Український журнал - 11/2007

Польща: іноземцям-некатоликам перебування заборонене?…

Текст: Лукаш Краєвський, журналіст Gazety Wyborczej, Варшава 

У Польщі до іноземців, навіть до тих, які проживають тут роками, мають сім’ї та навчаються, можуть поставитися як до персон нон-ґрата. Така неприязна політика дошкуляє польсько-українській сім’ї Костжевських, яка щодня боїться насильного розділення.Юрій зустрів Галину завдяки їхній спільній знайомій — Каті. Галина, розлучена жінка з України, приїхала до неї, аби розшукати своїх польських родичів. Катя зауважила, що її подруга подобається вдівцеві Юрієві Костжевському. Зустрічі двох самотніх, українки та поляка, переросли у велике почуття. «Пам’ятаючи свій попередній сімейний досвід, сказала Юркові, що вийду за нього, та за умови, якщо обіцяє не бити. Почувши таке, він зробив великі очі й сказав: “Я на тебе навіть пальцем не кивну”», — згадує Галина.Шлюб узяли в 2000 році. Та сімейне щастя затьмарили працівники польської адміністрації з питань іноземців. «За кожне рішення про перебування у Польщі треба було боротися, а навітьшукати справедливості у відповідному міністерстві. Мене запевнили, що можу навіть не мріяти про громадянство», — ділиться пережитим українка.Для чиновників не мали ніякого значення ані шлюб із Юрієм, ані польське коріння Галининої родини. «Тато родом із околиць Білгораю. Народився в 1930 році у Крехові Вижньому», — розповідає вона. У 1945 році в рамках обміну населенням Галининого батька із сім’єю вивезли вглиб України. Повернення унеможливила крадіжка документів. Проте пані Галині вдалося роздобути шкільне посвідчення батька, метрики членів сім’ї, а у львівському архіві — документи, що підтверджували виселення з-під Білгораю. Зібрала також і свідчення родичів, які проживають у Польщі. Та всього цього для польських чиновників виявилося замало. Вони попросили Галину надати підтвердження про римо-католицьке віросповідання предків із римо-католицької парафії у Крехові. Але ж вони були... православними! Власне ця обставина поставили хрест на мріях про польське громадянство.«Якось, після однієї з розмов у адміністрації, я був наче напівпритомний. Молода чиновниця шпетила мене за те, що я безвідповідальний, бо навіть власного помешкання не маю. Відрізав тоді їй, що це наша особиста справа. Ми з дружиною працевлаштовані, тож собі порадимо», — розповідає Костжевський. У 2002 році Костжевські привезли до Польщі двох Галининих синів — Євгена та Ігора. Невдовзі придбали житло в Констанціні-Єзьорній, що неподалік Варшави. Хлопці почали навчатися у польських школах. Швидко вивчили мову. Коли старший Євген закінчив ліцей, поступив на російську філологію в столичному університеті. Та щойно він став повнолітнім, як адміністрація взялася й за нього.«Некомпетентність та упередженість чиновників спричиняли проблему за проблемою. Врешті-решт цьогоріч чиновники заявили моєму старшому синові: “Повертайся туди, звідки приїхав!”» — схвильовано розповідає пан Юрій. Спочатку адміністрація відхилила прохання 19-річного Євгена про перебування в Польщі. Негативну відповідь він отримав у червні, за два дні перед завершенням терміну дійсності візи. Причому батьків, які регулярно навідувались до адміністрації, аби довідатись, як просувається справа, про такий стан речей не попередили. В адміністрації кажуть, що переплутали адреси й тому не повідомили Костжевських заздалегідь. Чиновники подавали різні причини своїх рішень, зокрема й ту, що Євген не міг довести своєї... польськості. В обґрунтуванні відмови серед іншого сказано, що хлопець сам зізнався у тому, що в Україні не був членом польських організацій (коли він виїжджав із України, мав 13 років), не плекав польської мови, не відзначав католицьких свят. Мовляв, усі ці факти свідчать проти Євгена. Не допомогли втручання вкрай знервованих батьків, які пояснювали, що хлопець живе в Польщі вже кілька років, а також і те, що тепер його сім’я тут, а не в Україні. Врешті-решт 28 вересня, знову за два дні до завершення терміну легального перебування, Євген вдруге отримав відмову на своє прохання перебувати в Польщі. «Дивно, та відмову підписали ще 7 вересня. Мабуть той лист ішов до нас пішки», — не приховує емоцій пан Юрій.Ситуація Костжевських обурила одну добру душу, яка й підказала звернутися з проханням про візу до польського консульства... у Львові. Тож сім’я поїхала туди з усіма документами, розповіла як виглядає ситуація. Це допомогло.«Принаймні до кінця року, бо саме до цього часу віза дійсна. А що далі? Хлопець тут навчається, має сім’ю. Хіба цього не достатньо, щоби дозволити йому проживати в Польщі?» — запитує пані Галина.«Ми нормальна сім’я. І я, і дружина — люди з вищою освітою. Син навчається. Ніхто з нас ніколи не мав проблем із дотриманням законодавства, у нас немає боргів. Я не розумію такої державної політики. Справи просто так не залишу, адже йдеться про мою сім’ю», — Юрій переконаний у своїй правоті.Зі скаргою про відмову видачі візи сім’я звернулася до Варшавського адміністративного суду. Справою зайнялись і в Гельсинському фонді прав людини.«До нас часто звертаються змішані подружжя, які бояться, що одного з них, іноземця, депортують. Часто посольства відмовляють іноземцям у продовженні чи видачі нових паспортів, а чиновники інших документів не визнають. Утім, багато справ — це наслідок упередженості держслужбовців або буквального тлумачення ними законодавства. Та не заперечити й того, що фундаментальне значення у такого типу справах має позиція тих, хто формує політику державних установ. Крім того, чиновники забувають, що серед громадян Польщі є люди різних віросповідань», — зазначає Єва Остжевська, юрист із Гельсинського фонду.Керівник адміністрації з питань іноземців Рафал Роґаля відмовився коментувати справу Костжевських. Спромігся тільки на одне речення: «Розумію драму цих людей, та державний службовець є державним службовцем і діє відповідно до законодавства, перед яким усі ми рівні. Він обіцяв переглянути документи й відповісти нам докладніше на запитання, та впродовж тижня так і не знайшов на це часу.