Український журнал - 12/2009

Трикутник найкращих садиб Східної України

   Текст: Олег Коцарев, Харків

   Традиційний імідж Харківщини ґрунтується на індустріалізмі та конструктивізмі. Втім, той турист, який не довіряє стереотипам, має змогу побачити й іншу Харківщину – наприклад, трикутник Мерчик-Шарівка-Наталівка, де містяться три оригінальні поміщицькі маєтки з цікавими краєвидами та історіями. Якщо… не злякається їхньої „романтичної“ занедбаності.

   Діставатися сюди найкраще з Харкова, повернувши з київської траси на Старий Мерчик (або електричкою), а Шарівка й Наталівка розташовані далі, вздовж траси на Краснокутськ.

   Отже, перший маєток – певно, найстаріший на Сході України – знаходиться у селищі Старий Мерчик. Фахівці називають стиль, у якому збудовано його палац, стилем Людовика XVІ – стриманий перехід від бароко до класицизму. А перед входом до маєтку можна побачити характерну стародавню скульптуру „скіфської баби“ та не менш давній жертовний язичницький камінь.

   Палац збудував у кінці XVIII століття нащадок одного з полковників Слобідської України Григорій Шидловський. Причому, досі не з’ясовано, хто був архітектором. Версії є від Бартоломео Растреллі та харківського майстра Петра Ярославського до „невідомого польського архітектора“. У Шидловських маєток викупили Духновські й, за переказами, мало не перше, що зробили – влаштували на родинному цвинтарі попередніх господарів смітник. Та недовго їм було насолоджуватися такою „моральною перевагою“ – 1919 року довелося рятуватися втечею з території України.

   За радянських часів тут був технікум. Сьогодні ж палац стоїть пусткою. Кілька років тому приміщення законсервували, заклавши білою цеглою вікна. Звісно, це не покращило зовнішнього вигляду, але все одно палац залишається гарним і стильним. На відміну, наприклад, від незграбно реставрованої церкви. У Мерчику варто також подивитися здичавілий, але мальовничий парк, руїни льоху і ставки.    Наступна садиба у Шарівці, неподалік міста з несподіваною назвою Богодухів. Тут є надзвичайно ефектний знаменитий неоготичний палац ХІХ століття, заснований цукрозаводчиком Леопольдом Кьонігом. Руйнації та перебування туберкульозного санаторію лише додали палацеві загадкового декадентського шарму.

   Збоку від палацу можна побачити економію і будиночки для обслуги, зведені в стилі німецького або скандинавського села. А довкола розкинувся великий нерегулярний парк. Тут, неподалік мисливського будиночка, лежить середніх розмірів валун, із яким пов’язана одна екстравагантна історія. Розповідають, що колись він лежав у Криму, і на ньому під час літнього відпочинку господар Шарівки, застав свою дружину з коханцем. Замість улаштувати сцену ревнощів, він наказав привезти валун до Шарівки та поставити на стежці, якою щодня прогулювалася невірна жінка.

   І нарешті Наталівка, маєток неподалік Володимирівки. Його заснував на початку ХХ століття ще один знаменитий цукрозаводчик Павло Харитоненко. Садибу він назвав Наталівкою на честь улюбленої доньки – і, на диво, як твердить родинна історія, у парку свого імені Наталя видужала від сухот.

    На жаль, не зберігся наталівський палац, зате в непоганому стані перебуває монументальна в’їзна брама та Спасо-Преображенська церква. Її збудував архітектор Олексій Щусєв, автор церков у Почаєві, під Берестечком і мавзолею Леніна в Росії. Цікаво, що сама церква зведена в стилі історичного модерну, в ній перекомбіновано зразки давньоруської архітектури, а в її дзвіниці модерн межує з конструктивізмом, дещо нагадуючи іграшкову ракету на дитячому майданчику.   Маєток Харитоненків сильно постраждав від класової боротьби. Під час революції селяни на зло панам випасали в парку худобу, винищуючи всілякі ніжні рослини, а потім неодноразово грабували палац. Добре, що знищено було не все – і сьогодні ті мандрівники, які не побояться транспортної закинутості Наталівки, мають змогу помилуватися зразками слобідського модерну посеред чудового цілющого парку.