Український журнал - 1/2010
Мeури й легенди в тіні АЕС
(Скачати весь номер: 1/2010 [PDF, 2.3 Mb])Текст: Олег Коцарев, Харків
Чи може в одному місті поєднатися тихе, нерухоме й безвихідне життя волинського райцентру, краса одного з центрів європейського Ренесансу і слава освітнього „вогнища“ загальноукраїнського масштабу та містечка ліхтарів, що працюють на сонячних батареях? Може, але тільки в одному – в Острозі Рівненської області.
Ті, хто споруджували перші в Російській імперії залізниці, мали улюблений географічний жарт: давати новій станції назву не того населеного пункту, де вона збудована, а міста або села, розташованого за 10-20 кілометрів від неї. Тож не дивуйтеся, коли, приїхавши поїздом на станцію Острог, ви опинитеся зовсім не в Острозі, а в селищі Оженин. Утім звідси, як і зі Здолбунова, автобусом без особливих проблем можна дістатись до одного з найцікавіших міст Волині.
Подивитися в Острозі варто передусім замок з його коронованими вежами й музеєм. У замку є дуже своєрідна православна Богоявленська церква. Архітектурою вона нагадує давньоруський храм, але реставрація часів арт-нуво неприродно витягла вгору її вежі й додала різких гранчастих рис. Цікаво, що в „автентичній“ частині церкви збереглися готичні вікна. Неподалік можна побачити також Успенський костел. Ще одна цікавинка – Музей книги і друкарства у гарно відреставрованій ренесансовій Луцькій брамі. А от Татарська башта зберігається в первісному напівзруйнованому стані, що теж додає свого особливого шарму. У місті також працює Музей нумізматики.
Найбільшої слави Острог зазнав у XIV–XVI століттях. Магнати активно підтримували українське будівництво, друкарство, освіту, мистецтво. Тоді в архітектурі навіть виникло явище під назвою „Острозький Ренесанс“ – так фахівці визначають стиль деяких споруд Волині та Галичини, наприклад знаменитої синагоги у Жовкві. До Острога приїхав першодрукар Іван Федоров і видав тут у своїй кириличній друкарні Острозьку Біблію та перший в Україні Буквар. 1576 року засновано Острозьку академію, яку часто називають першим університетом у Східній Європі. Сучасна відроджена академія знаходиться у досить симпатичному колишньому монастирі.
Місто було потужним культурним центром не лише для українців, а й для поляків, євреїв, татар, вірмен. Острог багато разів переходив із рук у руки, ним володіли Русь, Литва, Росія, УНР та, звісно, Польща – аж до „золотого вересня“, чи, як його тут іноді називають, „червоного вересня“ 1939 року, коли кордон – річку Вілія – перейшли радянські війська...
„Якщо влітку вночі або пізнім вечором до вас у вікно битиметься метелик, і не простий, а величезний, то це значить, що до вас Гальшка прийшла“, – розповідають острожани. Так називали княжну Єлизавету Острозьку (1539–1582). Коли вона одружилась із князем Дмитром Сангушком, польський король як опікун дівчини не визнав цього шлюбу (боявся єднання шляхетних православних родів), а Сангушка, оголошеного поза законом, вбив інший претендент на руку Острозької Мартин Зборовський. „Поки суд та діло“, з Гальшкою заручився князь Семен Слуцький, але король уже призначив їй іще одного нареченого – підстаркуватого графа і воєводу Лукаша Гурку. Гурка взяв в облогу монастир, де ховалися Гальшка й Семен, та одружився з нею силоміць і замкнув її у вежі свого замку в Польщі, яку назвали „баштою чорної княгині“.
Та історія має незвичний фінал – Гальшка зовсім не померла в неволі, що личило б романтичній легенді, навпаки, помер Лукаш Гурка, а вона повернулася до Острога й навіть зуміла домогтися, щоб місто повернули її роду, у власність князя Василя-Костянтина. Померла Гальшка у Дубно, за однією версією збожеволівши, а за другою – при цілком здоровому глузді. Свої статки вона заповіла Острозькій академії.
І якщо Академія виглядає тут лише трохи екзотично, як на український райцентр, то сусідня присутність у цьому старосвітському краєвиді Хмельницької АЕС (її чудово видно з вікна замку) ще більш вражає, ніж ліхтарі на сонячних батареях, котрі теж можна побачити в Острозі.
