Український журнал - 1/2010

Тріер-терапія

Антихрист / Antichrist / 2009 /98 хв.

Режисер: Ларс фон Тріер

Німеччина, Данія, Швеція, Франція, Італія, Польща

    Хоча в „Українському журналі“ анонсуються фільми переважно центральноєвропейського виробництва, шкода було б пропустити фільм „Антихрист“, який, на мою думку, є справжньою кіноподією 2009 року.Тим більше, що він тільки нещодавно з’явився в наших кінотеатрах.

   Ознайомившись з фільмом і критикою на нього, режисерові можна щиро поспівчувати і разом з тим позаздрити йому. Для пояснення першого – фон Тріер страждав від депресії і саме в рамках лікування взявся за написання робочого сценарію фільму. А щодо другого, то він, на відміну від деяких критиків та глядачів, впевнений у тому, що „Антихрист“ є наразі його найкращим твором.

Він та Вона – безіменні

   Для того, щоб фільм запам’ятався надовго, не треба багато акторів. Як показує Ларс фон Тріер, цілком вистачить двох. А також не треба багато діалогів, бо в „Антихристі“ вони і так лише доповнюють (не завжди приємні) фантазії персонажів та синій колір, який у глядача ще довго після перегляду фільму асоціюється лише з божевільним станом героїв.

   Сказати, що фільм є вдалим трілером про подружжя, в якому жінка божеволіє після втрати сина, було б абсолютним спрощенням. Тріер пропхався в „нору“ нашої психіки надто глибоко, і це лякає у фільмі чи не найбільше. Бо, хоча йдеться лише про фільм, тобто трілер-вигадку, депресія і стан, з нею пов’язаний, для глядача не є такими вже абстрактними, щоб не злякатися самого себе і передусім власного страху.

   Він – психіатр, Вона – жінка з патологічним почуттям провини, самодеструкції та мазохістським комплексом. Комбінація не з простих. Психлікарня Їй не допомагає, тому Він вирішує забрати її додому. Але як професійному лікареві йому не вдається бути справжнім чоловіком, а як закоханому у свою жінку чоловікові – лікарем. Співчуття до дружини буває сильнішим за засади терапії.

   Відносини пари впродовж цілого фільму – це процес психотерапії, яка, як опісля виявиться, діяла на обох по-різному і без цілющого результату. Хоча важко сказати, чи у випадку депресії Тріер „вживає“ справжні ліки…

   Питання та відповіді чоловіка – стандартний метод комунікаціїз пацієнтом.

   – Де б ти почувалася найгірше, найбільш уразливою – вдома, на вулиці, в парку?

   – У лісі.

   – А що б могло трапитися у тому лісі? […] Страх з’явиться тоді, коли йому захочеться. Запам’ятай це. Мислення може народити думку, може спричинити, що ти в неї повіриш і що її подолаєш […] Тривога змусить тебе зробити речі, яких насправді робити не хочеш.

   Поведінка жінки – це суміш приступів агресії та довго приховуваних емоцій. Маніпуляція чоловіком-терапевтом. „Я здорова, мені так добре, ти такий добрий терапевт“. І це початок кінця, адже першим, хто зазвичай запримітить позитивні зміни стану пацієнта, буває лікар.

„Фройд мертвий, правда ?“

   Кілька сцен „Антихриста“ насправді є снами режисера, як він зізнався в одному інтерв’ю. Якраз терапевтична техніка активної уяви (daydream – англ. І.Ґ.) допомагає Їй у терапії чи не найбільше. Під час „роботи“ з власним страхом Вона за допомогою своєї імагінативної уяви „знаходить“ місце свого найбільшого страху – Рай, тобто дачу, де вона з сином їздила влітку писати дисертацію.

   Лікування продовжується й у Раю, де від страху нема куди втікати. Він використовує кілька інших терапевтичних технік, але чекати від Тріера happy-end’у було б так само наївним, як сподіватися щасливого майбутнього героїв Вірджінії Вульф. На дачі він (частково) розкриває причину Її зневаги до свого тіла – достатньо піднятися на горище, де розвішані матеріали Її дисертації – репродукції малюнків, пов’язаних з жорстокими вбивствами жінок у ХVI столітті.

   Безумовно, до найбільш пристрасних кадрів фільму належать сцени з архетипальним „месиджом“ тварин – серни, лисиці та ворони. Те, що спочатку виглядає в Тріера як ранкова романтика, швидко перетворюється на закривавлену та крикливу масу. І ті, кому спочатку була потрібна допомога, згодом лякаютьтого, хто їм збирається допомогти…

   В останні 25 хвилин фільму „терапія“ в Раю стає настільки інтенсивною, що хочеться виключити звук, не кажучи вже про зображення. Однак за фінал, як і за початок „Антихриста“, Тріеру хочеться зробити комплімент.

   Ларс фон Тріер не перший режисер, якого депресія довела до того, що зняв фільм par excellence. Вуді Елену, Енді Ворголу чи Інґмару Берґману теж довгі роки (було) важко на душі. Щастя, що вони знайшли у зйомках та камері терапевта. Щастя для них, і, зрештою, для нас, глядачів. 

Івана Ґрешлик, Бероун