Український журнал - 1/2010

Вибори–2010: Україну очікує жорстка боротьба за владу та власність

   Текст: Віталій Кулик,

   директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, Київ

   На середину грудня 2009 року ситуація навколо кампанії–2010 здається досить прозорою та прогнозованою. Є два фаворити: Янукович і Тимошенко. Перший сподівається перемогти за допомогою стратегії „спокійної сили“, впевненості у своїх електоральних можливостях, підкріплених прийнятим Верховною Радою законом про підвищення соціальних стандартів; а друга – веде справжню тотальну війну за кожний голос, то лякаючи населення свинячим грипом, то вручаючи разові доплати.  

   Кандидати „другої ліги“, включаючи Арсенія Яценюка, Віктора Ющенка, Володимира Литвина та Петра Симоненка, навряд чи зможуть обійти на повороті фаворитів президентського забігу. Так, за інформацією соціологічних служб, рейтинг Яценюка, якому ще влітку пророкували ледь не вихід до другого туру, в грудні „скис“ до 6,5 %. Йому на п’яти почав наступати навіть Віктор Ющенко. Діючий президент обрав стратегію консолідації націонал-демократичного електорату, який вимушено розпорошився між мега-брендами.

Специфіка української „параполітики“

   Завданнями в першому турі кампанії для фаворитів забігу стане: а) забезпечити явку свого виборця, не дати йому демобілізуватися; б) створити сприятливу ситуацію для розширення власного електорального простору. Для інших кандидатів – створити собі заділ для „торгівлі“ з переможцями й забезпечити голоси на можливих дострокових виборах у Верховну Раду (а вони, швидше за все, відбудуться в травні 2010 року разом з виборами в місцеві ради).

   Проте такий аналіз розкладу сил не враховує української специфічної „параполітики“, коли основні події відбуваються не у відкритій сфері, а в прихованих від непосвячених форматах.

   На сьогодні існує два варіанти розвитку подій.

   Олігархічний консенсус. Мова йде про створення таких конфігурацій політичних сил і перерозподіл владних повноважень, які дозволять основним ФПГ (фінансово-промислові групи) при мінімальних ризиках для себе провести новий переділ власності в державі.

    Потрібно розуміти, що БЮТ і ПР є всього лише надбудовами над ФПГ, тому розподіл влади на двох виглядає не таким вже і нереалістичним. Тимошенко і Янукович мають досвід узгодження інтересів. Можна згадати ідею про створення широкої коаліції двох політсил у парламенті. Основою для такого компромісу може бути розподіл ролей між ними. Наприклад: Янукович – президент, Тимошенко – прем’єр, парламентська більшість формується після дострокових виборів із числа ПР і БЮТ. Основою для такого альянсу може стати реформування конституції, виборчого законодавства (підвищення прохідного бар’єру до 7 %) та ідея „порятунку країни від дефолту“.

   Єдине, що перешкоджає такій домовленості – це взаємна недовіра й критична маса розбіжностей з основних питань зовнішньої й внутрішньої політики. Та й не проживе довго така „тандемократія по-українськи“ навіть при наявності чітко розмежованих повноважень. Тимошенко, як втім і Янукович, не схильні ділитися чим-небудь, тимбільше владою.

Інші тенденції

   Є й інші тенденції політичного процесу, які грають на користь конфліктного сценарію.

    По-перше, Верховна Рада голосами БЮТ і ПР провалила правки Ющенко до закону про вибори президента й до Кодексу адміністративного судочинства. Я далекий відідеалізації тих пропозицій, які вніс Віктор Андрійович, однак деякі з них закладали реальні механізми прозорості кампанії, забезпечували права громадян (наприклад, тих, хто живе за кордоном) і створювали умови запобігання фальсифікаціям(одноразові пакети для передачі протоколів окружкомів, одноразові захищені печатки на виборчих урнах та ін.). Збереження закону в його літній редакції закладає ризики судової війни за встановлення результату виборів. Те, що проти правок синхронно проголосували БЮТ і ПР, свідчить про обрання штабами фаворитів конфліктного сценарію кампанії в другому турі.

   По-друге, в оточенні Тимошенко і Януковича почали переважати партії війни до „переможного кінця“. Навколо лідерів ПР і БЮТ концентруються конкуруючі фінансово-промислові групи, виживання яких залежить винятково від політичного майбутнього їхнього ставки-кандидата. Існуюча політична еліта демонструє суспільству хронічну нездатність домовлятися між собою. Щось подібне вже було в 2004 році, коли ціна поразки на виборах могла означати втрату не тільки активів в Україні, але й кримінальне переслідування. Логіка такого сценарію другого туру передбачає використання будь-яких методів для досягнення перемоги, у тому числі фальсифікацій голосів, вкидування бюлетенів, маніпуляцій суспільною свідомістю,судовою боротьбою та ін.

    По-третє, можна погодитися з думкою російського політолога Олексія Мінченка про те, що Захід може впливати на результат виборів в Україні за допомогою своїх спостерігачів. Цього разу в Україну приїжджає від 20 до 60 тис. іноземних спостерігачів (в 2004 році їх було всього 12 545 чоловік). Тільки exit-poll фонду „Демократичні ініціативи“ і Центру Разумкова, фінансований за рахунок західних грантів, припускає участь 20 тис. волонтерів на виході з 300 виборчих дільниць. Технологія використання іноземних місій за спостереженням за виборами відома: вони можуть „зауважувати“ ті порушення, які вигідні їхнім центрам. Таким чином, виникає питання про легітимність результату.

   По-четверте, відповідно до діючої редакції закону, суди (точніше окремі судді) одержують можливість скасовувати рішення окружних і дільничних комісій у частині визначення результатів волевиявлення виборців. Тому самі суди опинилися у фокусі міжпартійної боротьби.

Як фінансуються українські суди

   За словами експерта-правника Олександра Палія, сьогодні українське судочинство фінансується в значно менших обсягах, ніж це необхідно для забезпечення незалежності суддівського корпусу. Політики не вважають за необхідне розв’язувати це питання, оскільки так вони отримують можливість впливати на суди. Ось вам свіжий приклад: Кабінет міністрів України своїм розпорядженням від 11.11.2009, № 1400-р передав на баланс Київського апеляційного адміністративного суду транспортні засоби. А ще раніше 29.10.2009 уряд навіть ухвалив спеціальну постанову № 1125, якою передбачив використання у 2009 році коштів Стабілізаційного фонду (!) для забезпечення діяльності цього суду. Виникає питання, а чому стільки уваги до цього суду, хіба в Україні він лише один потребує фінансування? За яким принципом вирішувалось, кому надати фінансування, а кому ні? Очевидно, що в умовах хронічного недофінансування такі рішення уряду лише сприяють посиленню корупції в органах правосуддя. Ті ж суди, що не купуються на „пряник“, піддаються „рейдерським“ атакам.

   Як зазначають експерти, схема атаки проти незручного судді проста і, очевидно, запозичена з практики економічного рейдерства. Спочатку відбуваються спроби завдати удару по репутації судді, про нього поширюються брехливі матеріали в Інтернеті, публікуються сфальшовані рахунки з ресторанів за обід з лобстерами, приписуються приватні чартерні перельоти й т.п. У деяких випадках, в мережі Інтернет навіть створюються постійнодіючі кілерські сторінки. Весь цей бруд супроводжується зверненнями народних депутатів до правоохоронних та судових органів з вимогою покарати „корупціонера“, а Вища рада юстиції навіть розглядає персональну справу жертви рейдерської атаки.

   Як бореться БЮТ із нелояльними суддями Щось подібне зараз відбувається з головою Окружного адміністративного суду Києва Олегом Бачуном. Спочатку його звинуватили у наявності золотого стільникового телефону, потім земельної ділянки з піонертабором у Бучі, під Києвом. Проте, 20 листопада агенція УНІАН вже спростувала інформацію, надану народним депутатом БЮТ Андрієм Портновим про нібито корупційні дії Олега Бачуна. Портнов та „юридичне крило“ БЮТ є ініціаторами кампанії по усуненню Бачуна з посади голови Київського Окружного адмінсуду.

   Причини такої масованої кампанії проти суду лежать як в економічній, так і в політичній площині. Справа в тому, що саме Окружадмінсуд Києва виніс відоме рішення про заборону продажу Одеського припортового заводу, який уряд Тимошенко прагнув виставити на торги, щоб залатати діри в бюджеті перед виборами. За інформацією зі ЗМІ, команда Портнова займалася юридичним супроводом угоди. Друга причина – політична. Саме в Київському Окружному адмінсуді будуть розглядатися порушення виборчого законодавства під час виборів–2010. Тому той, хто буде контролювати цей суд, той одержить певні переваги в електоральній грі. Не секрет, що Бачун є рівновіддаленим від інтересів „регіоналів“ і „тимошенківців“, тому штаби вбачають у ньому потенційну „проблему“. Як наслідок – Бачуна намагаються превентивно усунути, а сам суд поставити під свій контроль.

   Олександр Палій вважає, що останні тенденції у системі судочинства свідчать про необхідність негайного реформування судової влади в Україні. Чому досі не була проведена така судова реформа? Тому що існуючий порядок речей влаштовує правлячу еліту, зокрема ПР та БЮТ. Вони є головним гальмом судової реформи. В Україні дискредитується і знищується інститут презумпції невинуватості. Створюється система, при якій хто саме винен, а хто не винен мають вирішувати не органи правосуддя, а громадська думка, якою будуть маніпулювати політики, прикриваючись нормами права.

    Це особливо небезпечно в контексті специфіки українських виборів–2010. Основні претенденти на найвищу посаду в Україні обрали для себе конфліктний сценарій перебігу електоральної кампанії. Тепер вони хочуть не просто перемоги у виборах, а джекпот, коли переможець отримає все, а переможений – закон. Це як у класичному фільмі Гайдая „Кавказська полонянка“: чи Я відправляє Ю в політичну еміграцію, чи Ю веде Я в прокуратуру. Головне виграти дію першу – попередньо захопити суд, щоб не програти.