УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 12/2009

Продати себе на запчастини (Таємниці українського „чорного“ ринку людських органів)

(Скачати весь номер: 12/2009 [PDF, 2.4 Mb])

   Текст: Андрій Лаврик, Київ

   редактор журналу „Український тиждень“,

 

   Цих людей об’єднує відчай в очах. З того часу, як економіка країни посунулася до прірви, їхні руки та мізки стали нікому не потрібні. Єдина надія – власні нирки і печінки.

 

    На „чорному“ ринку вартість донорської нирки подекуди сягає 40 тис. євро – шаленої суми для більшості громадян України, середня зарплата в якій не перевищує 200 євро на місяць. Благо, стараннями ЗМІ, що „розкрутили“ декілька трансплантаційних скандалів, про країну складається враження, ніби тут можна купити-продати людський орган ледь не на кожному розі.

 

 

Аферисти

   Автор цих рядків без малого рік видавав себе за представника міжнародного синдикату „чорних“ трансплантологів. Для цієї справи зареєстрував електронну поштову скриньку на безкоштовному сервісі, вигадав нехитру легенду („якщо ви нам підходите, ми у вас купуємо“) і дав оголошення на спеціалізованих сайтах. Листи пішли відразу, зміст майже однаковий: „продам нирку або частину печінки, терміново потрібні гроші“. Частину продавців швидко відбраковував: вони вимагали негайно надіслати аванс. Деякі з них погано приховували кримінальні наміри – пропонували передати завдаток у темний час доби на околиці Києва.  

   Інші видавались досить щирими. Молода мати, що збирає на операцію хворій дитині. Бізнесмен середньої руки, якого обікрали партнери, і тепер він не знає, як прогодувати родину. 50-річний чолов’яга каже, що вже поставив на ноги дітей, і хоче пару років пожити по-людськи. 24-річний юнак шукає можливість розрахуватися з банком. Його одноліток заборгував кругленьку суму напівкримінальним структурам і готовий продати будь-який свій орган, щоб ті відчепилися. Після серпня 2008-го таких щодня більше – фінансова криза залишає все менше шансів заробити.Пошукові системи в Інтернеті на запит „продам нирку/печінку“ видають десятки тисяч сторінок. Чимало охочих продати власний кістковий мозок. Але, оскільки при вилученні цієї тканини не потрібна складна хірургічна операція, вартість „товару“ не перевищує 5 тис. доларів.

   Ці люди не знають, що втілити у життя задумане у них – практично жодних шансів. Натомість вони ризикують потрапити до рук шахраїв. Аферисти працюють за примітивною схемою: запевняють жертву, що підшукали їй за кордоном багатого клієнта, і просять надіслати 100-200 доларів на оформлення документів для виїзду на операцію. Звісно, отримавши гроші, такий-от посередник зникає.    

   Навряд чи справжні „чорні“ трансплантологи шукають потенційних донорів у відкритих джерелах, таких, як Інтернет-форуми чи дошки оголошень. За повідомленнями про можливу купівлю-продаж органів у віртуальному просторі уважно стежить Міністерство внутрішніх справ України, точніше, його Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. Принаймні, коли 46-річна харків’янка дала в Інтернеті оголошення про продаж нирки свого 4-річного сина, за кілька днів на її зап’ястках опинились наручники. Чиновники українського Міністерства охорони здоров’я і правоохоронці запевняють, що „чорного“ринку людських органів в країні не існує. Перші апелюють до медичного факту, що пересадити орган першої-ліпшої людини іншій неможливо, другі – до ефективності своєї роботи. Але народна мудрість говорить: диму без вогню не буває.

 

 

Справа доктора Зіса

   За останні чотири роки органи прокуратури України розслідували 4 кримінальні справи за ст. 143 Кримінального кодексу, пов’язані з торгівлею органами і тканинами людини. Крапку в найрезонанснішій з них – „справі доктора Зіса“ – поставили нещодавно.

   20 жовтня співробітники українського національного бюро Інтерполу передали лікаря-трансплантолога Міхаеля Зіса ізраїльським правоохоронцям. На батьківщині доктора звинувачують в організації угруповання „чорних“ трансплантологів, що скуповувало нирки у незаможних арабів і пересаджувало органи багатим пацієнтам. Вже більше року, як поплічники Зіса отримали вироки і відбувають покарання.

   Міхаеля Зіса арештували 12 жовтня 2007 року в Донецьку на прохання ізраїльської прокуратури. Водночас з’ясувалося, що ізраїльтянин причетний до спроби організації незаконної пересадки  органів у Донецькому центрі трансплантації. За посередництва Зіса удаваний племінник із Донецької області мав віддати „дядечкові“з Одеси нирку й отримати за це 10 тис. доларів.

   Розгляд справи „чорного“ трансплантолога тривав довго і виглядав дивно. Рік тому, 21 серпня 2008-го, Ворошиловський райсуд Донецька виправдав лікаря. Правоохоронці знайшли юридичні лазівки, щоб не випускати Зіса зі слідчого ізолятора, але 29 серпня той же райсуд визнав незаконним подальше утримання трансплантолога в СІЗО і виніс постанову негайно його звільнити. Виправдувальний вирок скасував Апеляційний суд Донецької області 10 березня цього року. „Справу Зіса“ направили на повторний судовий розгляд.

   Від початку українське правосуддя звинувачувало Міхаеля Зіса у злочині, передбаченому частиною 2 статті 149 Кримінального кодексу (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини, скоєні стосовно неповнолітнього, кількох чоловік, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності). За таке правопорушення закон передбачає позбавлення волі на терміндо 12 років. Однак прокуратура швидко перекваліфікувала обвинувачення на „порушення порядку трансплантації органів або тканин людини“ (ч.1 ст. 143 Кримінального кодексу). Врешті решт 20 серпня Міхаеля Зіса визнали винним,засудили до трьох з половиною років ув’язнення, і відразу ж… амністували. Тобто, перед законами України „чорний“ трансплантолог тепер чистий. В Ізраїлі, за словами речника тамтешньої поліції Алекса Кагальського, йому доведеться відповісти на звинувачення у посередництві в торгівлі людськими органами, шахрайстві та отриманні грошей шляхом обману.

   В Україні „чорні“ трансплантологи використовували шпаринку у законодавстві. Якщо у розвинених країнах, у тому числі і в Ізраїлі, добровільним донором може стати тільки близький родич (батько, син, дружина/чоловік тощо), то в Україні дозволено віддавати органи дядькам, кузенам та іншим далеким родичам. Донор і реципієнт перед операцією мають надати шпиталю, де проводиться пересадка, довідку про родинний зв’язок. І лікарі не зобов’язані сумніватись у документі навіть тоді, коли донор і реципієнт очевидно належать до різних етнічних груп.   Зазначимо, що Міхаель Зіс опинився під слідством в Україні передусім завдяки тиску офіційного Єрусалиму. Жоден з українських партнерів „чорного“ трансплантолога фігурантом розслідування не став. Радіостанція „Німецька хвиля“, посилаючись на джерела, наближені до ізраїльського слідства, повідомляє: поліцію цікавить і те, як працювала „схема роботи“ угруповання в Ізраїлі та Україні, і чи не йдеться про змову Зіса з українськими лікарями та протекцію з боку зацікавлених осіб у владних колах України.

   Варто додати, що у серпні цього року, коли донецький суд вирішував долю Міхаеля Зіса, Україна знову опинилася в епіцентрі скандалу, пов’язаного з  трансплантологією. Компанія „Біоінплантант“, підпорядкована українському МОЗ, згідно з результатами розслідування німецького часопису „Der Spiegel“, буцімто замішана у незаконному вилученні тканин у померлих українців і подальшому продажі їх за кордон, де з них виготовляли біоінплантанти. Керівництво компаніїі посадовці МОЗ знову-таки все заперечують, посилаючись на сувору звітність і контроль. Натомість прокуратура Баварії заходилася перевіряти діяльність фірми „Tutogen“ – німецького партнера „Біоімплантанту“.

 

 

У пошуку здорової нирки

   В Україні чи не єдиним об’єктом торгівлі органами є саме нирки. Це пояснюється кількома факторами. Передусім, поширеністю ниркових захворювань і порівняною простотою пересадки нирки. Захворювання печінки не менш поширені, але, по-перше, пересадка печінки набагато складніша – наскільки відомо, в Україні є тільки один спеціаліст, що може робити подібні операції, у світі їх не більше сотні. Втім, спроби купівлі/продажу таки помічались.

   Офіційні посадовці українського МОЗ, заперечуючи існування в країні „чорного“ ринку людських органів, апелюють до генетики: якщо донор не є близьким родичем, шанс, що їхні органи підійдуть організмові реципієнта, дорівнює 1:50 000. Донор і реципієнт мають бути імуносумісними, інакше організм відторгне пересаджений орган. При цьому замовчується факт, що в Україні, як і в цілому світі, легально практикується пересадка наприклад, нирок, від нерідних донорів, після якої пацієнт, щоб пересаджений орган не відторгся, до кінця своїх днів приймає імунодепресанти. Життя вдається продовжити лише на лічені роки, але це краще, ніж швидка смерть.

   Щорічно 1000 українців потребують пересадки нирки. Але в українських медзакладах здійснюють лише близько сотні таких операцій на рік. Той, хто вчасно неотримав донорський орган, приречений на смерть. Здебільшого пересадку роблять від померлого донора, родичі якого не проти вилучення органу. Аби врятуватися,хворі на ниркову недостатність готові на нечесні кроки, наприклад, дати хабара, аби опинитися попереду черги на трансплантацію. Мені відомий випадок (щоправда, я не можу довести його документально), коли юнак „придбав“ таким чином нирку, заражену гепатитом. Серед живих його вже немає.

   За підрахунками експертів Організації Об’єднаних Націй, щорічно у світі проводять 68 тис. трансплантацій нирок, з яких 5-10 % – на „чорному“ ринку. Мова іде 3,5-7 тис.операцій на рік. Здебільшого такі пересадки відбуваються за схемою „трансплантаційного туризму“, коли заможний пацієнт відправляється на операцію до країни третього світу, влада якої на торгівлю органами дивиться крізь пальці.

   Послуги „трансплантаційного туризму“ пропонуються і в Україні. У Києві діє фірма „МедВояж“, що пропонує медичні тури. Вона має офіс в історичному і діловому центрі української столиці – у Музейному провулку. Авторові цих рядків телефоном пообіцяли, що йому пересадять нирку у Пакистані „фахівці світового рівня“. Вартість такого туру – 22,5 тис. доларів. Скільки українців вдало з’їздили за новою ниркою, дівчина на тому кінці дроту розповісти не змогла.

    „МедВояж“ позиціонує себе як донька британської „UM Trading LTD“ (за іншими даними, це – резидент Багамських островів). Має представництво в Стамбулі (Туреччина). Прикметно, що до „переїзду“ в Україну угруповання вже згаданого Міхаеля Зіса, як розповів авторові один з колишніх поплічників трансплантолога, проводило операції саме на тому березі Чорного моря.

   30 вересня турецька поліція арештувала в Стамбулі і Анталії 40 підозрюваних у торгівлі людськими органами. Правоохоронці не виключають, що вони причетні до зникнення дітей.

   Та чи справді заможні українці замінюють хворі органи за кордоном? Генеральна прокуратура України на мій запит відповіла: „Повідомлення від правоохоронних органів іноземних держав про спроби купівлі-продажу органів людини для трансплантації громадянами України до органів прокуратури не надходили“. 

 

Український журнал