УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 12/2009

Імпорт/експорт медицини прикордоння

(Скачати весь номер: 12/2009 [PDF, 2.4 Mb])

   Текст: Олег Супруненко,

   Берегово, Закарпаття

 

   До медицини прямого відношення я не маю, але непряме – даруйте за оксюморон, маю якнайбезпосередніше. Коли я навчався на економічному в Ужгороді, мій найкращий друг Андрій студіював медичні науки в Тернополі. Тож, чимало разів погостювавши в тому файному місті, я міг порівняти складність навчання на медика із легкістю буття студентів-економістів.

 

    Відучившись, товариш став до практичної роботи, і з його розповідей я міг дізнатись про будні сільської медицини в Україні періоду пізнього кучмізму. Згодом Андрій, як і сотні його закарпатських колег, переїхав працювати до сусідньої Угорщини, і нині працює в тамтешній обласній лікарні – відтак, тепер я час від часу дізнаюсь про сучасні тенденції в закордонній медицині.

 

 

Брехня, велика брехня та статистика

   В „український період“ із численних скарг свого товариша за кухлем пива я переконався в правдивості старого твердження про те, що існує брехня, велика брехня та статистика. В той час я і сам працював зі статистикою по економічній лінії, і добре знав термін „франкопотолок“, себто цифри, взяті „зі стелі“. Те, що цифри використаного приватними підприємцями пального чи кількість худоби у домашніх господарствах мають небагато спільного з реальністю, мене не дивувало. Однак знання, що показники захворюваності на туберкульоз чи дитячої смертності так само мають мало спільного з реальним станом, спочатку шокувало.

   Схема була така: вітчизняний Мінздоров’я отримує показники від Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) і намагається мати не гірші. Якщо не вдається зробити цього на практиці, завжди можна покращити статистику на папері. Відповідно, із міністерства надходили накази до обласних управлінь, звідти – до районних і так до усіх ланок медичної машини. Показники мали бути не гіршими, ніж „в середньому по палаті“. На моє наївне запитання – чи може, медики ведуть „подвійний облік“ – один для статистики, інший для внутрішнього користування, аби знати реальні тенденції, Андрій лише сміявся: хто ж стане так „палитись“?

   Кілька разів я пропонував підняти цю тему в пресі, але друг просив не робити цього, допоки він працює в Україні. Коли він емігрував, я звернувся в найсоліднішу газету України з пропозицією дати матеріал про фальшування медичної статистики на точковому прикладі, та отримав відповідь, що робити цього не варто, бо всі про це знають і нічого не мінятимуть. Це вже було в посткучмівський час…

   Нині, на тлі панічних повідомлень навколо епідемії різних грипів в Україні питання статистики виглядає особливо актуальним. Ті, хто до грипової істерії віднеслися скептично, не раз зауважували – кілька сотень смертельних випадків від хвороби, то, звісно, біда. Але і минулого року, і позаминулого було практично те ж саме. Чи не так? Хто його точно знає – якщо ведеться облік не реального стану, а у відповідності до показників „франкоВООЗу“?

 

 

Ви – нам, ми – вам

   Живучи у прикордонні, де все не зовсім так, як у інших, можу підтвердити – що торкається тутешньої медицини, закарпатці давно навчились використовувати близькість до кордонів у власних цілях. Наприклад, вочевидь, першими в Україні, вони стали за кордоном… народжуватись. Пологи в українських лікарнях зазвичай у жінок викликають жах. Тому ще наприкінці 90-х закарпатці проторили шлях до пологових будинків Угорщини. Допомогли їм лікарі-земляки, які й вибудували систему, за якою (це лише один з варіантів) вагітна жінка поселялась в чужій країні за кілька днів до пологів, а потім оформлявся ургентний випадок – мовляв, почались перейми у закордонної гості, і медики надали їй допомогу. Слід відмітити, що угорська медицина, як і українська, не цурається „грошових подяк“ від вдячних клієнтів. Однак порівняння технічного рівня та умов у тамтешніх лікарнях, зрозуміло, йде не на користь наших.

   Відтак, за приблизно ту ж суму витрачених грошей, що пішли б на „подяки“ українським лікарям, можна було народити в Угорщині в незрівнянно кращих умовах – де є теплі палати, гаряча вода, пристойне харчування, і де не вимагають приходити із власним комплектом білизни, набором для огляду та списком усіх необхідних ліків. Це можу казати не з чужих слів, бо не в рідному Берегові, а угорській Ніредьгазі у листопаді 2000 року народилася моя донька Софія – без усяких ускладнень та родових мук.

   В якийсь час лікарі Берегова, найближчого закарпатського міста до Угорщини, так заревнували до успіхів переважно своїх же колишніх колег, що навіть вийшли із закликами у місцевій пресі – мовляв, навіщо ж витрачати гроші за кордоном, за такі самі ми вам і тут пристойно допоможемо. Потік бажаючих народити в Угорщині зменшився, коли у зв’язку зі вступом до Шенгенської зони ускладнився візовий режим. Хоча наприкінці минулого року я раптом отримав електронного листа від незнайомих мені людей – вони прочитали мою давню статтю про особливості народження наших дітей за кордоном, і попросили конкретних порад. Я дав їм координати, а навесні отримав вдячного листа – їхня дитина успішно народилася в Угорщині, щоправда, за суму, значно вищу, ніж колись моя. Заради справедливості мушу відмітити, що конкуренція зіграла позитивну роль, і наразі умови народження в Берегові значно покращились.

   Окрім допомоги в пологах, в Угорщині можна скористатись й іншими медичними послугами. Нещодавно чув рекламу по радіо – якась мукачівська фірма організовує „медичні тури“ до сусідньої країни, із необхідною візовою підтримкою, транспортом тощо.

   Коли грянула нинішня грипозна істерія та з аптек по всій Україні зникли необхідні ліки та марлеві пов’язки, мешканці прикордоння одразу ж поїхали до сусідів, де могли затаритись усім необхідним. Купувати ліки в Угорщині для багатьох хворих на Закарпатті є звичною справою.

   Потік медичних послуг йде не лише у напрямку Закарпаття–Угорщина, але й у зворотньому. Чого нині в області не бракує, так це сучасних приватних стоматологічних кабінетів (на жаль, в інші медичні сфери приватна медицина майже не дійшла). Стоматологічна галузь зробила великий крок, майже позбавивши нас необхідності страждати. Ціни на „зубні“ послуги, звісно, чималі, та все ж не такі високі, як в Угорщині, і тамтешні громадяни це вже оцінили, тому чимала їх кількість лікує зуби у приватних стоматологів, здебільшого у Берегові. А був час (десь середина 90-х), коли й тут був зворотній процес – і ті, в кого водилися гроші, віддавали їх угорській стоматології. Прибічники приватної медицини і вільного ринку можуть використати цей приклад на свою користь: наявність платоспроможного попиту та конкуренція зробили свою корисну справу.

 

Український журнал