Український журнал - 11/2007

Голод як чинник етноциду українців Кубані

Текст: Володимир Пукіш, Анапа 

Віддаючи шану пам’яті безневинно загиблим у часи страшного голодомору в Україні 1932–1933 рр., не можна забувати і про жертви цієї трагедії на Кубані — землі, у той час майже цілком українській. Саме голодомор (а ще — виселення цілих кубанських станиць та породжений сталінською політикою психологічний злам, страх бути українцем на Кубані) є причиною того, що кількість українців на Кубані зменшилась із 57,1%  (за переписом 1926 р.) до 4,2% (за переписом 1959 р.) всього за 33 роки!На Кубані голодомор супроводжувався занесенням населених пунктів, що зривали плани здачі хліба, на «чорну дошку». До кінця 1932 р. на «чорну дошку» було занесено 13 станиць. 27 грудня 1932 р. все населення станиці Полтавської, однієї з національно найсвідоміших (її родовід вівся від Полтавського куреня Запорозької Січі), було завантажене в 5 ешелонів і відправлене — «як найбільш контрреволюційне» — на Урал. Станицю було заселено колгоспниками й червоноармійцями, після чого її перейменували на Красноармійську (Полтавською вона знову стала аж у 1993 р., хоча район до цього часу лишається Красноармійським). Станицю Уманську, козаки якої зі зброєю в руках чинили опір Радам аж до 1933 р., виморено голодом і також повністю виселено, а потім перейменовано на Ленінградську…

Пік голоду припав на січень–березень 1933 р. Із 75-ти районів Північного Кавказу голод охопив 44 райони. З 13-ти найнеблагополучніших районів — 10 знаходилися на Кубані. З них у 8-ми переважало українське населення: це Єйський, Канівський, Краснодарський, Коренівський, Новопокровський, Павловський, Старомінський і Тимошівський райони. За заниженими даними, людські жертви голоду 1933-го на Північному Кавказі склали 291 тис. осіб, а Р.Конквест подає жахну, та вочевидь реальнішу цифру — 1 млн. селян і козаків в тодішньому Північно-Кавказькому краї.