Український журнал - 1/2010
„В українському підручнику історії розповідь про Кримське Ханство повинно знаходитися на тому ж рівні, що й Запорозька Січ“
(Скачати весь номер: 1/2010 [PDF, 2.3 Mb])Спілкувався Ігор Ісаєв, Варшава
27 листопада у Варшаві відбулася конференція, організована Фондом ім. Стефана Баторія під назвою „Пам’ять і політика. Польща – Україна – Росія“. Учасники конференції, серед яких були Ярослав Грицак, Мирослав Маринович, Адам Ротфельд, Богуміла Бердиховська, Андрій Портнов та багато інших, зосередилися на питаннях історичної політики трьох держав. Особливо бурхливу дискусію в пам’яті народів трьох країн викликають події ХХ століття, зокрема ІІ Світова війна, злочин у Катині, акція „Вісла“, трагедія на Волині.
Нашим співрозмовником є історик, головний редактор часопису„Україна модерна“ Андрій Портнов.
Сьогодні прозвучала теза, що в Російській Імперії, а пізніше – в Радянському Союзі історія була радше політичним елементом, а не предметом досліджень. Чи погоджуєтеся ви з цією тезою?
Хочу додати: не лише на просторі Російської Імперії чи Радянського Союзу в ХІХ–ХХ ст., але й усієї Європи історія ніколи не була „чистою“ наукою. І такою вона зараз також не є. Всі спроби провести чітку межу між історією та політикою – проблематичні. Ця грань завжди дуже умовна. Навіть у нашій сьогоднішній дискусії кожен історик висловлював певну політичну думку. Росія не є чимось винятковим– так було в Османській імперії, в Австро-Угорщині, Прусії, де завгодно.
Ви сказали під час конференції, що в Україні історична дискусія не викликає особливого резонансу в суспільстві. Чому це так?
Це дуже важливе питання. Історія в Україні викликає резонанс, але вона не є темою номер один. Ані Голодомор, ані Друга світова війна, ані УПА не є тими темами, щонайбільше хвилюють українське суспільство. Тут є кілька причин. По-перше – втомленість історією. Історії було дуже багато у 80–90-х. По-друге – складна економічна ситуація в Україні. Багато людей впевнені, що це важливіше, ніж дискусія про історію. Це досить наївний погляд, але він дуже поширений. По-третє – втомленість політикою. Суспільство бачить, як політики маніпулюють певними історичними темами, тому ототожнює історію з певним політичним колом. Підсумовуючи, я сказав би, що історична тема в жодному випадку не є ключем до того, що відбувається в Україні.
Наскільки можливий спільний варіант історії Польщі та України або України та Росії?
Це дуже складне питання, оскільки історична політика чи політика пам’яті – це завжди відповідь на проблеми сьогодення країни. Проблеми ці відрізняються, то ж і політика різна. Одна річ, наскільки ефективною є ця політика в Україні, Росії чи Польщі, інша – наскільки ми можемо знайти точки взаєморозуміння, узгодження позицій між цими трьома країнами. Якщо виходити з останнього, то цей пошук дуже складний, особливо у випадку російсько-українських стосунків. Трошки легше – у взаєминах польсько-українських. Але я не наважився би зводити ці два бачення історії до спільного знаменника. З іншого боку, підручники цих країн мають тенденцію ототожнювати історію держави з історією титульної нації. Ми не маємо історії України, маємо натомість історію українців, скажімо. В регіонах Росії відомі спроби інтегрувати історію етнічних груп, наприклад татар. Але ці спроби дуже маргінальні. В нинішніх українських підручниках ми майже не знайдемо історії угорців, кримських татар, поляків, які проживали на території України і є часткою її історії.
Який ваш рецепт побудови історичної політики в кожній з цих трьох країн?Пропозиція, яку висловив відомий тюрколог Омелян Пріцак – в українському підручнику історії Кримське Ханство повинно знаходитися на тому ж самому рівні, що й Запорозька Січ – як одне з державних утворень на території України. Такий підхід передбачає принципову відмову від сьогоднішнього викладу історії, що означатиме цілковиту зміну наративу. Історія Київської Русі повинна функціонувати „на рівних правах“ з історією Хазарського Каганату, Половецької держави і так далі, а не зосереджуватися лише на боротьбі з сусідами. Проте навряд, чи в перспективі найближчих років підручники змінюватимуться аж так радикально.
