загадковою невизначеністю потаємних проявів буття на межі органічної абстракції. Гармонійно-грайливий пастельний колорит та стриманий і витриманий рукопис повертають нас далеко назад, кудись аж до райських співзвучності та гармонії, до швидкоплинності світу i того світла, що його послав нам колись Творець.
